3 Розділ "Коробка на горищі"

Софія із великим задоволенням насолоджувалася кавою та смачним круасаном із ніжним шоколадним кремом, який просто танув у роті. Але треба було повертатися до справ, тому вона не розтягувала задоволення.

Потрібно було написати план , з чого розпочинати наводити порядки. З рієлтором повинні зустрітися через три дні, тож до цього часу треба було хоча би поприбирати в будинку, щоб покупцю сподобалося.

По дорозі Софія зайшла до магазину, купила трохи продуктів, щоб можна було прожити тиждень й попрямувала додому.

Навкруги все виглядало, наче зимова казка. І цьому селищі відчувалося прийдешнє свято. На будинках висіли різнокольорові гірлянди, а на кожному подвір’ї були розміщені різдвяні декорації. Це були олені з Санта Клаусом, маленькі ельфи з подарунками в руках, прикрашені ялинки, яслі з новонародженим Ісусом.

У місті такого не побачиш , люди  весь час кудись поспішають, і нікому немає діла до того, щоб приготуватися до свята.

Софія  відчинила хвіртку  бабусиного подвір’я, як раптом почула голос старшої жінки:

— Молода леді, а ви часом не Софія?

Софія обернулася.

— Так, я Софія. Вибачте, а ви?

— Я сусідка. Пам’ятаю тебе ще маленькою дівчинкою. А зараз така красуня виросла! Ну нарешті в мене буде сусідка, і це подвір’я знову почне квітнути життям.

Софія трохи ніяково усміхнулася.

— Не хочу вас засмучувати, але я приїхала лише для того, щоб продати цей будинок.

— Як шкода… А я так зраділа. Але, звісно, я розумію. Молодь зараз тягнеться до міста.

— Ну, я від самого народження жила в місті. Хоча мені завжди подобалося приїжджати сюди в гості.

— Якщо буде потрібна допомога чи порада — звертайся, — промовила сусідка.

Софія на секунду замислилася.

— Знаєте, мені якраз потрібна допомога. Може когось знаєте, хто допоміг би привести в порядок будинок? Бажано чоловіка.

Сама від цієї думки Софія зморщила ніс. Після того, як з нею вчинив її наречений, вона не хотіла мати нічого спільного з чоловіками. Але чудово розуміла: деякі речі вона просто фізично не зможе зробити сама. А це значить , що їй доведеться знайти людину чоловічої статі.

— Чоловіка? — сусідка хитро примружилася. — Ну, з чоловіками в нас проблем немає. Особливо з одним… У нас тут є один парубок — майстер на всі руки! Волонтер, до того ж саме він підтримує всю цю атмосферу в селищі. Справедливий, завжди старається всім допомагає,в також відкритий до людей… — щебетала жіночка. — Не вистачає слів, щоб його описати?

Вона примружила очі, вдоволено посміхнулася і додала.

— А знаєш , що саме головне! Добрий він, і  серце в нього щире… — сусідка ніби боялася, що хтось її почує, прикрила рот рукою й тихенько прошепотіла: — А ще дуже гарний… і сексуальний!

Софія  здивовано подивилася на неї.

«Ну й сусідка…» — промайнуло в голові.

— Дякую, але я не зацікавлена в сексуальних чоловіках, — засміялася Софія, підігруючи своїй новій подрузі.

Жіночка здивовано підняла праву брову.

— Ти що, по дівчатах?

— Ні-ні, що ви?! — очі Софії розширилися. Ні, ну такого вона точно не очікувала!

— Ну то добре, бо я вже таке подумала, — заспокоїлася сусідка. — Тоді запитай у кав’ярні про Романа. Тобі підкажуть, де його знайти.

— Дякую ще раз. А як вас звати? Вибачте за незручне питання, просто з дитинства не пам’ятаю.

— Луцина Сергіївна. Мені вже час іти. А тобі успіхів, Софійко!

— Вам гарного дня. Ще побачимося!

Луцина Сергіївна попрямувала до свого будинку, а Софія ще кілька секунд стояла біля хвіртки. Їй потрібно було повернутися до кав’ярні та домовитися з Романом,але треба було занести покупки в будинок.

Дівчина  прочинила двері кав’ярні, і знову почула мелодію. І одразу  в голові промайнув образ самовпевненого чоловіка, який облив її кавою. А разом із ним її наречений, хай би йому грець.

Він теж був самовпевненим, і замість того, щоб попросити хоча б вибачення, після всього що він зробив. Він постарався перекласти винну на плечі майбутньої нареченої.

Софія відкинула ці думки, вона не хотіла про це думати і згадувати й підійшла до продавця.

— Добрий день. Вибачте, але мені вас порадила сусідка, Луцина Сергіївна. Може, ви її знаєте? — невпевнено запитала вона. — Де я можу знайти Романа? Мені потрібна його допомога.

— Це маленьке селище, звісно, тут усі одне одного знають, — усміхнувся продавець. — Романа зараз немає, але я можу передати йому, що його шукали.

— Чи міг би він допомогти з деякими ремонтними справами в будинку?

— Ремонтні справи ? — здивовано перепитав продавець.

— Так.

— Ну добре, передам. А куди йому під’їхати?

— А може, ви дасте мені його номер телефону?

— Він не носить із собою телефону.

Тепер вже Софія здивовано дивитися на продавця.

— Не носить телефону? В якому він часі живе?

— Ага. Він йому не потрібний.

— Ну добре… Тоді передайте йому, що я сусідка Луцини Сергіївни. Думаю, він знає , де живе ця пані.

Софія повернулася додому, одягнула робочі рукавиці і одразу почала прибирати.

Вона протирала пил, вимивала меблі, збирала речі у великі коробки. Різний непотріб до сміття , посуд, одяг та інші речі, які ще могли комусь знадобитися, вона планувала віддати до благодійних організацій.

Але найдорожче Софія хотіла залишити собі, те  що найбільше нагадувало їй бабусю. Вона відчинила стару шафу, і одразу відчула запах лаванди, який наповнив всю кімнату.Дівчина  завмерла, перед очима одна за одною промайнули картинки з дитинства: бабусина смажена картопля на салі, столик біля будинку за яким збиралися гості вечорами … Камін, у якому гралися язики полум’я, за якими можна було спостерігати годинами.

На губах Софії з’явилася ледь помітна усмішка, вона опустила очі і побачила якусь коробку. У темному кутку шафи, прихована старим одягом , стояла невеличка коробка рожевого кольору.

Софія ніколи не бачила цю коробку

— Хм… цікаво, що в ній? — промовила Софія.