5 Розділ "Роман"

Роман прокинувся  йому потрібно було збиратися до Софії, взяв із собою робочий одяг, інструменти і вже збирався виходити, але по дорозі вирішив забігти до кав’ярні — взяти каву для себе та своєї нової знайомої.

На вулиці була чудова зимова погода. Сніг рипів під ногами, мороз щипав за щоки, а сонце яскраво світило, аж важко було дивитися на сніг.

Роман, як і кожного дня, ішов вулицею й вітався з кожним, кого зустрічав.

— Доброго ранку!

— Романе, привіт!

— Гарного дня!

Люди махали йому руками, усміхалися, хтось навіть зупинявся перекинутися кількома словами. Всі люди дуже добре знали Романа, і поважали, не за гроші чи статус, просто за його добре серце. Роман ніколи не проходив повз, якщо комусь була потрібна допомога.

У кав’ярні він поцікавився чи все гаразд, взяв два капучино — одне собі, друге для Софії. Добре, що вона жила зовсім недалеко, тож кава буде ще теплою. Вже хотів виходити з кав'ярні, але задумався, щоб взяти тістечко.

«Цікаво, чи вона взагалі любить солодке?» — на мить подумав Роман.

За якість п'ятнадцять хвилин,він уже підходив до Софіїного подвір’я, коли помітив Луцину Сергіївну, вона була в себе на подвір'ї, копирсалася біля хвіртки.

— Привіт, дорогенький!

— Доброго ранку, Луцино Сергіївно. Гарно сьогодні виглядаєте.

— Ой, та годі вже, — махнула рукою жінка. — А ти до Софійки? — вона примружилася.

— Так. Їй потрібна допомога…

Але договорити Роман не встиг.

— Знаю, знаю! Але не думала, що будеш допомагати власними руками. Ех, молодь… — пробурмотіла Луцина Сергіївна, загадково усміхнулася й попрямувала за будинок.

Роман провів її поглядом.

— Ох уже ця Луцина Сергіївна…

Він похитав головою, а потім подивився на двері. В одній руці — пакет із тістечками, в іншій — два стаканчики капучино, Роман усміхнувся і постукав у двері. На його здивування, вона не відчиняла двері десь приблизно хвилини дві. Роман навіть почав сумніватися, чи взагалі хтось на нього чекає, а може вона передумала, але ж могла попередити. Двері нарешті відчинилися, на порозі стояла Софія.

Він одразу зрозумів, що здається її розбудив. Вона була заспанна: у лосинах, які гарно обтягували її ноги, та білому топі, що відкривав низ живота. Під топом не було бюстгальтера, і Роман мимоволі затримав погляд на її грудях, можна було легко побачити форми якщо постаратися напружити погляд.

Роман знервовано провів рукою по волоссю, його серце забилося швидше, а тіло відреагувало на її вигляд цілком неоднозначно. Роман швидко відвів погляд, намагаючись опанувати себе, і сподівався що Софія не помітила цей момент.

Її каштанове волосся було розсипані по плечах, а сонне обличчя, здавалося, робило її ще сексуальнішою.

— Вибач, я проспала. Вчора довго займалася справами, — як ні в чому не бувало промовила Софія. — Проходь, а мені потрібно декілька хвилин привести себе до ладу, можеш поки пройти до кухні, в я скоро повернуся.

Вона розвернулася й пішла в кімнату, навіть не помітивши, який ефект справила на Романа, він також зрадів через це.

— Так… добре, — тихо пробурмотів він, намагаючись повернути собі спокій.

Роман зайшов усередину й одразу помітив у вітальні розкидані на столі листи.

Отже, вона прочитала ці листи… — подумав він.

Роман пройшов до кухні , побачив блюдце на столі і почав викладати тістечка. Софія зайшла на кухню й приємно здивувалася, побачивши на столі капучино та тістечка. 

— Супер! Дякую. Це саме те, що мені потрібно зранку, — усміхнулася вона.

— Мене тішить, що я зумів тобі догодити, — відповів Роман.

Він намагався поводитися як завжди, хоча після того, як побачив її на порозі, це давалося йому не так легко. Тепер він зовсім по-іншому дивився на Софію, і навіть те, що цього разу на ній уже був бюстгальтер, чомусь викликало в нього полегшення.

Зберися, Романе. Це просто Софія. Просто твоя нова знайома, якій ти прийшов допомогти.

— А де я можу перевдягнутися в робочий одяг? — запитав він, намагаючись відволіктися від власних думок.

— Пройди у ванну. Там можеш перевдягнутися.

— Добре.

Роман узяв свої речі й попрямував до ванної, а Софія спокійно сіла за стіл, навіть не підозрюючи, що відтоді, як вона відчинила йому двері, для Романа щось непомітно змінилося. Чоловік повернувся вже переодягнений, потер руки і запитав:

— Добре то з чого почнемо?

— Взагалі, потрібно замазати двері, прикрутити шафки на кухні, і лампочка в коридорі, як я про неї забула.

— Ну тоді почнемо із світла, але потрібно одразу виключити, ти знаєш де електрощиток?

— Важке питання,— задумалася Софія

— Зрозумів, я думаю що в підвалі треба глянути.

— Ходімо.

Вони спустилися вниз, Роман почав шукати вимикач, намагаючись розгледіти щось у напівтемряві. Раптом Софія різко крикнула й заплигнула йому на руки. Чоловік щосили підхопив її, щоб вона не впала. Дівчина опинилася обличчям до нього, руками обхопила його за шию, а ногами інстинктивно обвила його талію.

Відстань між ними зникла, Роман завмер, її тіло було дуже близько, він відчував її подих на своїй шиї, а серце забилося так сильно, що він сам не очікував що так відреагує. Ранкове збудження повернулося , але цього разу набагато сильніше. Роман зібрав усі сили докупи, щоб приховати свою реакцію й не видати себе Софії.

— Що ти робиш? —  прохрипів він.

— Я… мабуть, наступила на щура, — перелякано прошепотіла Софія.

Роман ледь стримав усмішку.

— Де ліхтарик? Треба знайти вимикач.

— У мене…

— То, може, увімкнеш його? — засміявся він.

Софія увімкнула ліхтарик, і вони разом подивилися на підлогу, біля їхніх ніг лежала звичайна м'яка іграшка. Ніякого щура не було, і навряд чи він взагалі колись тут був.

— Чорт… Я подумала, що це щур. Вибач, — ніяково сказала Софія й повільно опустила ноги на підлогу.

Роман полегшено видихнув,на щастя, у цій темряві Софія нічого не помітила, або ж зробила вигляд, що нічого не помітила.