Глава 5

Наступні кілька днів були більш-менш спокійними. Я вчилась допомагати Тамарі Петрівні по господарству, а та не знаю як, але знаходила все більше і більше роботи. Моя свекруха належала до трудоголіків, от тільки задоволення вона отримувала не від самої роботи, а від скарг як сильно втомилась. Бувало під вечір заведе шарманку про те, що ніг не відчує, пальці потріскалися, спину розігнути не може… І така вже бідна-нещасна, немов її щойно з рабства звільнили.

Ми гарували з ранку до ночі. Я закрила в банки з півтони огірків, які потім Тамара Петрівна передаватиме Єгору автобусом, і які ми ніколи не їстимемо. Виривала бур’яни на городі, травила колорадських жуків та купала свиней, щоб тим не було жарко. Я ненавиділа те, чим займаюсь, і не розуміла нахіба так стараюсь сподобатись свекрусі, якщо ця місія нездійсненна.

Здавалось, Тамара Петрівна не помічала моїх старань. Там, де інша людина похвалила б, вона знаходила привід прискіпатись: то я занадто повільна, то нервова, то «така хирлява», що не можу два відра води до сараю донести. Але перше місце в топі дурних претензій зайняла ця скарга:

- Тетянко, давай я тобі кофтинку з рукавчиками куплю?

- Нащо?

- Прикриєш свої розмальовки на руках, аби односельці не думали, що моя невістка з тюрми вийшла.

Тату їй, бачте, не подобалося. А, між іншим, їх набивав один з найдорожчих майстрів країни! І там були не «золотиє купала», а гарненькі квіточки.

Єгор пропадав на роботі до самої ночі. Я почувалась так самотньо, що інколи хотілося кинути все й повернутись у Вінницю. Стримувало тільки те, що хоч ночували ми разом. Щоправда, досі на підлозі поміж ліжок.

Можеш тільки уявити, як я зраділа, коли отримала дзвінок від Нової Почти.

- Кур’єр прибуде за годину, - повідомили мені радісну новину.

Нарешті я могла нормально виспатися! Побачивши, вантажівку я кинула полоти город й побігла до воріт зустрічати кур’єра. Поки розписувалась на бланку та оглядала деталі майбутнього ліжка, й не помітила, що до воріт наближався Єгор. Ще й не сам, а з гостею.

- Привіт, Сонечко! – помахав мені рукою. – Бачу, я якраз вчасно.

Сонька лише кивнула. Цього разу на ній була спідниця та блуза у горошок, а довга, широка коса лежала на грудях. З якого переляку на ній такий прикид? І чого вона йде поряд з моїм чоловіком? У мені відразу увімкнувся режим термінатора.

- Привіт… - тицьнула кур’єру папери й пішла до Єгора. Майже випадково забула відповісти на привітання Соні, а замість цього поцілувала коханого. Та й не просто поцілувала, а так щоб чітко і ясно окреслити свою територію. На додачу прошепотіла: – Продовження буде після того, як збереш нам ліжко.

- Добре… - прохрипів коханий у відповідь. На його обличчі вмить заграла мрійлива посмішка. Шкода, цю мить зіпсувала присутність сусідки, яка нагадала про себе кашлем. – Емн… Таню, ти не проти, що з нами повечеряє Соня? Уявляєш, ми тепер разом працюватимемо!

Ну супер. Що може бути краще?

- Мене узяли бухгалтером, - пояснила дівчина.

- Боже, як круто…

- Тепер твій чоловік буде під наглядом.

Я насилу стримала бажання вирвати її косу.

- А за ним і не треба наглядати.

- Насправді це чудово, - Єгор наче не помічав, що я геть не зраділа цій новині. – У новому колективі завжди важко, а так хоч одна близька людина буде.

Близька? Наскільки близька?

- Так… може, вам потрібні ще якісь спеціалісти? Я б теж хотіла працювати з тобою.

- Не думаю, що на фармацевтичному заводі знадобляться майстри по нарощуванню вій, - розсміялась Соня.

- Взагалі-то, за освітою я менеджер!

- Але ж, кохана, ти ані дня не працювала за професією… Загоряй на сонечку, їж вітаміни, - він обійняв мене за талію та повів у двір, - насолоджуйся відпочинком.

- Я від цього відпочинку три нігті зламала… - погарчала я у відповідь.

Під час вечері в мене вже не було ніякого настрою. Переганяла шматок помідора з одного краю тарілки на інший та слухала, як свекруха нахвалює Соню. Можу заклястись на всі гроші світу, що вона знала, наскільки мені це неприємно, але продовжувала розповідати історії про те, як ця «мила дівчинка» виручала її у скрутні моменти. А ще вона розумна, гарна та успішна, тільки чоловіка хорошого досі не зустріла.

Єгор увесь час тримав мене за руку під столом, немов відчував, що я за крок до грандіозних психів. Сам він поводився досить стримано. Інколи посміхався, але не демонстрував такого захвату сусідкою, як його мама.

- Дякую за вечерю, - Соня стала з-за столу. – Маю йти… Треба підготуватися до завтрашнього робочого дня… - покосилась у бік Єгора.

Ну ти ж розумієш, як вона готувалась? Явного не папери перечитувала! Я думаю, замутила епіляцію на всі зони тіла, сподіваючись, що бос клюне на наживку.

- Синку, а ти не проведеш гостю? Надворі вже темно, - натякнула Тамара Петрівна. Вона вже розцілувала сусідку в обидві щоки й, напевно, сподівалась, що синочок зробить те ж саме.

Не знаю, який дідько мене смикнув, та я теж зірвалась на ноги.

- Я проведу!

Соня зам’ялась. Звісно, їй більше імпонувала перспектива прогулятись з Єгором, ніж зі мною.

- Ну… добре.

Ми вийшли на вулицю. Мою сміливість як вітром здуло. Добре, що йти було недалеко. Мовчали аж до воріт Соніного двору.

- Дякую, що зайшла, - промовила я на прощання. – Бачу, Тамара Петрівна була щаслива побачити тебе.

Дівчина знизала плечима.

- Ми з нею дуже близькі.

- Але тільки з нею.

- Що ти маєш на увазі? – насупилась Соня.

- Нічого. Гарного вечора… Я піду, а то коханий буде хвилюватись.

Мені здалось, що я таки вдало натякнула Соні не лізти в чужу сім’ю. Цілком задоволена собою, розвернулась й пішла.

- Тьотя Тома має рацію! – раптом кинула вслід сусідка. – Єгор таки поспішив зі шлюбом.

От зміюга цицьката! Я набрала повні легені повітря, аби послати Соню слідом за російським кораблем, але та вже зникла у тіні винограду. Ну що ж, будемо вважати, що цього разу вона змогла уникнути конфлікту. Я вирішила не матюкатися у темряву, а сказати усе в очі наступного разу.