Ти,я,хаос і Кохання

Розділ 26. Том і його ревнощі.

                                 

Медді майже закінчила першу картину для великого замовлення.

Сьогодні вона мала зустрітися із замовницею, щоб показати ескізи.

Том, як і обіцяв, заїхав за нею.

— Готова? — усміхнувся він.

— Майже.

Вона взяла папку з ескізами й вийшла з будинку.

— Сподіваюся, їй сподобається.

— Сподобається.

— Звідки така впевненість?

— Бо я вже бачив твої роботи.

Медді тепло усміхнулася.

— Ти завжди знаходиш правильні слова.

— Просто кажу правду.

Зустріч відбувалася в невеликій художній галереї.

Замовниця уважно переглядала ескізи.

Поруч із нею стояв чоловік років тридцяти двох.

Високий, охайно вдягнений, із доброзичливою усмішкою.

— Медді, познайомтеся, — сказала жінка. — Це мій син Натан. Саме він порадив запросити сучасну художницю.

— Дуже приємно, — усміхнувся Натан.

— Навзаєм.

Том мовчки стояв трохи осторонь.

Натан уважно розглядав ескізи.

— У вас неймовірний талант.

— Дякую.

— Якщо чесно, давно не бачив картин, у яких стільки тепла.

Медді трохи зніяковіла.

— Мені дуже приємно це чути.

Том мимоволі стиснув щелепу.

Комплімент був цілком доречним.

Але чомусь йому стало неприємно.

Після обговорення замовлення Натан запропонував:

— Якщо матимете час, я із задоволенням показав би вам нашу приватну галерею. Думаю, вам буде цікаво.

— О... із задоволенням.

Том перевів погляд на Медді.

Вона щиро усміхалася.

— Це займе всього кілька хвилин, — сказав Натан.

— Добре.

Том нічого не відповів.

Він лише мовчки пішов слідом.

Натан захоплено розповідав про картини.

Медді уважно слухала, ставила запитання, ділилася своїми думками.

Том ішов позаду.

Чомусь кожен новий комплімент Натана звучав для нього занадто голосно.

— Ви дивовижно бачите світ, — сказав Натан.

— Дякую.

— Такі люди трапляються дуже рідко.

Том зупинився біля картини.

Йому раптом стало незрозуміло, чому це так зачіпає.

Він же довіряв Медді.

Вона нічого поганого не робила.

Тоді чому всередині все стискалося?

Він тихо видихнув.

— То ось які вони... ревнощі...

Сам собі він ще ніколи в цьому не зізнавався.

Саме в цей момент Медді озирнулася.

Вона помітила, що Том став незвично мовчазним.

І відчула: щось сталося.

Коли екскурсія галереєю закінчилася, Натан провів їх до виходу.
— Медді, — усміхнувся він. — Якщо вам колись знадобиться місце для персональної виставки, буду радий допомогти. У нас часто проходять творчі вечори.
Очі Медді засвітилися.
— Справді?
— Звичайно. Ваші роботи заслуговують на те, щоб їх побачило якомога більше людей.
— Дякую. Це дуже багато для мене означає.
Том мовчки стояв поруч.
Він розумів, що Натан говорить щиро. І саме це дратувало ще більше — не було жодної причини поставитися до нього погано.
— Тоді до зустрічі, — сказав Натан.
— До зустрічі, — відповіла Медді.
Вони з Томом вийшли на вулицю.
Перші кілька хвилин дорогою до майстерні вони мовчали.
Медді сиділа на пасажирському сидінні й краєм ока поглядала на Тома.
Зазвичай він жартував, розповідав якісь кумедні історії або хоча б вмикав музику.
Сьогодні в машині панувала тиша.
— Том...
— Мм?
— Щось сталося?
— Ні.
— Я ж бачу, що сталося.
Він усміхнувся, але якось невпевнено.
— Просто трохи втомився.
Медді не повірила.
— Ти не вмієш брехати.
Том тихо засміявся.
— Настільки помітно?
— Дуже.
Він ще трохи помовчав.
— Можна я скажу чесно?
— Завжди.
Том міцніше стиснув кермо.
— Мені не сподобалося, як він на тебе дивився.
Медді здивовано повернулася до нього.
— Натан?
— Так.
— Чому?
— Не знаю...
Він важко зітхнув.
— Мабуть, тому що він явно був тобою зацікавлений.
Медді кілька секунд мовчала.
А потім несподівано засміялася.
Том здивовано подивився на неї.
— Що смішного?
— Ти... ревнуєш?
Він не відповів.
І саме це було найкращою відповіддю.
Медді усміхнулася ще тепліше.
— Том...
— Що?
— Я сьогодні майже дві години дивилася тільки на одну людину.
Він здивовано глянув на неї.
— На кого?
— На тебе.

ін розгублено кліпнув очима.
— На мене?
— Так.
— Але ж ти весь час розмовляла з Натаном.
— Бо ми обговорювали картини.
Вона трохи нахилилася ближче.
— А знаєш, кого я шукала поглядом щоразу, коли він щось говорив?
— Кого?
— Тебе.
Том мовчав.
— Мені було важливо побачити, що ти думаєш. Чи подобаються тобі мої відповіді. Чи пишаєшся ти мною.
Його серце забилося швидше.
— Медді...
— Для мене твоя думка набагато важливіша за думку будь-якого Натана.
Том усміхнувся.
Напруга, яка не відпускала його весь день, почала зникати.
— Тепер мені трохи соромно.
— Чому?
— Бо приревнував без жодної причини.
Медді лагідно торкнулася його руки.
— Причина була.
— Яка?
Вона усміхнулася.
— Тому що тобі не байдуже.
На світлофорі Том повернувся до неї.
Їхні погляди зустрілися.
Вони мовчали лише кілька секунд.
Але в цій тиші було сказано набагато більше, ніж словами.
Позаду різко засигналив автомобіль.
Том здригнувся.
— Здається, зелений уже давно.
Медді засміялася.
— Їдь, романтику.
Він усміхнувся й рушив уперед.

Повернувшись до майстерні, Том ще довго не міг викинути з голови слова Медді.

"Для мене твоя думка набагато важливіша за думку будь-якого Натана."

Він усміхнувся сам до себе.

— Чого сяєш? — почувся голос Брайана.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше