2 Розділ "Чоловік із кавою"

Зранку Софія прокинулася бо почула якийсь стукіт у вікно. Але це всього лише вітер ганяв гілку вишні, час від часу торкаючись вікна.
— Добре, сьогодні розпочинаються важкі будні. Але ти все це витримаєш. І хто я така, щоб не розпочати ранок із кави? Здається, вчора я помітила біля будинку кав’ярню. А ще треба поїхати в магазин і купити продуктів, якось сім днів треба прожити — промовила сама до себе Софія.
Вона підійшла до вікна, відсунула штору. За ніч снігу насипало ще більше, ніж було вчора. Автомобіль повністю був покритий снігом.
— Ну чудово, що ще сказати… — тихо пробурмотіла Софія.
Селище було невелике, тому вона вирішила прогулятися , та й не хотілося чистити машину від снігу. Заодно можна було пригадати, де тут що знаходиться,хто де живе,  адже за стільки років багато чого могло змінитися. Раніше в дитинстві дівчина частенько приїзжала до бабусі.
Софія пройшла до ванної кімнати, прийняла душ, а потім уважно подивилася на себе в дзеркало. На мить затримала погляд на власному відображенні, усміхнулася і тихо промовила:
— Ти сильна жінка. І з усім впораєшся!
Вона вдягнула спортивний костюм, теплі чоботи та куртку, натягнула на голову шапку, обмотала шию шарфом, відчинила двері й вийшла на вулицю.
Мороз одразу почав лоскотати обличчя і ніс. Софія більше укутала обличчя шарфом й швидко пішла вперед, роздивляючись все навколо. Під ногами тихо рипів сніг ніби в казці, а з дахів  звисали довгі  і товсті крижані бурульки, які переливалися від сонячних променів.
Вона йшла повільно, розглядаючи знайомі й водночас такі чужі місця. Минуло багато років…
Софія сама не знала, чого очікувала від цього повернення. Можливо, що все залишиться так, як було колись. Що вона зможе пройти знайомою вулицею і відчути себе тією самою дівчиною, яка колись тут жила. Селище дуже змінилося з дитячих років, або ж Софія дивилася тоді іншими очима, очима малої дитини 

Раптом Софія відчула приємний запах свіжозвареної кави. Вона зупинилася, вдихнула аромат і усміхнулася.
— Ну ось… Здається, я все-таки не помилилася.
Через дорогу стояла невеличка затишна кав’ярня. На вікнах висіли різнокольорові гірлянди, а крізь скло пробивалося світло, яке ніби заманювали зайти всередину.

Софія відчинила двері до кав’ярні, і почула  пісню «Carol of the Bells». Дивним чином її настрій одразу покращився — наче вона на мить повернулася в дитинство.

Якщо чесно, у кав’ярні панувала неймовірно затишна атмосфера, тут пахло не лише кавою, а й свіжою випічкою ,  шлунок Софії одразу нагадав про себе : треба терміново щось поїсти.

Вона тільки-но зайшла до  кав’ярні, як раптом на її руку пролилася гаряча кава.

— Вибачте, я не хотів, — пролунал чоловічий голос поруч.

Софія різко підняла очі, перед нею стояв чоловік, який врізався в неї та пролив каву на її руку.

Чоловік був високим в порівнянні з Софією, аж вищим  приблизно на голову. Чорне волосся, темне, мов вороняче крило, акуратно вкладене, і гарна борода, за якою, судячи з усього, він регулярно доглядав , в барбери на ньому заробляли. А ще — глибокі, проникливі очі, які з цікавістю розглядали Софію.

На його вустах раптом промайнула посмішка. Це обурило Софію ще більше, він щойно облив її гарячою кавою, так ще й посміхається, як таке можливо !

«І чому він  посміхається? Між іншим, це не  смішно», — з дратівливістю подумала вона.

— Та нічого, — відповіла дівчина й уже попрямувала до прилавка, щоб замовити собі щось поїсти, як знову чоловік промовив:

— Ви приїхали до когось в гості? Чи, може, переїхали? — чоловік підморгнув. — Я просто тут усіх знаю.

«Боже, який самовпевнений… Дешевий курс пікапу», — подумала Софія, ледве стримуючи роздратування.

— Проїздом, — коротко кинула  й навіть не поглянула на хлопця.

— Зрозуміло! Успіхів! — весело сказав чоловік їй услід.

Софія лише махнула рукою, навіть не обернувшись. Дівчина ще не знала, що парубок, якого вона в думках записала до категорії самовпевнених ловеласів, був власником цієї кав’ярні.

А ще — людиною, до якої в цьому селищі зверталися майже з усіх питань. Він організовував благодійні заходи, допомагав місцевим, займався волонтерством, а якщо потрібно було щось організувати — від ярмарку до збору коштів, — найчастіше першого згадували саме про нього.

Його знало все село, від малого до старого. От тільки Софія поки що не знала його імені і який він насправді.