2 Розділ "Чоловік із кавою"

Зранку Софія прокинулася від того, що їй здалося, ніби хтось стукає у вікно. Але це всього лише вітер грався гілочкою вишні, час від часу торкаючись нею скла.
— Добре, сьогодні розпочинаються важкі будні. Але ти все це витримаєш. І хто я така, щоб не розпочати ранок із кави? Здається, вчора я помітила біля будинку кав’ярню. Звісно, якщо мені не здалося, бо було вже доволі темно. А ще треба поїхати в магазин і купити продуктів, — промовила сама до себе Софія.
Вона підійшла до вікна. За ніч снігу насипало ще більше, ніж було напередодні. Автомобіль повністю сховався під білою ковдрою.
— Ну чудово… — тихо пробурмотіла Софія.
Селище було невелике, тому вона вирішила залишити автомобіль і прогулятися пішки. Заодно можна було пригадати, де тут що знаходиться, адже за стільки років багато чого змінилося.
Софія пройшла до ванної кімнати, прийняла душ, а потім уважно подивилася на себе в дзеркало. На мить затримала погляд на власному відображенні, усміхнулася і тихо промовила:
— Ти сильна жінка. І з усім впораєшся!
Вона вдягнула спортивний костюм, теплі чоботи та куртку, натягнула на голову шапку, обмотала шию шарфом, відчинила двері й вийшла на вулицю.
Мороз одразу почав лоскотати відкриті ділянки обличчя. Софія втягнула голову в плечі й швидко рушила вперед, озираючись навколо.
Повітря було свіже й морозне. Під ногами тихо рипів сніг, а з дахів будинків звисали довгі крижані бурульки.
Вона йшла повільно, розглядаючи знайомі й водночас такі чужі місця.
Минуло стільки років…
Софія сама не знала, чого очікувала від цього повернення. Можливо, що все залишиться так, як було колись. Що вона зможе пройти знайомою вулицею і відчути себе тією самою дівчиною, яка колись тут жила.
Але селище змінилося.
І вона теж.
Раптом Софія відчула приємний запах свіжозвареної кави. Вона зупинилася, вдихнула аромат і усміхнулася.
— Ну ось… Здається, я все-таки не помилилася.
Через дорогу стояла невелика затишна кав’ярня. На вікнах висіли теплі гірлянди, а крізь скло пробивалося жовтувате світло.

Софія відчинила двері до кав’ярні, як зненацька пролунала пісня «Carol of the Bells». Дивним чином її настрій одразу покращився — наче вона на мить повернулася в дитинство.

Якщо чесно, у кав’ярні панувала неймовірно затишна атмосфера. Тут пахло не лише свіжозвареною кавою, а й такими смачними булочками, що шлунок Софії одразу подав чіткий сигнал: треба терміново щось поїсти.

Вона тільки-но ступила на підлогу кав’ярні, як раптом відчула гаряче на руці.

— Вибачте, це вийшло ненавмисно, — пролунало поруч.

Софія різко підняла очі.

Перед нею стояв чоловік, який щойно врізався в неї та пролив каву на її рукав і руку.

Чоловік був вищим за неї приблизно на голову. Чорне волосся, темне, мов воронове крило, акуратно вкладене, і гарна борода, за якою, судячи з усього, він регулярно доглядав. А ще — глибокі, пронизливі очі, які з цікавістю розглядали Софію.

На його вустах раптом промайнула посмішка.

Це обурило Софію ще більше.

Мало того, що він щойно облив її гарячою кавою, так ще й посміхається!

«І чому він взагалі посміхається? Тут, між іншим, не дуже смішно», — обурено подумала вона, намагаючись не показати, наскільки її це дратує.

— Та нічого, — відповіла вона й уже направилася до прилавка, щоб замовити собі щось поїсти, як знову почула цей голос:

— Ви приїхали до когось? Чи, може, переїхали? — чоловік підморгнув. — Я просто тут усіх знаю.

«Боже, який самовпевнений… Дешевий курс пікапу», — подумала Софія, ледве стримуючи роздратування.

— Проїздом, — коротко буркнула вона й попрямувала до продавця.

— Зрозуміло! Успіхів! — весело кинув чоловік їй услід.

Софія лише махнула рукою, навіть не обернувшись.

Вона ще не знала, що чоловік, якого вона щойно подумки записала до категорії самовпевнених ловеласів, був власником цієї кав’ярні.

А ще — людиною, до якої в цьому селищі зверталися майже з усіх питань.

Він організовував благодійні заходи, допомагав місцевим, займався волонтерством, а якщо потрібно було щось організувати — від ярмарку до збору коштів, — найчастіше першою згадували саме його.

Тут його знали всі.

От тільки Софія поки що не знала його імені.