Розділ 12. Маленькі випадковості

- Аделія? - Маг виглядав здивованим, а це означало, що зовсім не мене він планував тут застати, і тим несподіванішою виявилася наша з ним зустріч.

- Пане Кронелі, - я відступила на крок, шукаючи собі можливості для втечі.
Адже яким би не здавався чоловік доброзичливим, все ж таки він міг розгледіти зміни в аурі моєї підопічної, а це, у свою чергу, призвело б до її ретельнішого обстеження, в ході якого інквізитор помітив би присутність сторонньої душі.

- Та постривай же ти, не тікай, - магістр ступив уперед, піднімаючи свої долоні вгору. - Я лише хочу поговорити. Обіцяю, що не заподію тобі шкоди, - ага, це він зараз так каже, поки що не знає всієї правди.
Та й яка вона, ця правда? Особисто я не бачила у своїй присутності жодної загрози для господині тіла, але маги могли вважати й інакше. Та й хіба могла б я звинувачувати їх у звичайній ситуації, якби вона не торкалася безпосередньо мене?

- Стійте там, - голос мій тремтів, але я була готова боротися до останнього, і якщо треба, то вступити в бій. - Що вам від мене треба? - Все ж варто було хоча б уточнити, раптом інквізитор лише хоче попросити мене бути свідком у справі про жорстоке поводження, спрямоване на мою тітоньку.
Хоча кого я обманюю? Він просто не міг не відчути використання мною магії в особняку родичів. А якщо врахувати те, що Аделія не проходила перевірку, то цілком природньо – спіймати юну магіню і змусити її пройти магічну процедуру. І я б сама на цьому наполягала, якби не одне "але": зараз ну ніяк не можна допустити, щоб маги колупалися в аурі моєї тимчасової клієнтки. Ось допоможу їй розібратися з усіма проблемами, і тоді будь ласка, а поки що – ніяк.

- Я прийшов тобі допомогти, - слова Кронелі звучали логічно, тому я погоджено кивнула. - У будинку Грінів я відчув, як ти скористалася магічною силою. Ти знаєш, що всі маги повинні стати на облік? - Знову кивок, але здаватися я як і раніше не планувала.

- Я обов'язково з'явлюся в точку збору, - у жодному разі не можна відмовляти високопоставленим особам королівства, потрібно обов'язково погодитися, при цьому додавши трохи від себе, - але не зараз. - От ніби все вірно зробила, тоді чому чоловік так хмуриться?

– Це не розумно. Судячи з усього, твоє джерело має резерв вище середнього, а це означає, що ти можеш бути небезпечною як для себе самої, так і для оточуючих. - Тут я з ним була цілком згодна, проте знову маленьке «але»: це Аделія може бути небезпечна, я з магією на «ти», і мені зовсім нічого не загрожує. Хіба що невеличке виснаження, але і з ним я цілком впораюся.

- Я прийду, обіцяю, - зробила ще кілька кроків у бік кухні, пригадуючи, що в таких особняках зазвичай є ще один вихід у внутрішній дворик.
А якщо зважити на те, що маг тут не припускав мене зустріти, то, швидше за все, ніякої пастки там немає, а це означає…
Я сіпнулася в потрібний мені бік, помітивши відразу дві нові дійових особи, які опинилися у мене на шляху. Одним із них була герцогиня, яка розгублено дивилася то на мене, то на магістра Кронелі. Другим же виявився незнайомий мені маг, він і почав діяти першим.
Побачивши, що я тікаю від його колеги, чоловік кинув у мій бік якесь заклинання (і як тільки встиг зорієнтуватися так швидко?). Я ж, не бажаючи попадатися інквізиторам, кинулася трохи убік, боляче здираючи шкіру на колінах під час падіння. При цьому спрацював якийсь старий інстинкт, і я відправила в атакуючого хвилю магії у відповідь, наповнену силою вогню.

- Дідько його б побрав! - Ошелешено стежила за дійством, що розгорталося, ніби збоку, при цьому намагаючись швидко піднятися на ноги, щоб втікти.

Після того, що сталося, мене навряд чи відпустять додому, тому мій час йшов на секунди. Але щось ніби змушувало мене озирнутися, спостерігаючи жахливу картину: вогняна куля розросталася, погрожуючи знести зі свого шляху невдаху, і так би воно й сталося, якби не одне «але».
Прямо вперед, закриваючи собою інквізитора, зробила крок леді Леала, сплітаючи при цьому потужний щит. І тут події ніби нашарувалися в моїй пам'яті одна на одну. Здавалося, що я вже десь бачила те, що відбувається, але чомусь забула. І ось тепер пам'ять начебто почала відновлюватися, підкидаючи мені жахливі події з минулого.
Перелякане дівчисько стояло просто посеред невеликого холу незнайомого будиночка і задкувало від магів, що на неї насідали. Чоловіки будь-що намагалися схопити малу, що стиснулася, і та зовсім не розуміла в чому ж її вина, і чому інквізитори намагаються на неї напасти.

- Я нічого не зробила, - шепотіли тремтячі губи, але її ніби не чули, продовжуючи стискати кільце. – Прошу! Я не винна! - Тіло дівчини відсахнулося, і тоненькі пальці випустили вперед потужну хвилю вогняної магії.
Подальше здавалося несправжнім, і подрібнювалося на крихітні деталі пазлу, з яких складалася повна картинка мого минулого. Адже це вже відбувалося колись, а зараз я знову переживала забутий колись епізод з життя, а може цієї миті я дійсно проживала його вперше? У будь-якому разі зараз я дізналася жорстоку правду, яка переверне мою реальність раз і назавжди:
Я була тією, хто поранив мою наставницю; саме моя магія залишила жахливий слід не лише на обличчі герцогині, а й у її душі, змусивши стати добровільним в'язнем гарного замку на березі моря.
Я з жахом продовжувала спостерігати за тим, як щит починав плавитися під сильним натиском найсильнішої магії в цьому світі. А щойно почувся хлопок, то я міцно заплющила очі, не бажаючи бачити того, що створила своїми ж руками.

- Ні! - крикнула, затиснувши вуха, щоб не чути стогонів болю тієї, кого я обожнювала за її доброту і чуйність. – Ні! – мої власні ноги несли мене якнайдалі від місця жахливих подій.
Ринувшись через кухню, я за лічені секунди опинилася на вулиці. А коли ззаду почулися голоси магів, що прийшли до тями, то вже мчала крізь густі чагарники в напівзанедбаному саду особняку. Тільки б уперед, не можна зупинятись ні на хвилину, навіть якщо босі ноги горять вогнем.
Але, як би я не намагалася відірватися, переслідувачі щось кричали все ближче, і ось-ось мали мене наздогнати. Зарослий парк не був нескінченим, і я побачила денне світло попереду, а отже мені незабаром доведеться бігти по пустельній вулиці, де інквізиторам буде простіше наздогнати втікачку.
І в той момент, коли я вже готова була здатися, чиїсь міцні руки вхопили мене за талію, змушуючи тіло, що все ще рухалося, впечататися в потужний торс незнайомця.