Глава 15

Я прокинулась першою. Між мною та Єгором хропіла Манюня. Уявлення не маю, яким чином вона змогла видертись на ліжко. Напевно, вночі їй стало сумно, хоча... судячи з погризяного віника та роздертої упаковки вологих серветок, вона все ж знаходила, чим себе розрадити. Ніколи не думала, що спатиму в старій напіврозваленій хаті з собакою під боком!

Вирішила не будити Єгора, а поки привести себе до ладу. Без побутових зручностей це було задачею з зірочкою. Принесла води, нагріла, влаштувала собі банні процедури. Ось ти пробувала голити ноги над тазиком у кухні, де з одного боку у спину колять дрова, а з іншого – хитається стелаж із посудом? Таке собі задоволення... Але у нас нарешті день, який буде присвячений одне одному, а тому треба бути на висоті.

Після «ванної» стала перебирати гардероб. Перед сном ми домовилися, що поїдемо у ресторан до найближчого міста. Треба було одягнути щось водночас і пристойне, і тепле, бо на дворі сильно похолодало. А тут сталась печалька – я влазила лише у спортивні штани. Джинси не застібувались, блузи тисли в рукавах, а светр, який раніше вважався оревсайз, тепер став обтягувати.

Викинула з шафи усі речі, в надії знайти хоч щось нормальне, але марно. Звідки йому там узятися, якщо мій останній шопінг був ще влітку із Поліною? І коли я встигла аж настільки потовстішати? У нас не було дзеркала у повний зріст, щоб тверезо оцінити масштаби катастрофи, а у маленькому люстерці для макіяжу суттєвих змін я не помічала. Сама винна. Треба було частіше їздити у місто, хоча це досить проблематично, зважаючи що машина постійно у Єгора, а маршрутки ходять два рази на тиждень.

Ну чому навіть у такий чудовий день я знайшла, чим зіпсувати собі настрій? Хотіла відростили груди... А відростила складки на бедрах та животі. І головне, що скинути тепер буде ой як важко, бо вже звикла до нездорового харчування. Мені більше не хочеться їжі, яку Тамара Петрівна називала козячою. Подавайте смажене. А ще я ловила насолоду від аромату випічки. Пухкі булки в печі створювали затишок, і наша хатинка відразу здавалась теплою та обжитою. Дурне, краще б якусь пахучку в супермаркеті купила!

- Сонечко, що трапилося? – пробурмотів Єгор, підіймаючись на ліктях. – Ти плачеш?

- Ні! – я й сама не помітила, коли почала рюмсати. – То просто реальність в око потрапила. Єгоре, я товста?

Коханий закотив очі.

- Чого раптом таке питання?

- Товста чи ні? Просто дай відповідь!

- Ти ідеальна.

Але мене і це не влаштувало. Не знаю, чого мені хотілося: жалості, підтримки... а, може, підсрачника, щоб нарешті узяла себе в руки?

- Ти називав мене ідеальною, коли я важила на десять кілограмів менше. Але тоді ти точно брехав.

- Та ну.

- Так! Бо це я через ваше з мамою та Мацицьком захоплення параметрами Соні захотіла набрати вагу. Думала, що стану такою, як вона, і теж усім подобатимусь.

- Ти мені у будь якій вазі подобаєшся. Головне, щоб тобі самій було комфортно.

- Мені комфортно, коли я можу відкрити шафу, і будь-яка річ із неї прийдеться по розміру!

Єгор загорнувся у простирадло, щоб не спокушати Манюку вчепитися у найцініше місце, та підійшов до мене.

- Я знаю, чим тобі допомогти, - прошепотів, обіймаючи ззаду.

- Чим? Заклеїти рот скотчем?

- Залиш ці ролові ігри на вечір. А зараз одягни, що маєш, і поїхали по магазинах. Оновимо тобі гардероб.

- Але я все ж таки сяду на дієту. Потім...

- Як вважаєш за потрібне. Повторю, я любитиму тебе навіть, якщо ти важитимеш центнер.

- Дійсно? – розтанула.

- Присягаюсь.

- Але знай, я такого тобі не обіцятиму. Якщо ти станеш дуже жирним, то я розлучуся з тобою і знайду собі іншого красунчика.

- Он як? – показово насупився він. – Тоді час повертатись до ранкових пробіжок.

- І я з тобою! А ще братитемомо Манюню на повідок...

- І з нас ржатиме усе село.

За кілька годин ми таки залишили господарство на собаку й виїхали з двору. Попутньо обов’язкого завітали до Тамари Петрівни, щоб узяти в неї список необхідних покупок. От тобі і реалії побачення тих, хто вже у шлюбі: ви їдете в ресторан, закохано дивитесь в очі одне одному та смакуєте вишуканими стравами, проте на зворотньому шляху не забуваєте заїхати в аптеку за цитрамоном і на базар, аби придбати підкормку для бройлерів.

- І запитайте, що можна дати козам, якщо у них проблеми зі стулом! – додала свекруха. – Якось дивно какають. Таню, ану ходи зі мною, сфоткаєш фекалії для ветеринара.

- В моєму телефоні не буде козячих какашок! – заперечила я.

- У тебе там бували знимки і страшніші...

Я щиро сподівалась, що вона мала на увазі не мої інтимні фото для Єгора. Хоча, знаючи цю жінку, не здивувалася б, спіймавши її за аналізом галереї в телефоні. Вона ж навіть з Інстаграмі зареєструвалась, щоб перевіряти, хто лайкає мої пости, а потім називати кожного чоловіка моїм коханцем.  

- Мам, я думаю, що ветиренар усе і без ілюстрацій зрозуміє, - Єгор завів мотор. – Бувай.

- Ну нехай, - зітхнула. – З Богом, синку.

У дзеркалі заднього виду я побачила, як Тамара Петрівна перехрестила нас.

- Розслабся, - коханий поклав руку на моє коліно. – Цей день нічого не зіпсує.

- Для мене головне, що ти поряд.

- І що ми нарешті виберемось з Куманівців, - він наче прочитав мої думки.

- Хоч на день! – кивнула я. – Моєму організму катастрофочно не вистачає загазованого міського повітря.

- Зараз усе виправимо.

Але по-справжньому я розслабилася тільки тоді, коли знак «Ласкаво просимо у Куманівці» залишився позаду. Врубила музику та відкинулась на спикну сидіння. Ідеально.

Раніше я мріяла про шопінг в Мілані, а тепер стрибала від щастя, коли знайшла магазин «Пишна Краса» у Хмільнику. Закупилась від душі. А особливо радувало повернення до найменшого розміру одягу. І байдуже, що він був таким серед баталу.

Єгор стійко виніс катування примірками. Жодного разу не попросив мене пришвидшитись і навіть не поліз до телефону, щоб згаяти час. Сидів собі на диванчику й смиренно чекав чергового образу своєї дружини, потім так само смиренно заплатив за все кредиткою.