4 Розділ "Лист у минуле"

Софія зауважила як змінився вираз обличчя Романа, коли він взяв до рук листа. Вона запідозрила, що це не просто так. Його поведінка була такої, ніби він знав що це за лист, і від кого.

Софія швидко почала збирати розсипані листи по підлозі  до коробки. Роман насувались допомагав їй, уважно беручи до рук, так ніби боявся що вони зникнуть. 

— Мені здалося,що ти вже бачив ці листи, — нарешті сказала Софія.

— Звідки мені знати? Я просто зацікавився.

Софія підняла на нього погляд.

— На зацікавлення це не схоже, — сказала вона й знову закотила очі.

Роман ледь усміхнувся.

— А як так , що пані, яка тут лише проїздом, уже знає всі мої емоції? Чи ти може екстрасенс і вмієш читати думки?

Софія заклякла, вона не знала, що відповісти і як реагувати.

«Треба трохи прикусити язика», — подумала вона. — «Зробити все, що я запланувала і якнайшвидше поїхати звідси. Чого я взагалі щось йому сказала?»

Але її зацікавлення тільки примножувало ся .Що це за листи? Хто їх писав?  Чому Роман так змінився, коли побачив ці листи? Здавалося, що він щось приховує, але що? І , чи це дійсно так?

— Дякую, що допоміг зібрати листи, але вже час обговорити справи ?

— Я вже й забув, що прийшов сюди у справах, — знову засміявся Роман.

Його сміх дратував Софію ще більше.

— Я планую продати будинок, і мені потрібна допомога з деякими речами. В прихожій лампочка блимає, на кухні шафки треба прикрутити, двері скриплять може їх треба чимось замазати 

— І, здається, ще треба почистити камін від попелу, — Роман поглянув на кількість попелу всередині.

— Так, точно. Ти прав. Я навіть не звернула увагу...

— Я допоможу. Але я б не поспішав із продажем, адже це пам'ять про твою бабусю.

Софії ця репліка не сподобалася 

— Яка тобі різниця? І звідки тобі знати, що для мене це пам’ять?

Роман лукаво посміхнувся.

— Ти забула? Я ж все про всіх знаю 

Він  затримав на ній погляд.

— І, можливо, навіть пам’ятаю тебе маленькою.

«Маленькою», — подумки обурилася Софія. — «Ще чого не вистачало! Я після зради нареченого досі до тями не прийшла, а тут ще цей крендель зі своїм “маленькою”… Які ж вони, чоловіки, самовпевнені і подібні між собою! Гидко!»

— Це рішення яке я прийняла , і більше мене нічого не цікавить.

Роман на секунду став серйознішим.

— Я зрозумів. Добре. Тоді завтра о восьмій зустрічаємося біля дверей кав’ярні, — пожартував він.

— Пропоную о восьмій тридцять. Приходь прямо до мене, і мені потрібно знати, скільки буде коштувати твоя робота.

— Домовилися, — кивнув Роман. — О восьмій тридцять.

Роман усміхнувся й вийшов з будинку. Софія видихнула, вона нарешті залишилася наодинці з листами. Дівчина з нетерпінням залізла з ногами на диван, поставила  рожеву коробку поруч і обережно відкрила перший лист. Її пальці трохи тремтіли від хвилювання. На старому пожовклому папері було написано:

«Дорога моя Маріє.

Весь час мої думки тільки про тебе, моє серце розривається від того, що ми не можемо бути разом. Але повір, ти назавжди залишишся в моєму серці.

Я сподіваюся, що ми ще хоча б раз зустрінемося з тобою і я зможу тебе обійняти і вдихнути запах твого волосся…

Твій Т.»

Софія кілька секунд просто дивилася на останній рядок, вона зрозуміла що цей лист був адресований бабусі. Від людини, яку здається вона кохала.

Дівчина завжди пам’ятала бабусю як жінку, яка після смерті дідуся в молодому віці прожила все життя сама, була сильною і незалежною. А тут виявляється, що все було зовсім не так як всі думали. Бабуся була закохана, але чому тоді все життя прожила сама. Чи може це  кохання залишилося десь далеко від чужих очей і язиків. Софія не могла заспокоїтися, її турбувало одне питання: хто ж цей загадковий Т.? Хто той чоловік, який вкрав серце її бабусі Марії. І що сталося з обличчям Романа коли побачив цей лист?

Він явно щось приховував. І, схоже, він має талант уникати питаннь і давати правильну відповідь.

— Треба розкусити цього Романа, — пробурмотіла Софія сама до себе.

Вона відклала перший лист і взяла наступний.

«Дорога моя Маріє.

Моя дружина щось підозрює, нам потрібно якийсь час не спілкуватися. Знаю, що це важко, але я не можу її покинути. Вона дуже хвора, ти знаєш мою життєву ситуацію 

Але ти завжди є і будеш у моєму серці.

Твій Т.»

Софія повільно поклала лист на коліна.

— Так… — тихо промовила вона. — А ось це вже цікаво. В нього була дружина...

Софія відкривала лист за листом, але більше жодних зачіпок не знаходила, лише слова про  кохання.

Зізнання про те, як важко жити, коли не можеш бути разом. Про тугу, самотність і надію на зустріч, яка, можливо, так і не відбулася.

Софія не вірила власним очам, усе життя вона хотіла бути схожою на бабусю — сильною, впевненою, незалежною жінкою, яка ніколи не дозволяла нікому себе зламати. А тепер дізналася, що за сильною жінкою ховалася зовсім інша історія.  Виявляється, бабуся теж була здатна кохати до болю.А може, навіть була слабкою через це кохання.

Софія раптово задумалася, перед очима раптом з'явився колишній наречений. Їхня квартира, куплена в кредит,місце, яке мало стати їхнім спільним домом на довгі щасливі роки.

А потім — він, разом із її найкращою подругою, у їхній спальні, на її подушці.

— Козел… — тихо прошепотіла Софія.

Вона стільки разів переконувала себе, що після цього стане іншою, що більше ніколи не дозволить чоловікам впливати на її життя.

Саме тоді вона хотіла бути як бабуся - сильною, незалежною, в навіть самотньою , якщо це було потрібно.

А тепер Софія знайшла ці листи, які примусили її  сумніватися у власних переконаннях.

Софія ще довго сиділа, обдумуючи і згадуючи і навіть не помітила як задрімала на дивані. Просто посеред листів, які зберігали чуже кохання на своїх сторінках ,протягом багатьох років.