6 Розділ"Три дні до Святої Вечері"

Сьогодні Софія прокинулася раніше, ніж зазвичай. Швидко прийняла душ, приготувала собі каву, але її голову не покидали думки про Теодора.

Треба буде запитати у Луцини Сергіївни…

Але дівчина похитала головою, і відразу викинула цю думку з голови.

Ні. Вона ж усім усе розповість. А я не хочу, щоб про бабусю почали думати погано.

Софія замислилася.

А може, запитати у Романа? Він тут усіх знає…

— Та ні, — тихо промовила сама до себе і усміхнулася. — У Романа точно не буду питати, він і так якийсь дивний, і підозріливо цікавиться про ці листи.

Софія вже не вперше подумала про Романа, дуже часто він почав з'являтися в її голові, то як ремонтує, то з тією кавою зранку в кав'ярні. Вона вирішила приготувати сніданок — омлет із помідорами та легкий салат. Після вчорашнього робочого дня сил було мало, тому вона вирішила зробити сильніший сніданок, як раптом вона почула стукіт у двері.

Софія несподівано для самої себе із нетерпінням побігла відчиняти двері, ніби справді чекала на когось дуже близького чи рідного. Вона вже взялася за ручку, але зупинилася , в її голові промайнула думка.

Що ти робиш? Це просто робітник.

Софія відчинила двері. На порозі стояв Роман, увесь припорошений снігом, на вулиці розгулявся а вулиці  справжня завірюха.

— Ого… Як тут смачно пахне, — усміхнувся він. — Але, я теж не з пустими руками.

Він підняв пакет із кавою та круасанами.

— А я бачу, ти без кав'ярні не можеш жити, — усміхнулася Софія.

— Та ні, просто полюбляю цю справу, — засміявся Роман.

Він скинув куртку та чоботи, і кімнату одразу наповнив приємний аромат його парфумів.

— Вирішила приготувати повноцінний сніданок, а потім на десерт будуть твої круасани.

Роман сів за стіл і швидко почав їсти, було видно що їжа йому подобалася.

— Ти дуже смачно готуєш.

— Справді? Не повіриш, але я закінчила кулінарний коледж.

— Відчувається. Може, маєш власну справу?

— Ні. Але мрію про це.

— Це гарна мрія. Я впевнений, що з твоїм талантом у тебе все вийде.

Софія усміхнулася.

— А ти, до речі, чим займаєшся? Працюєш… ну, по людях? — із цікавістю запитала вона. — Чи маєш ще якусь роботу?

Роман голосно розсміявся, аж на очах виступили сльози.

— То Луцина Сергіївна тобі нічого не розповідала?

— А що вона мала розповісти?

— Окей… Кав'ярня... Вона моя …

— Що?Тобто кав'ярня твоя?! — Софія здивовано подивилася на нього. — То чому ж ти тоді допомагаєш мені, я думали ти типу чоловік на годину?

— Не тільки тобі. Я просто дуже сильно люблю допомагати людям.

Але тобі — особливо, — придумав.

Роман підвівся з-за столу, подякував за сніданок і почав  працювати. Він прикрутив петлі та змазав дверцята шаф у кухні, а Софія тим часом прибирала. Вона часто поглядала на Романа, і на кухню, і на вітальню. З кожного годиною будинок в середині змінювався. Вже видно було, що всюди порядок, чисто і затишно. Але чомусь Софія засмучувалася , адже цей будинок вона готувала на продаж в не для себе. А тут дійсно багато спогадів. У голові раптом промайнула думка:

А може, не продавати? Ні, не можна. Мені потрібні гроші, я приїхала сюди саме для цього.

Раптом задзвонив телефон, на екрані висвітилося  рієлтор.

— Добрий день. Хочу вас поінформувати, що клієнт відмовився від ідеї купувати будинок. І через погоду я, на жаль, теж не зможу сьогодні до вас приїхати. Скоріше за все, зможу завтра, якщо погода  покращиться.

— Чорт… А я так розраховувала , якнайшвидше продати.

— Не переймайтеся. У нас з'явився ще один клієнт. Він приїде на зустріч, щойно погодні умови зміняться.

— Треба було з цього починати, — зітхнула Софія. — Сподіваюся, до Різдва встигнемо.

— Усе буде гаразд.

Софія закінчила розмовляти і поклала телефон до кишені. Вона не помітила, що Роман на якийсь час припинив працювати і уважно дивився на неї.

— Все готово! В тепер можна приступати до найбруднішої роботи — камін! — вигукнув Роман.

— Супер! Я б хотіла ще раз на прощання посидіти біля нього, але через цю кількість попелу це було просто неможливо.

— Сьогодні відпочинеш біля каміну так, як захочеш.

Роман відчинив піддувало і почав вигрібати попіл. Попелу виявилося набагато більше, ніж він очікував, багато відер вже було винесено на вулицю.

Коли залишилося зовсім трохи, Роман засунув голову всередину, намагаючись дістати останній попіл. І тут неочікувано зверху на нього посипалася ціла купа чорної сажі.

— Чорт!

Роман швидко виліз із каміна, його обличчя було повністю чорним, і лише біла смужка зубів сяяла на ньому. Софія поглянула на хлопця, старалася бути серйозною, але не витримала. Вона почала сміятися так сильно, що в неї аж закололо в боці.

— Боже! — ледве вимовила вона крізь сміх. — Ти виглядаєш як домовик Кузя!

Роман подивився на неї й теж розсміявся, за мить вони вже обоє не могли зупинитися. Софія давно так не сміялася, здавалося, разом із цим сміхом із неї виходила нерви і напруга, які вона тримала в середині себе після зради нареченого.

— Ах ти ж! — нарешті вигукнув Роман. — Ти зараз дограєшся!

Він зробив крок до неї й почав вимазувати попелом її обличчя.

— А тепер ти як Рембо! — засміявся він.

Софія спробувала втекти, але сама сміялася так сильно, що ледве могла стояти.

— Фух, здається, тобі потрібно в душ, — промовила вона, але продовжувала хіхікати.
— Не тільки мені самому… — відповів Роман і одразу прикусив язика, це прозвучало не однозначно.
А в голові, промайнула картинка: вони вдвох у душі… Він швидко прогнав цю думку.
Софія сміялася так щиро, так по-справжньому, що Роман побачив зовсім іншу дівчину. Раніше він бачив її напруженою, сумною, настороженою, в цей момент перед ним була зовсім інша Софія —справжня, весела, відкрита.
І всередині нього знову з'явилося якесь дивне відчуття, незнайоме, але напрочуд приємне.
— Ну, це твоя вина, що я тепер мушу йти в душ, — спробував він перевести все на жарт.

Софія на мить замовкла.
«Маленький…»
При першій зустрічі, коли він її так назвав, це  здалося  їй нахабством. Але зараз, на її власний подив, це слово прозвучало зовсім інакше. І навіть… їй трохи сподобалося.
— Проходь у ванну кімнату, а я принесу тобі рушник, — сказала вона, намагаючись приховати усмішку.
— За хвилину, бо маю вичистити цю останню купу.