Розділ 9. Нова історія

Наступне моє життя перетворилося на круговерті невипадкових подій: здається, я встигла побувати чи не у всіх містечках та селах не лише Гоританії, а й за її межами. Моїми підопічними ставали дівчата та жінки всіх прошарків суспільства, і часто траплялося так, що я губилася в спробах допомогти їм, адже не настільки добре знала звичаї та вірування більшості регіонів королівства.
Дивним було і те, що Катрина точно вибирала мені клієнток, жодного разу не повторившись в історіях, хоча, здавалося б, пройшовши кілька сотень життів, я мала побачити багато, якщо навіть не все. Але, на жаль, Богині завжди було чим мене здивувати.
Так і цього разу, ледь мерехтіння невідомих мені зірок зникло, я вже звично розплющила очі, розглядаючи навколишнє оточення.

- Хм... Сінник чи що? – слова й цього разу належали мені, а інтонація здавалася незнайомою.

- Аделія! – десь із боку вулиці почувся неприємний жіночий голос. - Де це нестерпне дівчисько ховається? Ось якщо знайду – тиждень не зможе сісти! - бурчання долинало зовсім поруч, і я поспішно перемістилася в кут, ховаючись за найбільшу скирту.
Не впевнена, що грізна леді шукає мене, але я все ж таки вирішила втекти від гріха подалі. Поки я не розберуся з проблемою, мені краще триматися подалі від войовничих людей. Мало, раптом виявиться, що моя нова підопічна злочинниця, а мені зовсім не хочеться потрапити до місцевого аналогу в'язниці.

«Уфф… Здається, пронесло», - втомлено сперлася на дощату стіну, старанно переводячи дух.

Як не дивно, але й думки теж були моїми, і я відразу ж спробувала прислухатися до себе, шукаючи чужу присутність.
Хм… Порожньо. Ні, у мене вже не раз були випадки, коли підопічні доводили себе до стану «невагомості», тобто їхня душа практично втрачала зв'язок з тілом. Але зараз все виглядало дещо інакше. Чи мені так тільки здається?
Дочекавшись, коли склочна незнайомка сховається за сусіднім будинком, я зважилася на вилазку: спустилася по перетинчастому кріпленню на стіні вниз, акуратно ступаючи по підлозі босими ступнями. А коли я нарешті вибралася із запиленого приміщення, як тієї ж миті потрапила в руки до кмітливої ​​пані величезної комплекції.

- Ось ти де, паршивко! - Вчепилася вона своїми ручищами мені в лікоть, продовжуючи при цьому трясти, - Знатимеш, як бігати і ховатися по загашниках! - Замахнулася на мене змотаним в джгут рушником трохи нижче спини, змусивши болісно ойкнути.

– Ай! Боляче ж, - не стримала я свого обурення разом із спробою вирватися, але не тут-то було, тиранша тримала мене міцно, і не думаючи відпускати.

- Боляче їй! А послухатися наказу рідної тітки не боляче! - Закричала вона на всю вулицю, звертаючи на себе увагу сусідів. - Я тобі ще на світанку сказала підготувати вбрання для Кармели і натягти їй води в бадью. А трави? Трави ти зібрала? - продовжувала голосити родичка, а я здивовано плескала очима.

- Але я... - мда, не маючи і мінімуму інформації важко щось протиставити жінці, та й, на жаль, цілком могло виявитися так, що моя підопічна і сама винна в тому, що до неї так ставиться тітонька.

- Вибачте, - це була єдина відповідь у даній ситуації.

- «Вибачте», - перекривляла мене пані, помітно заспокоюючись, - Ходімо, я обід приготувала, - хм… Невже все настільки просто, і я справді лише потрапила під гарячу руку добросердої жінки?
Погладив багатостраждальний лікоть, я поспішила за своєю новоспеченою родичкою, намагаючись знайти вихід із ситуації. Може все ж таки зізнатися їй у тому, що я не її племінниця? Ні, поки що рано, раптом вони тут забобонні і викличуть інквізиторів? Такого щастя мені не треба. Якось виходило мені до цього уникати зустрічі з магами, і цього разу, сподіваюся, виплутаюся.
Тим часом ми вже дісталися добротної хати, і ввійшли у яскраву світлицю. Господиня будинку відразу ж попрямувала на кухню, але різко зупинилася у дверях, повертаючись до мене обличчям.

- І довго ти там м'ятимешся? Чи мені накажеш накривати на стіл? - гаркнула, дивлячись на мене з-під чола і сердито помістила кулаки на боки.

- Вже біжу, - шмигнула одразу за нею, розгублено вишукуючи посуд.

Внутрішній голос підказував мені, що глибокі миски варто пошукати в одній із верхніх шафок, ось тільки їх тут було три, і мені бажано вгадати з першого разу, щоб не викликати підозри у родички.

- Що ти там копаєшся? Казали мені сусіди, що від сиріт одні проблеми, але я не повірила, пригріла дочку своєї покійної сестриці, - в цей момент я впустила знайдену тарілку на підлогу, повертаючись у бік тієї, що говорила.

- Та як ви можете таке вимовляти? - щось неймовірне вирувало у мене в крові, змушуючи вибухнути від однієї тільки фрази.
Така злість не була мені властива, а це означає, що так виявляє себе характер моєї нової підопічної. Не найкраща властивість, але «що маємо, те маємо». Вибирати не доводиться.

- Ах, ти маленька паршивка! Смієш на мене піднімати голос? Ну, тримайся, зараз я тебе провчу, - тітка зробила крок уперед, замахуючись на мене вже сумно знайомим рушником.
Я отримала пару ударів, після чого жінка вчепилася в мене своїми клешнями і кудись потягла. Рухалися ми не дуже довго, опинившись біля непримітних сходів у підвальне приміщення. Підштовхнувши мене до спуску, тітонька важко зітхнула:

- Аделія, я не хочу бути такою жорстокою, але ти мене змушуєш. Сьогодні у нас дуже важливі гості, і я не можу дозволити тобі все зіпсувати, - вона вказала на двері там унизу і веліла йти далі.
А після того, як я опинилася в темному приміщенні, почулося глухе клацання, що сповістило про те, що двері зачинені.

- Ну і що робитимемо? - Промовила я в порожнечу, помітивши, як зір почав підлаштовуватися, і ось вже непроглядна темрява не виглядала такою, а це значить... - Бути того не може! Моя підопічна маг!
Зрадівши такій звістці, я спробувала скористатися одним із відомих мені заклинань. У спробі промацати навколишній простір, запустила пошукові нитки, і вже через півгодини у мене в голові був зразковий план всього будинку. А він виявився не маленьким і чомусь дуже знайомим. Знову моя притихла клієнтка?
Після застосування сили я відчула легку втому, але ж раніше такого не було. Проте і зараз це тіло зовсім юної дівчини, а це означає, що її магічні канали ще зовсім не готові до повноцінного використання, потрібно обов'язково враховувати, щоб наступного разу взагалі не впасти з ніг.
Присівши на одну зі скринь, що виднілися в темряві, я почала чекати, коли мене випустять з імпровізованої в'язниці. Адже не можуть вони тримати мене тут вічно?
Час все йшов, і мене почав долати сон, тому я сперлася на стіну, і задрімала. І так тривало доти, доки моєї голої ступні не торкнулося щось живе. Тут моя психіка і не витримала, а я голосно закричала, одночасно з цим випускаючи в живність паралізуюче заклинання.