Розділ 5.1

З самого свого приїзду до Тур, Івор поводився як вірлянівський містянин – орендував апартаменти, придбав місцеву газету з останніми новинами і навідався до декількох майстерень. На щастя, йому вже доводилося бувати у Вірляні з офіційним візитом, тож чоловік розумів тутешні звички. Втім, це також ризикувало стати проблемою – підполковника можуть впізнати, а разом з ним під загрозою опиниться і весь розвідницький загін, що нелегально перетнув кордон.

Більшість його підлеглих теж були аристократами, ще й доволі впізнаваними в певних колах. Тож, якщо хтось зацікавиться причиною їхнього візиту до королівства – зможуть дізнатися й про військову кар'єру цих осіб. Звісно, Ророс не видасть розвідку, але через престижність армії аристократи не приховували своїх професій, хоч і не вказували конкретне військо. Проте співставити деталі варта Вірляни точно зможе, так само, як і зробити непотрібні висновки.

Зараз, сидячи в кабінеті орендованих апартаментів, Івор тихо вилаявся, тільки-но прочитавши листа від Демі. Звісно, він знав, що легко не буде, але щоб одразу?

– І що могло статися з Теофіль в перший же день?

Він тільки-но закінчив читати детальні звіти від роросівців, які жили тут вже не перший рік і могли повідомити важливі деталі про зміни в країні. Тоді ж отримав коротке повідомлення від солдата Рути, про зникнення Юліани. Наскільки помітив сам Ізбор – це завдання було стресовим для всього загону, адже за ними постійно наглядали механічні вартові.

Діставши шматок паперу, чоловік одразу прийнявся писати вказівки для Вієм, з огляду на нові обставини. По-перше, відправлятися на пошуки Теофіль забороняється. По-друге, необхідно уважно слідкувати за своїми людьми, аби ті не керувалися емоціями.

Підполковник знав, що ця дівчина не підведе – в стресових ситуаціях вона мислила тверезо. Та й в інших підлеглих не сумнівався – як і казав Гамаюн, в цьому загоні зібрані найкращі. До того ж, Івору пообіцяли відправити підтримку згодом, вже з офіційним візитом, хоча він і не був певен, що це якось допоможе.

Надіславши короткий лист поручнику, він дістав папір і для наступного повідомлення. Теофіль потрібно було знайти і, бажано, зрозуміти, кому могла знадобитися дівчина. Та це завдання краще поручити місцевим роросівцям, які зможуть діяти обережніше на чужій території. Врахувавши і деталі, отримані від Реквієм, стосовно відсутності аури Юліани в межах Тур, Ізбор відправив вказівки потрібній людині.

«Йор, ти можеш розрізняти аури інших титанів?» – подумки поцікавився чоловік, відчинивши вікно в кабінеті.

Ймовірно, в цій квартирі вже давно не жили, тож затхлий запах неабияк дратував. Накинувши простий захист на кімнату, аби у прочинене вікно ніхто не вліз, – бо хто знає цю Вірляну, – Івор попрямував на кухню, готувати вечерю.

«Я-то можу, – ліниво відгукнувся змій, – але це нам ніяк не допоможе. Всі титани здатні приховувати життєву енергію або ж змінювати її.»

– Отже, доведеться діяти по-старому, – вголос зітхнув Ізбор. – Якщо від тебе жодної користі, то мої люди мають впоратися. Іншого вибору у нас все одно немає.

«Геть знахабнів?! – обурився Йор. – Я взагалі не зобов'язаний тобі допомагати. Відчути носія можуть лише йому подібні. З часом ти навчишся відчувати іншу людину, яка носить в собі титана, і навпаки – відчути зможуть тебе. Зараз же від викриття нас рятує те, що моє підселення відбулося вже після твого двадцятип'ятиріччя, коли твоя особистість була остаточно сформованою. А виявити титана без людської душі – набагато складніше.»

– Он як? Тому ви вбивали своїх носіїв?

«Не верзи дурниць, – Івор яскраво уявив, як на цій фразі змій закочує очі – надто вже виразною була інтонація. – Ос наказав позбутися їх тільки через те, що деякі з цих душ мали здатність стримувати нас. Тут пощастило лише Аск – людська душа в її тілі загинула ще в дитинстві, від тортур генералів. Решта з нас стали вбивцями.»

– Аск? – здивувався Ізбор. – Це ще один титан? Але чекай, ви ж практично безсмертні з абсолютною регенерацією, як дитина могла загинути?

«Забудь про Аск, – одразу відрізав титан. – Вона не вбивця, навпаки – ваших виродків рятує від решти людського виду. Але так, регенерація у всіх різна. У неї вона надто повільна, в порівнянні з іншими. Абсолютне відновлення властиве лише деяким з нас і на твою біду – я до них не відношуся.»

Підполковник спантеличено змовчав, обдумуючи почуту інформацію. В сенсі: «ваших виродків рятує»? І слова самого Йор про вбивць... Ізбор зрозумів, що змій був змушений виконати наказ, хоч і не хотів цього. Та повірити, що титан жалкує про вбивство людей? Ні, він не настільки довірливий – може спершу Йор і не хотів вбивати, але ж згодом перебив ще цілу купу розвідників!

– Чекай, що ти маєш на увазі під «абсолютним відновленням»?

«Те, що й сказав, – відгукнувся Йор, з цікавістю підслуховуючи думки Івора. – Є титани, здатні відростити собі втрачену кінцівку або ж навіть голову. Знищити їх – люди просто не здатні.»

– Гаразд, з цим розберемося потім, – чоловік втомлено потер скроні, тільки-но закінчивши смажити м'ясо з овочами. Не бажаючи бруднити зайвий посуд, Івор опустив дерев'яну підставку на стіл, зверху поклав гарячу сковорідку з вечерею, і діставши собі виделку – прийнявся за їжу. – Краще скажи мені ось що, гадюко. Ти ж пам'ятаєш слова Вієм про здатність вашого конунга впливати на свідомість? Що ти про це знаєш? Він справді може змінювати спогади?

«Гадюко? – розсердився змій. – Ти зовсім забув з ким розмовляєш?!»

– Ага, ще б я міг таке забути, – скривився підполковник, глянувши на порізане м'ясо перед собою. – Мені, взагалі-то, довелося твої мізки жерти.

«Ох, точно, що ж це я такий черствий? – саркастично простягнув Йор. – Ти ще скажи, що я маю тобі поспівчувати через це!»

– Ну, знаєш, ти зжер купу моїх людей, які, на відміну від тебе, здібностей до миттєвого переродження не мають! Так що не тобі тут скиглити. Але добре, називати гадюкою не буду, якщо даси відповідь на це питання. Ос міг би змінити спогади Реквієм?