Ти,я,хаос і Кохання

     Розділ 25. Алекс і книга.

                             

 

Минув тиждень після фестивалю.

Життя ніби повернулося у звичний ритм, але кожен із них відчував, що щось змінилося.

Медді більше не сумнівалася у своєму таланті. Після фестивалю їй написали кілька людей із проханням намалювати картини на замовлення. Вона досі не могла повірити, що її мрія поступово стає реальністю.

У майстерні Тома теж вистачало роботи.

— Брайане, передай, будь ласка, ключ на сімнадцять, — сказав Том, не відриваючись від двигуна.

— Лови.

Ключ пролетів над капотом, і Том упіймав його однією рукою.

— Красиво, — усміхнувся Алекс.

— Тренуйся.

— Ні, я ще жити хочу.

Брайан засміявся.

— Нарешті ти це зрозумів.

Після обіду Томові задзвонив телефон.

— Привіт, Медді.

— Привіт. Не заважаю?

— Ніколи.

— У мене є гарна новина.

— Знову продала картину?

— Так!

Том широко усміхнувся.

— Вітаю!

— І ще... Замовниця хоче познайомитися зі мною особисто. Каже, що хоче замовити цілу серію картин для свого заміського будинку.

— Це ж чудово!

— Якщо чесно... мені трохи страшно.

— Чому?

— Боюся не виправдати очікувань.

— Медді.

— Що?

— Пам'ятаєш, що я тобі казав?

— Що ти завжди будеш поруч.

— І це теж. Але ще я казав, що ти часто не бачиш себе такою, якою тебе бачать інші.

На тому кінці дроту стало тихо.

— Поїхали разом? — запропонував Том.

— Серйозно?

— Якщо тобі так буде спокійніше.

— Буду дуже рада.

— Тоді завтра після обіду.

— Домовилися.

Увечері Алекс сидів на лавці біля майстерні.

До нього вийшов Брайан із двома стаканчиками кави.

— Тримай.

— Дякую.

Кілька хвилин вони мовчали.

— Ти закохався, — несподівано сказав Брайан.

Алекс усміхнувся.

— Так помітно?

— Для всіх.

— І що тепер?

— Нічого.

— У сенсі?

— Просто не поспішай.

— Том уже це казав.

— Бо він розумний.

Алекс засміявся.

— Передаси йому, що я не погоджувався?

— Обов'язково.

Тим часом Емма сиділа вдома.

Перед нею лежав блокнот, подарований Алексом.

Вона відкрила чисту сторінку.

Довго дивилася на неї.

Потім повільно написала:

"Я більше не боюся знайомитися з новим днем. Можливо, тому що поруч з'явилися люди, які не дозволяють мені залишитися наодинці зі своїм болем."

Вона зупинилася.

Усміхнулася.

І вперше за дуже довгий час зрозуміла, що згадує Алекса частіше, ніж Дениса.

Ця думка одночасно лякала й дарувала тепло.

Саме в цю мить у двері подзвонили.

Емма здивовано підвелася.

Вона нікого не чекала.

Відчинивши двері, побачила на порозі Алекса.

У руках він тримав невелику коробку.

— Привіт.

— Привіт... Щось сталося?

Алекс трохи ніяково усміхнувся.

— Ні. Просто проходив повз... і дещо знайшов.

Він простягнув їй коробку.

— Що це?

— Відкрий.

Емма обережно відкрила кришку.

Всередині лежав невеликий керамічний горщик у формі котика.

— Для сукулента, — пояснив Алекс. — Пам'ятаєш, я подарував тобі рослину? Побачив цей горщик і одразу подумав про тебе.

Емма засміялася.

— Він дуже милий.

— Як і його майбутня господиня.

Промовивши це, Алекс відразу почервонів.

— Вибач... Це якось само вирвалося.

Емма теж зніяковіла.

Але замість того щоб відвести погляд, вона тихо сказала:

— Мені було приємно це почути.

Вони обоє усміхнулися.

Емма запросила Алекса до квартири.
— Заходь. Раз уже приніс подарунок, хоча б випий чаю.
— Не хочу нав'язуватися.
— Ти не нав'язуєшся.
Ці слова прозвучали так природно, що Алекс на мить завмер.
Ще місяць тому Емма навряд чи погодилася б провести з ним хоча б десять хвилин наодинці.
Він роззувся і зайшов до невеликої, але дуже затишної квартири.
На підвіконні стояли книги, кілька фотографій і той самий сукулент, який він подарував після фестивалю.
— Ти справді доглядаєш за ним, — усміхнувся Алекс.
— Обіцяла ж.
— Він навіть підріс.
— Не перебільшуй, минуло всього кілька тижнів.
— Мені здається, він просто щасливий.
— Це вже ти фантазуєш.
Обоє засміялися.
Поки Емма готувала чай, Алекс уважно розглядав її книжкову полицю.
— Любиш детективи?
— Дуже.
— А я думав, художники читають тільки романи.
— Я не художниця.
— Точно.
— Це Медді художниця. А я просто люблю книги.
Алекс провів пальцем по корінцю однієї з них.
— Я, якщо чесно, останній раз читав книжку ще в школі.
Емма визирнула з кухні.
— Серйозно?
— Не смійся.
— Я не сміюся.
— Смієшся.
— Трішечки.
— Ось бачиш.
Вона поставила на стіл дві чашки чаю і тарілку з домашнім печивом.
— Це ти пекла?
— Так.
Алекс обережно взяв одне печиво.
Скуштував.
Його очі округлилися.
— Нічого собі...
Емма насторожилася.
— Що?
— Якщо чесно...
Вона завмерла.
— Це найсмачніше печиво, яке я їв.
Емма полегшено видихнула.

— Я вже подумала, що воно не вдалося.
— Якщо воно не вдалося, то я навіть не уявляю, яким виходить вдале.
Вона тихо засміялася.

За чаєм вони розмовляли майже дві години.
Вперше — не про минуле.
Не про біль.
А про дитинство, кумедні історії, улюблені фільми, музику й мрії.
Алекс розповів, як у дванадцять років випадково розібрав татів мотоцикл, бо хотів «подивитися, як він працює», а потім два дні допомагав сусідові збирати його назад.
Емма сміялася так щиро, що в неї болів живіт.
— Ти справді це зробив?
— На жаль.
— І тебе не насварили?
— Насварили. Але спочатку довго сміялися.
Потім настала черга Емми.
Вона зізналася, що в дитинстві мріяла стати бібліотекаркою.
— Чому саме бібліотекаркою?
— Бо мені здавалося, що це людина, яка живе серед тисяч історій.
Алекс уважно подивився на неї.
— А зараз?
Емма задумалася.
— Зараз мені хочеться створити власну історію. Таку, яку буде приємно згадувати.
Їхні погляди зустрілися.
І вперше Алекс не знайшов жодного жарту.
Лише щиро усміхнувся.
Коли він уже збирався йти, Емма несподівано сказала:
— Почекай.
Вона швидко пішла до кухні.
За хвилину повернулася з невеликим паперовим пакетом.
— Це тобі.
— Що там?
— Відкриєш удома.
— Але...
— Без «але».
Алекс узяв пакет.
— Дякую.
Він уже стояв у дверях, коли Емма тихо промовила:
— І... дякую, що не здаєшся.
Він здивовано подивився на неї.
— Я не здаюся не тому, що впертий.
— А чому?
— Бо ти для мене варта цього.
Емма відчула, як серце пропустило удар.
Вона нічого не відповіла.
Лише дивилася, як Алекс повільно спускається сходами.
Зачинивши двері, вона притулилася до них спиною.
І вперше чесно зізналася сама собі:
Вона починала закохуватися.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше