Розділ 9.1

На сході Вірляни розкинувся густий, старий ліс, що тягнувся від самої столиці Тур, і межував зі скелястою пусткою на території Роросу. Височезні соснові дерева з розлогими вітами й глибокі урвища були чудовим місцем, щоб приховати невелику армію. Цим скористалася й генерал-чотова Конрад, розташувавши свої війська вздовж кордону.

Вона не збиралася атакувати, поки лише демонструючи сусідньому королівству готовність до бою. Роросівці не відступатимуть, – гордий народ не скориться й титанам, – підтримуючи славу все тієї ж непереможної держави. І тисячолітня історія лише підтверджувала це.

– Заганяй її, Велете! – гукнув Іриней, прикликаючи власну стихію – блискавку. – Не дай їй перетнути кордон!

Штурмовикам невимовно пощастило – вони натрапили на Кальк і вже близько години намагалися не випустити її з поля зору. Титан допустилася помилки, намагаючись вбити одного з їхніх, щоб скористатися личиною солдата, але не очікувала його реакції.

Начхавши на власний захист, Аскольд, що й став ціллю жінки, використав стихію льоду, заморожуючи все довкола, щоб сповістити інших. Він чергував з самого світанку і вже закінчував обхід, коли все сталося.

Штурмовики вчилися на власних помилках і швидко адаптувалися, тож тепер, маючи досвід боротьби з титаном трансформації, відчували неабиякий азарт від переслідування. Роззосередившись по всьому лісу, смертники на ходу створювали чималу пастку для титана, яка мала хоча б на півгодини стримати невловиму жінку.

Кальк, в свою чергу, теж не збиралася ставати легкою здобиччю. Вона змінювала власну форму з такою швидкістю, що прослідкувати за птахом, який раптово обертався польовою мишею, здавалося ледь не неможливим. Втім, впіймати її зараз було питанням гордості всього загону – при першій зустрічі вони зазнали жалюгідної поразки, ледь стримавши цю жінку, тож тепер прагнули помсти.

Велет, прикликавши вогонь, здійняв кількаметрову стіну полум'я, не дозволяючи титану зайти на територію Вірляни. Там вони б її вже не дістали – не мали права порушувати кордон. Стихія жахаюче заревіла, змушуючи Кальк злякано відсахнутися в подобі яскравої вивільги і чкурнути в бік, але вогонь кинувся за втікачкою.

Полум'я штурмовика не шкодило деревам і навіть випадкових тварин Переяр намагався уникати, концентруючись на слабкій аурі титана. Так він міг зашкодити лише їй. На якусь мить втративши з поля зору дрібного птаха, яких тут було чимало до моменту переслідування Кальк, Велет вирішив діяти радикальніше.

Різко посиливши стихію – спрямував вогонь поперед себе у вигляді чималої лавини, що з гуркітом впала на землю, вкриваючи її палаючим жаром. Це допомогло знову віднайти титана, що змінила подобу на більш непримітного птаха – лісового щеврика.

– Євстахіє, бар'єр! – вигукнув Олесь, оточивши Кальк швидкими блискавками з усіх сторін.

Сила природного заряду була достатньою, щоб і титану зірочки в похмурий день показати, тож вона розумно застигла на місці. А за мить стихійну блискавку Іринея доповнив щільний бар'єр солдата Омелян, позбавляючи титана будь-якої можливості на втечу.

Роззирнувшись на місці, Кальк мимоволі гмикнула. Обдумавши можливі наслідки, вона зрештою прийняла справжню подобу – безкінечні трансформації втомили і її. Та й швидкість перетворень тільки додавала зайвого болю.

За хвилину дрібний щеврик з болісним тріском кісток та чавкаючим звуком розірваних тканин обернувся молодою жінкою. Темне, густе волосся нижче плечей; яскраві, сині очі; загострене підборіддя та прямий, трохи продовгуватий ніс – її носієм була приваблива красуня, що постала перед очима смертників повністю оголеною.

– Молодці, рибки мої, – задоволено похвалила генерал-чотова, наближаючись до місця ув'язнення титана.

Оглянувши підлеглих, Леля слабко усміхнулася – ті не велися на звабливі вигини жіночого тіла, а навпаки, готувалися, раптом що, завдати удару. Вона не втручалася до самого кінця, дозволяючи смертникам самостійно поквитатися з давнім ворогом і лише спостерігала за їхніми діями.

– Поспілкуємось? – поцікавилася Конрад, одягнена в щільну, чорну форму штурмових військ з нашивками генерала.

– Ну давай, – насмішкувато відгукнулася Кальк, плавно піднявшись на ноги. Демонструючи власну впевненість та відсутність страху, оголена красуня наблизилася до самого бар'єру, виразно оглядаючи співрозмовницю. – Справді віриш, що дізнаєшся від мене бодай щось?

– Звісно, – знизала плечима Леля. – Як гадаєш, мені варто повернути в це тіло його справжню володарку? Думаю, за стільки років у потойбіччі, душа твоєї носійки вже забула, як то – бути людиною. Це має бути прекрасним видовищем.

– От же навіжена курва. Так подобається катувати своїх?

– По-твоєму, генерали лише в шахи грають та стратегії вигадують? Іноді й в катівні спускатись доводиться. То що, ти розповіси мені, хто підтримує Ос в Роросі?

Презирливо пирхнувши, Кальк відвернулася і без зайвого поспіху повернулася на попереднє місце, в центр магічної клітки. Вона не збиралася співпрацювати та й затримуватися тут теж. Трохи відпочине і забереться звідси геть.

– Ну тоді розповім я, – усміхнулася Леля. Дістала з кишені згорток, в якому зберігала улюблені ласощі, і ліниво жуючи фруктову пастилу, продовжила: – ви намагаєтеся перетягнути на свій бік роросівську аристократію, представивши їм свого ярла як законного спадкоємця етт Оріан. І навіть змогли залякати генерала Гудимира можливою розправою, змусивши працювати на вашого конунга. Старий боягуз, після звісток про вбивство декількох інших головнокомандуючих, мав би одразу погодитися. Вірно?

Кальк ледь помітно здригнулася, подумки вилаявшись на цю свою реакцію, чим тільки підтвердила припущення Конрад. Неголосно гмикнувши, Леля повільно обійшла по колу магічну пастку, і знову уважно глянула на свою здобич.

– Мене дивує, чому ви не позбулися Реквієм етт Оріан. Вам мало б вистачити і одного спадкоємця для втілення плану. Невже Гар досі не вбив свого носія й зараз керується братніми почуттями? Хоча ні, навряд він такий сентиментальний. Гадаю, справа в самій дівчині. Знаєш, красуне, я тут таку чудову річ відкопала...