1 Розділ "Повернення"

Зима для дорослих людей давно перестала бути улюбленою порою року. Морозні ранки , засніжені дороги,  чищення автомобіля від снігу, рахунки за опалення… А коли за вікном починається справжня Метелиця , взагалі не хочеться залишати теплий і затишний будинок.
Давайте на мить повернемося в дитинство.
Згадаємо зимові канікули, коли не потрібно йти до школи, новорічні свята, прикрашання ялинки і будинку , подарунки, веселощі на гірці із санчатами, ковзання на льоду на власних черевиках, які зовсім були куплені не для катання.
Тоді все здавалося особливим і чарівним.
Ми вірили в дива, в Діда Мороза, Святого Миколая, бажання, які обов'язково здійсняться, якщо написати лист і залишити під подушкою. І, мабуть, саме в дитинстві ми переживали ті моменти, які потім усе життя згадуємо з теплою усмішкою.
Софія давно перестала вірити в дива.
Принаймні саме так вона думала, міцно тримаючи кермо автомобіля. Попереду було двісті п'ятдесят шість кілометрів дороги до маленького селища, де колись жила її бабуся. Пів року тому бабусі померла і залишила в спадок своїй внучці  невеликий будинок. І тепер настав час його продати , але у Софії на це було лише сім  днів. Дівчина  ще не знала, що цей тиждень повністю змінить її життя.

Софія припаркувала автомобіль біля старого дерев'яного паркану й кілька секунд просто сиділа в машині. Двісті п'ятдесят шість кілометрів позаду, вона втомлено потерла очі й подивилася на будинок.

Невеликий, трохи похилений набік, із темними вікнами та дерев'яним ґанком, сніг вже все запорошив. На даху лежала снігова ковдра, а біля воріт усе ще росла та сама стара ялина, яку Софія пам'ятала ще з дитинства. Вона не була тут майже пів року, і дивно те, що будинок ніби чекав на неї.

— Ну що ж, бабусю, — тихо промовила вона, виходячи з машини . — Я приїхала. Дівчина вийшла з автомобіля, і мороз одразу опік  обличчя. Вона сильніше закуталася в шарф і відчинила багажник.

— Сім днів, — пробурмотіла собі під ніс. — Всього сім днів.

Їй потрібно зняти показання лічильників, розібрати речі і викинути непотріб. Зателефонувати рієлтору, відремонтувати трохи будинок перед продажем. І поїхати нарешті додому, здавалося це простий план.

Софія піднялася на ґанок і дістала ключ, виявилося що замок заіржавів, тому довелося кілька разів повернути ключ, перед тим як  двері нарешті відчинилися.

На Софію одразу повіяло знайомим запахом. Деревом, старими книгами і  лавандою, бабуся дуже любила лаванду.

Вона завмерла на порозі і на мить їй здалося, що зараз із кухні вийде бабуся, і скаже:

— Ну нарешті! А я вже думала, що ти сьогодні не приїдеш.

Софія заплющила очі.

— Чорт…

Вона ненавиділа моменти, коли ставала слабкою. Але їй не можна було розкисати, вона приїхала не згадувати минуле, в зайнятися справами. Софія занесла валізу всередину, зачинила двері й увімкнула світло. Лампочка кілька разів блимнула.

— Тільки цього мені ще не вистачало.

Вона вперлася  руками  в боки і озирнулася. Попереду був тиждень  дуже важкої і плідної праці. І вона ще не знала, що саме цього вечора її життя почне грати в іншу гру.