Розділ 11. Люди з минулого

На моє щастя, на кухні особняка знайшовся весь необхідний посуд, а, відкривши навісну шафку, я помітила величезну різноманітність трав. Радісно посміхнувшись, я взялася за справу, поставивши на невелику плиту керамічний чайничок. Зараз все зробимо в кращому вигляді, я впевнена, що мені є чим здивувати добродушну пані.

- Господарюєш? - У приміщенні з'явилася помічниця леді. - Як тебе звати? – все ж таки жінка вирішила першою піти на зближення, і я радісно повідала їй відому мені інформацію:

- Аделія, - на жаль, я знала лише ім'я своєї підопічної, але найчастіше і цього достатньо серед небагатого прошарку населення.

- Аделія одже, гарне ім'я. А мене можеш звати пані Урлою, я камеристка герцогині Міранійської, - я сіпнулася від почутого прізвища, але спробувала все ж таки впоратися з собою, хоча мої переживання не сховалися від співрозмовниці. - Щось не так? - спитала вона, уважно дивлячись на мене.

- Та ні, я просто відволіклася і примудрилася обпектися, нічого страшного. – Відсунула чашки від краю, старанно проводячи маніпуляції з травами та відзначаючи, як пані Урла спостерігає за кожним моїм рухом.

- Де ти навчилася ТАК заварювати чай? - жінка підійшла ближче, принюхуючись до аромату, що розносився по кухні, а я ледь не здала себе з потрохами.

- Одна моя знайома прищепила мені любов до чайних церемоній і навчила робити це правильно, - і навіть не збрехала, раптом згадавши вже знайомий погляд і голос, які я якось примудрилася забути за стільки років.
Я думаю не варто згадувати те, що моєю наставницею була згадана раніше герцогиня. Не знаю, чи це випадковість, чи може бути жарт Богині, але зараз я зустрілася з жінкою, яка допомогла мені стати тим, ким я є на даний момент, а саме – «божественною свахою» і всіма відомою Аделією Гроуф.

- Тобі дістався чудовий учитель. Я впевнена, що Її Світлість гідно оцінить твої вміння, - тим часом помічниця дістала різьблений піднос з чергової шафки і запропонувала мені самій закінчити сервірування, а потім віднести чай пані.
Чим я власне і зайнялася, старанно приховуючи свої пальці рук, що трохи тремтіли. Адже вже скоро Леала Міранійська зніме вуаль, відкриваючи мені величезний магічний опік на її щоці.
Здається, саме зараз я зустрінуся зі своїм минулим, і тепер переді мною стоїть питання, чи варто відкриватися наставниці, розповідаючи, хто ж я є насправді.

Закінчивши всі приготування, я поспішно попрямувала у бік плетеної тераси, на якій і розташувалася моя нинішня благодійниця, а також та, хто допоміг мені стати на ноги ще в тому минулому житті.
Поставивши піднос на низенький столик, я налила настій із заварочника в чашку і зібралася мовчки піти, все ж таки мені не вистачало духу заговорити з герцогінею, адже зараз перед нею була не та Аделія Гроуф, з якою вона познайомилася в ті далекі часи.

- Стривай, - звернулася до мене Її Світлість, відкидаючи в бік вуаль, що набридла жінці, і я здивовано дивилася на абсолютно чисте і красиве обличчя молодої леді. - Як тебе звати? – З цікавістю розглядала мене Леала Міранійська, а я не могла й слова промовити, розгублено ляскаючи очима.
Як так? Тобто ми зустрілися ще до того, як одна із найвпливовіших жінок Гоританії отримала опік? Адже раніше я якось і не замислювалася про життя своєї наставниці до того моменту. Більше того, я навіть спитати про це боялася, щоб не завдати своїй рятівниці рану, що розтривожить болючі спогади.

- Аделія Гро... Мене звуть Аделія, - практично вчасно я прикусила собі язика, ледь не видавши своє справжнє ім'я, яке не має жодного відношення до моєї підопічної, в тілі якої я зараз опинилася, - Просто Аделія, - впевнено повторила, боячись, що високоповажна жінка може випитати в мене повне ім'я.

- Приємно познайомитися, «просто Аделія», - сказала вона з усмішкою. - Я леді Леала Міранійська, можна просто леді Леала, - небачений випадок, коли аристократка сама представляється безрідній дівчині.
У цьому й була вся моя благодійниця. Саме такою я її і запам'ятала, і пронесла це світле почуття крізь усе моє не зовсім радісне, але досить довге життя.

- Дякую, Ваша Світлість, - варто було заліпити собі уявного ляпаса, але він не врятує мене від уже сказаної дурниці. Адже я щойно зізналася, що знаю ту, що сиділа навпроти мене. - Тобто леді Леала, - на мій промах стара знайома лише посміхнулася, ніяк не прокоментувавши моє занепокоєння.

- Чим займаєшся в миру, Аделія? - Продовжила вона розмову як ні в чому не бувало, і я трохи розслабилася, відчувши себе майже в повній безпеці.

- Допомагаю тітоньці, - скромно відповіла я, не знаючи нічого про свою клієнтку.

– А академія? Вчитися ти збираєшся? - Жінка нахилилася трохи вперед, підхопивши чашку з чаєм, і скуштувала приготовлений мною напій. - Дуже не погано, - похвалила мої старання, подивившись на мене в очікуванні.
А я при цьому застигла, не знаючи що й відповісти на це каверзне запитання. Адже вона явно не про художню академію завела розмову, а отже, герцогині якось вдалося відчути мою магію.

- Я… не знаю, - намагалася говорити максимально правдиво, невпевнено знизавши плечима.
Якщо бути зовсім чесною, то моїй підопічній (а вірніше мені самій) зараз не варто потрапляти на очі не лише інквізиторам, а й викладачам у магічній академії.

– Тобі варто над цим задуматися. Магія - штука серйозна, і з нею не варто грати, це може виявитися небезпечним не тільки для тебе самої, а й для оточуючих. Наскільки мені відомо, зараз йде набір обдарованих дітей у всіх містечках Гоританії, і якщо ти хочеш, я можу поклопотатися… - на цих її словах я сіпнулася, відсуваючись до засклених дверей за спиною.

- Дякую, я сама, - якось пізніше, коли розберуся з насущними проблемами своєї тезки.

- Як знаєш... - спокійно промовила леді Леала, сідаючи зручніше у своєму кріслі. - Але ти краще не затягуй, інакше можуть виникнути проблеми, - я про всяк випадок кивнула, погоджуючись, сама ж відступила ще на крок від співрозмовниці.