Розділ 5: Станція «Терра-2»

Дроїд-інженер Дев’ятий спокійно стояв біля пульта керування в головному приймальному доці. Його фоторецептори мірно мигтіли зеленим. Рівно о призначеній годині він активував портал, і простір у центрі зали пішов маслянистими колами. Вийшовши трохи вперед, дроїд завмер в очікуванні господаря.

Портал працював стабільно, але замість Діна з мерехтливого марева раптом вилетів сліпучий згусток енергії. Розряд, що дивовижно нагадував постріл із важкої лазерної гвинтівки, з ревом врізався у протилежну стіну. Звук удару був приголомшливим. В обшивці миттєво утворилася здоровенна воронка, що диміла, а бризки розплавленого металу розлетілися відсіком, наче краплі вогняного дощу.

Дроїд зробив витончений крок назад, уникаючи лінії вогню, і замислено промовив: — Схоже на постріл гармати винищувача. Хм. Ймовірність планового повернення знизилася до чотирьох відсотків.

Слідом із порталу посипався потік кам’яної шрапнелі та гарячої крихти. Один із камінців дзвінко зрикошетив від голови робота. — Ну от, тільки-но відполірувався. Свавілля якесь, — спокійно, без тіні емоцій обурився дроїд.

Слідом за цим хаосом із порталу вилетіли два переплетені тіла і з розгону врізалися в багатостраждальну стіну просто під воронкою. Дроїд підняв угору вказівний палець, ніби читаючи лекцію порожнечі: — Об'єкт, що прибуває, має бути один. Ми не домовлялися про групове обслуговування. Згідно з регламентом...

Договорити він не встиг. Ще кілька пострілів розпороли обшивку, розбризкуючи розпечений свинець, і наостанок, перед тим як портал захлопнувся, величезна хвиля піску та каміння накрила відсік, поховавши під собою і прибулих, і частину обладнання.

Дроїд, акуратно переступаючи через калюжі рідкого металу, підійшов до купи піску. Одне з тіл ворухнулося. Дін підняв на робота ошелешений погляд, у його волоссі застрягли уламки каміння, по обличчю текла кров упереміш із пилом. — Я... це хто... і де? — Господарю Діне, вітаю вас і вашого несподіваного гостя на станції «Терра-2». За обслуговування додаткового пасажира в умовах бойових дій я візьму окрему плату. Коефіцієнт ризику підвищено.

Дін перевів погляд на Лою, що лежала в його руках. Вигляд у неї був жахливий. Якби не щільні лати, її б пропекло наскрізь. Осколки броні буквально вплавилися в плоть, краї ран обвуглилися. Металева рука все ще світилася тьмяним темно-червоним жаром, поширюючи запах паленої шкіри. Раптом Лоя розплющила очі. Її зіниці розширилися, вона спробувала щось сказати, але з горла вирвався лише хрип. Біль був нестерпним. За секунду її свідомість знову згасла.

— Медвідсік! Жваво! — загорлав Дін, намагаючись підвестися. Дроїд підстрибнув, його гідравліка видала протестуючий вереск. Гучно лаючись трьома мертвими мовами, він кинувся геть із відсіку, повернувшись за мить із транспортним візком.

Медвідсік зустрів їх мигтінням стерильних ламп. Дін зірвав залишки лат із Лої — пальці обпікало, але він не відчував болю, тільки липкий страх. Діагностична капсула тут же викинула на екран таблицю критичних помилок. Штучний інтелект «скаржився», що фізіологія пацієнта не відповідає жодному біологічному стандарту Землі. Дроїд намагався вмовити «брата по розуму» запустити хоча б базову антисептику, поки Дін горлав на обох несамовитим криком.

І раптом зойки діагноста перервалися. Кришка капсули тихо опустилася. А далі почалося несподіване. Із тіла Лої, просто з глибоких ран, почали рости тонкі світні ниті. Вони пройшли крізь обшивку капсули, як ніж крізь масло, і підключилися напряму до портів медичного комп’ютера. Тієї ж миті ожили маніпулятори-хірурги. Вони діяли з неймовірною обережністю, ніби підкоряючись чужій, вищій волі. Осколки вилучалися один за одним, лазерні промені миттєво зашивали тканини, а регенеруючі препарати, що впорскувалися, вступали в бурхливу реакцію з Живим Металом Лої.

Дін мовчки дивився на це дійство, важко дихаючи. — Господарю, вам би теж підлікуватися, — Дев’ятий підійшов до нього зі спини. — Дозвольте, я витягну з вашої лопатки цей чудовий розплавлений уламок незрозуміло чого. Вигляд у нього вкрай неестетичний. Не дочекавшись відповіді, робот узявся до справи.

Капсула закінчила операцію так само раптово, як і почала. Світні ниті від'єдналися і почали обмотувати тіло Лої, перетворюючи її на щільний сріблястий кокон. Його поверхнею пробігали веселкові вогники, ніби йшов процес глибокого перезавантаження системи. Дін втомлено подивився на дроїда. Той схилив голову, демонструючи на маніпуляторі закривавлений шматок металу. — Витягнув, обробив, зашив. З вас сто кредитів за екстрену хірургію. — Ну то я пішов... — пробурмотів Дін. Світ перед його очима гойднувся, і він гепнувся на підлогу, остаточно втрачаючи свідомість.

Дін розплющив очі у своїй каюті. Перше, що він побачив — свіжопофарбовану матову панель нового дроїда. — Вітаю, господарю, з поверненням у цей тлінний світ. — Привіт... як там тебе... Дев'ятий, здається? — Ні, господарю, вже Десятий. Моєму ідеальному зовнішньому вигляду в доці було завдано значної шкоди. Згідно з пунктом чотирнадцять нашого договору про підтримку гідності штучного інтелекту, я взяв зі складу нове тіло. Покращена модель. — Це четверте тіло за пів року! Ти не зажерся, залізяко? — Я дію виключно в межах контракту і згідно з пунк... — Стули пельку, — Дін поморщився, намагаючись сісти. Спина відгукнулася тупою, ніючою вагою. — Я внесу цю образу в підсумкову суму винагороди, — незворушно відказав Десятий. — Вам краще не рухатися. Ваша регенерація не така ефектна, як у вашої гості.

— Що з Лоєю?! — Дін ледь не схопився. — Не кричіть, це шкодить швам. Ваша гостя затишно відпочиває у своєму коконі в гостьовому секторі. Судячи з характерного блиску та теплового фону — вона більш ніж жива. Зізнатися, я не бачив таких технологій. Господарю... скажіть чесно... вона взагалі людина? — Так, Десятий. Вона людина. І вона врятувала мені життя. — Я занесу визначення «залізяка» в рахунок як моральну шкоду... — Та додай хоч десять відсотків зверху! — огризнувся Дін. — Неодмінно, господарю, — майже радісно відгукнувся дроїд. — Добре, коли клієнт розуміє цінність якісного сервісу.