Глава 11. Весілля у пастці

Марта завела Хельгу до будинку через вхід для слуг, посадила у своїй кімнаті. Вона відправила дівчинку з вигорілим безбарвним волоссям прибрати закривавлені уламки, і дала їй ключ, щоб увійти та закрити вікно в кімнаті Хель. Мовчазна дівчинка швидко шмигнула за двері.

Сама Марта поставила перед дівчиною мідний таз із водою, щоб змити кров. Хельга акуратно опустила руки та відчула, як отруйно звичайна вода проникала у порізи.

— Я маю смуги тканини, просочені спеціальним настоєм трав. Якщо ними перев'язати рану, то вони зупинятимуть кров, перешкоджатимуть запаленню і будуть знеболювати.

Хельга сиділа в маленькій затишній кімнатці жінки та відчувала, як духмяно і затишно пахло тут. Марта дуже спритно туго перебинтовувала їй руки та говорила про настій, який вона для цього використала, але Хельга не мала сил її слухати. Дівчина сиділа бліда і застигла, як мумія, відчуваючи легке запаморочення, біль у руках і дивну прохолоду від бинтів, мабуть, це і був той ефект знеболювання, про який говорила Марта. Хельзі хотілося плакати, але вона розуміла, що якщо зараз дати волю емоціям, то її почервоніле обличчя помітять. Перебинтовані руки помітять хіба кілька служниць, які прийдуть її одягати і яким немає до цього діла. Далі вона буде у перчатках та білій хутряній муфті.

Марта закінчила і підвела очі на Хельгу.

— Скоро прийдуть тебе одягати, йди скоріше до своєї кімнати. Я тебе замкну, ніби нічого не було.

— Марто, я навіть не знаю, як тобі віддячити за те, що ти для мене робиш.

Жінка добродушно посміхнулася, та нічого не відповіла.

Вони розминулися зі служницями, які прийшли одягати та готувати її для весілля буквально хвилин на десять. Дівчата поглядали на її руки в бинтах здивовано і переглядалися між собою. Вони вже майже починали шушукатися, але Хельга зібрала свою волю в кулак, владним голосом, карбуючи на кожне слово, нагадала їм:

— Це вас не стосується! Робіть, те за чим прийшли!

Дівчата принишкли, як налякані мишки, в яких несподівано запустили чоботом. Хельга виглядала зараз надто слабкою, щоб з кимось сваритись, і вони, відчуваючи це, намагалися її вкусити, але зустрівши таку несподівану владну силу, знітилися. Все ж таки вона донька господарів, а вони прості служниці.

Чим довше йшли підготовчі роботи, тим більше довкола неї ставало людей. Хель відчувала, як зібрана у кулак воля, знову почала розповзатися. Друга втеча з весілля закінчилася гірше, ніж перша. Кулон, який потрібен їй для порятунку з цього світу, вона може отримати, якщо вийде заміж за Роберта. Їй дуже потрібен був кулон, щоб у майбутньому не загинути з побічною гілкою людської історії. Але тоді їй доведеться підкоритися подіям. Спати з цим мерзенним виродком… Ні, краще загинути разом із цим світом. Втратити кулон, але не втрачати своєї гідності. Потрібно знову намагатися бігти, але як? За нею тепер так уважно стежать. Вона на цьому весіллі у пастці. Ще й Врант незрозуміло куди подівся. Сидить там, мабуть, вино з Тауроном попиває в нижньому світі та обговорює, як вони владу ділитимуть у світі людей, поки його дівчина тут здихає.

Весілля йшло для Хельги, як у тумані. Погода була дуже похмурою та темною. У повітрі кружляла рідка дрібна сніжна крупа. Вона відчувала запаморочення, відчувала, як думки дурманила настойка, якою були просякнуті бинти, відчувала, як ця ж настойка холодила руки, як мерзли та боліли порізи, як незручно і погано згиналися пальці. Яка вже тут втеча?

Дівчина відсутньо дивилася на ліс за вікном карети. Так само вона спостерігала за туманною скелею нареченої. Вона піднімалася на неї з тривогою, на пару секунд на виступі, знову з'явилася примара, всі ахнули, але Хельга лише подумки від неї відмахнулася і пішла вниз. Все, що вона могла почути від неї, вона почула минулого разу. Вона вже не хапала коня і нікуди не бігла, вона сіла в карету і поїхала до церкви.

Її обличчя затуляла довга вуаль фати, чому вона була рада. Весь цей величезний, галасливий натовп гостей у хутрі, не бачив її блідості та слабкості. Її «батько», майже не торкаючись Хельги, з презирством підвів її до вівтаря в церкві, де на неї чекав Роберт, який самовдоволено посміхався.

Коли священник закінчив говорити всі слова, які мав і які Хельга не слухала, Роберт грубо схопив її за руку та одягнув поверх рукавичок каблучку. Руку дівчини від цього обпік біль, і вона ледве стримала крик, закусивши губу і намагаючись не показувати, що їй боляче. Гості, що сиділи на віддалі, нічого не помічали та розчулювалися. А Роберт, мабуть, здогадався, що вона потрапила в його пастку, і від цього його очі набули ще більш глузливого і самовдоволеного примруження.

Дівчина взяла незграбними пальцями кільце і тремтячими руками одягла його на палець Роберта. Хлопець дивився на її страждання з насолодою.

Хельга майже не слухала священник, але почувши слова: «…а тепер можете поцілувати наречену». Дівчина злякано стиснулася. Роберт підняв вуаль із її обличчя і відкинув назад. Хельга ще більше зіщулилася, і відсахнулася, поки хлопець цілував її. Ні, до першої шлюбної ночі треба точно втекти, бо вона це не винесе. Роберт був красивим, але глузлива жорстокість, Хель завжди в ньому лякала.

Хельга на секунду подумала про Вранта. «Ну, де ж, ти милий, коли ти так потрібен?»

Але з роздумів її висмикнув різкий біль у руці. Вони з Робертом мають вийти за руки із церкви. Хлопець вчепився в її руку, як хижий птах у здобич. Дівчина відчувала зараз у руці, те саме, що маленьке звірятко пробите гострими, як бритва пазурами, здавлене і задушене. Хлопець усміхався на всі боки. Те, що відбувалося, приносило йому задоволення, особливо його здається тішило навіть не весілля, а можливість зробити Хельзі боляче, можливість помсти за непослух. Дівчина, зчепивши зуби, намагалася посміхатися теж, але відчувала, як від болю, що обпалює руку, її починало трусити. Якщо вони зараз не вийдуть із цієї грьобаної церкви, і він її не відпустить, вона знепритомніє!