Ти,я,хаос і Кохання

  Розділ 20. Вечеря.

                                        

Теплий літній вечір повільно огортав місто.

Після виставки всі п'ятеро йшли центральною вулицею, обговорюючи враження.

Попереду крокував Алекс.

Здавалося, він був у чудовому настрої.

— Отже, — урочисто промовив він, — сьогодні вечерю організовую я!

Брайан підозріло подивився на нього.

— Мене вже лякає ця фраза.

— Чому?

— Бо минулого разу, коли ти сказав "довіртеся мені", ми три години шукали кафе, яке виявилося зачиненим.

Медді тихо засміялася.

— Серйозно?

— На жаль, так, — відповів Том.

— Але цього разу все продумано! — образився Алекс. — Я навіть забронював столик.

Емма скептично підняла брову.

— Ти?

— Так.

— Особисто?

— Так.

— Не вірю.

— Зараз побачиш.

Через десять хвилин вони зупинилися біля затишного ресторану.

Алекс гордо відчинив двері.

— Добрий вечір! У мене бронювання на ім'я Алекс.

Адміністратор перевірив список.

Насупився.

Перегорнув сторінку.

Потім ще одну.

— Перепрошую... але такого бронювання немає.

Алекс зблід.

— Як немає?

— На жаль.

— Я ж телефонував!

— Можливо, в інший ресторан?

Брайан ледь стримував сміх.

Том схрестив руки на грудях.

Емма тихо зітхнула.

— Алекс...

— Зараз усе владнаємо!

Він дістав телефон.

За хвилину його обличчя стало ще більш розгубленим.

— Е-е...

— Ну? — запитав Брайан.

— Здається...

— Не подобається мені це "здається".

— Я справді забронював столик.

— То в чому проблема?

— У ресторані на сусідній вулиці...

Запала тиша.

За секунду всі, крім Алекса, розсміялися.

Навіть Емма.

— Це було смішно? — образився Алекс.

— Дуже, — крізь сміх відповіла вона.

Алекс подивився на неї.

Вона сміялася щиро.

І він уперше помітив, яка в неї гарна усмішка.

За кілька хвилин вони вже сиділи у правильному ресторані.

— Ну ось, — сказав Алекс. — Я ж обіцяв.

— Із невеликою екскурсією містом, — пожартував Том.

Офіціант приніс меню.

— Готові зробити замовлення?

Усі почали уважно переглядати сторінки.

Медді тихо нахилилася до Тома.

— Якщо чесно...

— Що?

— Я досі не можу повірити, що сьогодні все це сталося.

Том усміхнувся.

— Звикай.

— Думаєш?

— Упевнений.

Вона поглянула на нього з теплою усмішкою.

І саме в цю мить Алекс голосно вигукнув:

— Я вже знаю, що братиму!

Усі одночасно повернулися до нього.

Брайан похитав головою.

— Починається...

— Отже, — урочисто промовив Алекс, закриваючи меню. — Я готовий.
Офіціант усміхнувся.
— Слухаю вас.
— Мені, будь ласка... стейк найвищого ступеня прожарювання, картоплю по-селянськи, грибний соус, лимонад, чізкейк... і ще...
Він замислився.
— І салат.
Брайан здивовано подивився на нього.
— Салат?
— Треба ж хоч якось підтримувати здоровий спосіб життя.
Усі розсміялися.
— Після такого замовлення? — запитала Емма.
— Саме так.
— Логіка залізна.
— Дякую.
Коли всі зробили замовлення, розмова швидко перейшла до виставки.
— Медді, — сказав Брайан, — яка картина для тебе найдорожча?
Вона задумалася.
— Та, із дощовою вулицею.
Том ледь усміхнувся.
— Я так і думав.
— Чому?
— Бо ти дивилася на неї інакше.
Медді опустила очі.
— Вона нагадує мені день, коли все почало змінюватися.
Емма знала, про який день ідеться, тому лише загадково усміхнулася.
Алекс нічого не зрозумів.
— Це коли почався дощ?
— Можна сказати й так, — засміялася Медді.
Том теж усміхнувся.
Вони обоє чудово знали, що справа була зовсім не в дощі.
Незабаром офіціант приніс страви.
Усе виглядало надзвичайно апетитно.
— Нарешті! — радісно сказав Алекс.
Він одразу взявся різати стейк.
Але шматок виявився слизьким від соусу.
Ніж зісковзнув.
Маленький шматочок м'яса перелетів через стіл і... приземлився просто на тарілку Брайана.
Запала тиша.
Алекс повільно перевів погляд на друга.
— Це... був подарунок.
Брайан мовчки дивився на шматочок.
Потім підняв очі на Алекса.
— Дуже щедро.
Медді вже не могла стримати сміх.
Емма теж засміялася.
Навіть офіціант, який проходив повз, ледь приховав усмішку.
— Я сьогодні перевершив сам себе, — зітхнув Алекс.
— Це точно, — сказав Том.

Коли всі трохи заспокоїлися, Емма звернулася до Алекса.
— Скажи чесно.
— Питаєш — відповідаю.
— Ти завжди такий?
— Який саме?
— Такий... непередбачуваний.
Алекс зробив вигляд, що серйозно замислився.
— Насправді сьогодні я ще дуже стриманий.
— Серйозно?
— Учора я випадково привітав листоношу з днем народження.
— У нього був день народження?
— Ні.
— Алекс...
— Що?
— І що він відповів?
— Подякував.
За столом знову вибухнув сміх.
Емма похитала головою.
— З тобою неможливо сумувати.
Алекс усміхнувся.
— Нарешті хоч один комплімент.
Емма закотила очі.
— Не перебільшуй.
Але цього разу вона вже не відводила від нього погляду так швидко, як раніше.
Том помітив це й усміхнувся сам до себе.
Здавалося, між цими двома теж починало змінюватися щось важливе.
Коли вечеря добігала кінця, офіціант поставив на стіл маленькі десерти — подарунок від закладу для Медді на честь її успішної виставки.
— Це дуже несподівано, — сказала вона.
— Ви сьогодні заслуговуєте на маленьке свято, — відповів офіціант.
Медді подивилася на друзів.
— Дякую, що ви сьогодні були поруч.
— Ми ще не раз будемо поруч, — спокійно сказав Том.
Вона зустрілася з ним поглядом.
І відчула, що ці прості слова значать для неї набагато більше, ніж здається.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше