Ти,я,хаос і Кохання

Розділ 22. Двоє Алекс і Емма.

 

 

У понеділок майстерня працювала в звичному ритмі.

Том закінчував ремонт позашляховика, Брайан оформлював документи, а Алекс, насвистуючи, натирав до блиску старенький кабріолет.

— Ти сьогодні підозріло щасливий, — зауважив Брайан.

— Хіба?

— Так.

— Просто життя прекрасне.

Том усміхнувся.

— Це тому, що тебе вчора не вдарило струмом?

— Дуже смішно.

— Тоді чому?

Алекс узяв ганчірку й сперся на капот.

— Сам не знаю.

Брайан хитро примружився.

— Зате я знаю.

— Ну?

— Бо Емма вперше добровільно сміялася з твоїх жартів.

Алекс завмер.

— Вона просто була в гарному настрої.

— Авжеж.

— Серйозно.

Том мовчки продовжив працювати.

— Босе, хоч ти скажи.

— Що?

— Я ж не думаю про Емму.

Том навіть не підняв голови.

— Думаєш.

— Звідки ти знаєш?

— Ти вже п'ять хвилин говориш лише про те, що не думаєш про неї.

Брайан голосно засміявся.

— Зловив.

Алекс лише похитав головою.

— Ви обидва неможливі.

Тим часом у художній студії Медді та Емма закінчували оформляти документи після виставки.

Медді помітила, що подруга сьогодні якась задумлива.

— Еммо?

— Ммм?

— Все добре?

— Так.

— Точно?

Емма кивнула.

— Просто втомилася.

Медді ледь усміхнулася.

— Брешеш.

Емма здивовано подивилася на неї.

— Що?

— Я вже знаю цей погляд.

— Який ще погляд?

— Коли ти про когось думаєш.

Емма відклала папери.

— Ні про кого я не думаю.

— Про Алекса?

— Тим більше.

— Еммо...

Вона тяжко зітхнула.

— Він мене дратує.

— Чому?

— Бо постійно жартує.

— Але ти смієшся.

— Це випадково.

— Кілька разів поспіль?

Емма не знайшла, що відповісти.

Медді тихо засміялася.

— Знаєш...

— Що?

— Коли ти перестала довіряти чоловікам, я думала, що ніхто вже не змусить тебе усміхатися.

Емма опустила очі.

— Я теж так думала.

Після роботи Том запропонував усім зустрітися в міському парку.

— Просто прогуляємося, — сказав він.

— Я за, — відповіла Медді.

— Я теж, — кивнув Брайан.

Усі подивилися на Емму.

— Якщо Алекс поводитиметься нормально...

— Я завжди поводжуся нормально! — обурився той.

Том і Брайан одночасно засміялися.

— Уже сміються, — пробурмотів Алекс.

— Добре, — усміхнулася Емма. — Побачимося ввечері.

Увечері парк був наповнений людьми.
Діти бігали алеями, хтось катався на велосипедах, а біля фонтану грав саксофоніст.
Медді й Том неквапливо йшли попереду.
Трохи позаду — Брайан.
Алекс і Емма, самі того не бажаючи, опинилися поруч.
Запанувала незручна тиша.
Першим її порушив Алекс.
— Знаєш...
— Що?
— Я сьогодні цілих двадцять хвилин нікого не дратував.
Емма скоса подивилася на нього.
— Це тому, що ми ще не зустрілися.
— Бачиш? Знову жартуєш.
— Я не жартую.
— А мені подобається, коли ти так відповідаєш.
Емма лише похитала головою.
— Ти дивна людина.
— Часто це чую.
Вони підійшли до невеликого містка через озеро.
Медді з Томом зупинилися біля перил, розглядаючи качок.
Брайан відійшов купити всім морозиво.
Алекс сперся ліктями на перила.
— Красиво тут.
— Так, — тихо відповіла Емма.
— Знаєш... я дещо хотів запитати.
Вона насторожилася.
— Питай.
— Чому ти майже ніколи не говориш про себе?
Емма довго мовчала.
— Бо не люблю.
— Через минуле?
Вона здивовано подивилася на нього.
— Медді розповіла?
Алекс швидко похитав головою.
— Ні.
— Тоді звідки знаєш?
— Бо люди, яким одного разу дуже боляче зробили, зазвичай навколо себе будують високі стіни.
Емма відвела погляд.
— Може...
— І ти теж їх побудувала.
Вона тихо видихнула.
— Мій наречений зрадив мене за два тижні до весілля.
Алекс мовчав.
Не жартував.
Не перебивав.
Просто слухав.
— Після цього я перестала вірити словам.
— Розумію.
— Ні.
Вона сумно всміхнулася.
— Таке може зрозуміти тільки людина, яка сама втрачала довіру.
Алекс опустив очі.
— Ти помиляєшся.
Емма здивовано глянула на нього.
— Коли мені було двадцять два, мене кинув рідний батько.
Вона завмерла.
— Він поїхав в іншу країну. Обіцяв телефонувати, приїжджати... А потім просто зник. З того часу ми не бачилися.
Емма вперше побачила його зовсім іншим.
Без усмішки.
Без жартів.
— Мені шкода...

Алекс лише знизав плечима.
— Саме тому я багато жартую.
— Чому?
— Бо так легше.
На кілька секунд запанувала тиша.
Емма несподівано поклала руку йому на плече.
— Знаєш...
— Що?
— Мабуть, ми обидва просто добре навчилися ховати біль.
Алекс усміхнувся.
Цього разу — не для того, щоб когось розсмішити.
А щиро.
І Емма вперше відповіла йому такою ж теплою усмішкою.
Саме в цю мить до них підійшли Том, Медді та Брайан із морозивом.
— Ми вам не заважаємо? — лукаво запитав Брайан.
Емма швидко прибрала руку з плеча Алекса.
— Зовсім ні.
Алекс лише тихо усміхнувся.

Брайан простягнув кожному морозиво.

— Сподіваюся, цього разу Медді нічого не впустить.

— Чому всі так у мене не вірять? — обурилась та.

— Досвід, — спокійно відповів Том.

— Це наклеп.

Усі рушили далі алеєю.

Медді із гордим виглядом розгорнула своє морозиво.

— Бачите? Все під контролем.

Але цього разу невдача спіткала Алекса.Не встиг він відкрити своє морозиво, як кулька зісковзнула просто на лавку.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше