Тиждень НеприЄмностей

Розділ 17,  в якому Тереза просить про допомогу

     Ми втрьох застигли.

     - А раніше він про це не подумав? – Вибухнув я.

     - Яка різниця?! Швидко за ним! – Кинула Тереза.

     І ми знову побігли. Можливо, вам здалося, що я лише те й роблю, що бігаю, але це лише той тиждень видався таким капосним.

     Ілля сидів на лавочці і невидячим оком дивився на комп’ютер. Ми підбігли і він підняв голову.

     - На, - простягнув він мені комп’ютера. - У мене була хвилина слабкості. Нехай. Нехай Рушниця б’є мене, а Оленка Шевченко сміється наді мною. Мені все одно. Я вже дорослий. А дорослим начхати на думку всяких дурників. Правда?

     - Так, - відповів Юхимчик і ми опинилися в кімнаті татка.

     Але щось було не так. На татковому розсувному дивані сиділи двоє та цілувалися. Однією була Єфросинія-Анна, а іншим - мій татко.

    Я жбурнув комп’ютер на підлогу. Всі схвильовано витріщилися на мене.

    - Знищ цю штукенцію, - підштовхнув я комп’ютер до “Берегині”, а сам вилетів з кімнати та зачинився у своїй кімнаті.

     “Берегиня” постукала у двері.

     - Не хочу тебе бачити, - відповів я з ліжка. – Спочатку десь зникла, а тепер явилася!

     - Але ж я тобі пояснювала, що не могла вийти зі свого світу.

     - Не треба було порушувати правила, - буркнув я, але вона вже зайшла у мою кімнату та обняла мене. Вона гладила мене по голові, наче я маленький, а я не опирався, бо був дуже схвильований.

     - Дуже важко іноді вибирати між тим, кому догодити: коханому чи дитині, - намагалася пояснити вона. – Твій татко, я знала, буде добре про тебе піклуватися. До того ж Марта завжди була поруч.

     - Але мені потрібна була МАМА!

     - Визнаю, я сподівалася, що Рада переходу між світами пом’якшиться. Але вони і так були злі, бо я вийшла заміж за чоловіка з іншого світу.

     - То я теж можу мандрувати світами? – Запитав я і підняв голову. У кімнату крадькома зайшов переполоханий татко, а за ним я побачив довгі шиї Терези, Іллі та Юхимчика. – Отже ж допитливі поросятка! - Сказав я та кинув у них подушку.

     Вечерю готувала мама, а Тереза їй допомагала.

     - Хочу стати гарним поваром, - сказала дівчина. – Може ще свій ресторан відкрию та назву його “Cooper Jr.”, - а потім розреготалася.

    Мама лише помахом руки розтрощила комп’ютер. Він зник, ніби його ніколи й не було.

    - Ну що ж, здається, тепер майбутнє має шанс на щастя.

    - Якщо люди не будуть такі дурні, як завжди, - багатозначно мовив Юхимчик.

    - Ти добре вчинив, - похвалила мама Іллю. Він почервонів. – Не хвилюйся, знайдемо щось для того тата.

    - Ти знову хочеш порушити закони Ради щодо переходу між світами? – Перелякався я.

    - Спробуємо влаштувати це силами цього світу, - розсміялася мама.

    До речі, синець у Іллі все ще був під оком, щоправда під лівим. І, як мені потім по-секрету повідав Ілля, синець страшенно болів.

    Після вечері, Тереза сказала, що їй час додому. Ми благали її залишитися ще на декілька днів, але вона відмовилася.

     - Я ж не засну вночі! Хіба ви не розумієте?

     - То що, ми тебе вже більше не побачимо?

     - Ну чого ж. Якщо нічого не зміниться, давайте зустрінемося біля тієї старої церкви, куди нас водив Юхимчик, - і вона назвала дату. Їй добре! Для неї це лише мить, а для нас ціле життя. – Хоча, - замислено додала вона, ви мабуть до того часу про мене і не згадаєте.

    Ми запевнили, що її забути важко. Вона сумно посміхнулася та сказала:

    - Завтра дізнаюся.

    На прощання вона обняла кожного з нас і зникла… у майбутньому…

 

    Вранці, після такого напруженого тижня, я ледь встав до школи. Добре, що сніданок готувала мама, а не Тітонька Марта!

    До речі, кого цікавить. Тітонька Марта та дядько Михась так і жили поруч із нами, єдине що, Михась працював на себе і… через декілька місяців я стану двоюрідним братом!

     Школа була приблизно в тому самому стані, як і тиждень тому, але трохи кращому. Стільці так само – жахливі, зате нові рами на вікнах.

    Ілля підсів до мене, очі у нього були червоні. Він запитливо подивився на мене і сказав:

    - Теж не виспався?

    Я кивнув. Не казати ж, що проревів півночі.

    Гнат Кушнір ввалився у клас разом із Ростиславом Рушницею та вони вдвох одразу кинулися до Іллі.

    - Давай алгебру, Білоус, - наказали вони.

    Ілля зітхнув, вийшов з-за парти та твердо сказав:

   - Не дам.

   Клас ахнув. Дехто приготувався до цікавої сцени, Оленка Шевченко полізла за телефоном. Я ж, ніколи не бачив, щоб у людини очі вилізли з орбіти аж настільки. Здавалося, зараз оченятка Рушниці стрибнуть на парту, потім на стілець і пострибають підлогою.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше