Дівчина в золотому

Дівчина в золотому

Звір біг швидко. Він узагалі швидко бігав. І довго міг не зменшувати темп. Його дуже здивувало, що грабіжники зуміли його наздогнати. Спочатку, звісно, його здивувало те, що Максуд зміг витримати такий темп. А потім ще ці грабіжники. Невже це він так здав останнім часом? Воїн швидко озирнувся. Нарахував понад десять переслідувачів. Звір вирішив, що це всі, кого бачила Жазель. Треба їх відвести від Максуда подалі і дати йому шанс вижити. Самому Звірові було б легше впоратися з ними одному. І питань виникло б менше.

Він біг між скель. Широкий прохід. Тепер необхідно підібрати таке місце, де не зможуть працювати лучники. Місце, де їм доведеться взятися за мечі і ворог не матиме переваги у далекобійності. Потрібно підібратися до них дуже близько. Зробити на них засідку. Навряд чи вони очікують, що одна людина наважиться напасти на всю їхню групу. Побачивши попереду різкий поворот, Звір почав на ходу роздягатися. Обладунку на ньому не було, він поклав його в візок разом з обладунками Максуда. Бігти було б незручно та важко у них. Прохід повернув і одразу за поворотом Звір зупинився і продовжив швидко роздягатися. Кроки чулися зовсім поряд. Він чув захоплені крики, бойові кличі та лайки — грабіжники передчували запах крові і легку наживу. Звір спиною прилип до каменю. Ось поряд пробігли перші з них. Легко одягнені, мечі за спинами, там же луки та стріли. Вони побачили його бічним зором, але ще бігли вперед по інерції. А може просто не могли повірити своїм очам.

Мисливець схопив одного з останніх. Того, кому не пощастило опинитися найближче, і з півоберту стукнув його об скелю. Пролунав хрускіт. Крику не було. Грабіжник не встиг зрозуміти, що сталося. Їхній ватажок закричав команду, і всі зупинилися та схопилися за мечі.

Звір сидів за тим самим поворотом. Йому спало на думку, що це може бути не вся група грабіжників. Тому він чекав. Сидів у тиші, схрестивши ноги і слухав. Поруч лежали трупи грабіжників. Він прибрав їх із проходу під одну зі стін, щоб у разі нової погоні ці трупи не виявили раніше часу. Вийшла не маленька купа з мертвих тіл. Звір розумів, що треба йти на допомогу Максуду. Але й собою ризикувати він не хотів. Потрібно почекати хоча б годину. І він сидів. Сил витрачено дуже багато. Добре б поспати. Спершу поїсти і потім поспати. Звір згадав розкладне ліжко в наметі. Коли приходиш із чергування і мертво падаєш на нього. Рідніше за нього немає нічого на світі. Повіки стали важкими. Він закліпав очима, щоб відігнати сон, але вже не розумів розплющує очі він по-справжньому або йому так тільки здається. А що поганого в тому, щоб десять хвилин поспати? Сам того не помічаючи, Звір заснув.

Він розплющив очі, коли вже почало темніти. Скільки часу він проспав? Мисливець швидко схопився і підвівся. Озирнувся на всі боки — ніякої небезпеки немає. На допомогу Максуду він уже запізнився. Але є ймовірність того, що його не вбили, а схопили в полон, щоби спочатку катувати чи просто мучити. Звір побіг.

Добіг до того місця, де вони з Максудом розділилися і побіг тією дорогою, якою ще вдень утік Максуд. Звір вважався чудовим слідопитом. Ще не повністю стемніло і сліди на землі досить добре видно. Гірше стане, коли сліди підуть камінням. Тут уже доведеться орієнтуватися по запаху. Через пару сотень метрів мисливець звернув ліворуч і побіг ще по одному проходу між скелями. Майже такому ж, через який він сам ще недавно тікав від погоні. Тільки цей був вужче й увесь час петляв ліворуч і праворуч. Нарешті він добіг до глухого кута. Озирнувся і помітив труп біля однієї зі стін. Підняв голову вгору – там тінь, схожа на вхід до печери. Звірові не залишалося нічого іншого, як забратися до неї. Максуд тут безперечно був. І ще багато інших людей. Мисливець це відчував. Він почав просуватися по печері.

Коли він вибрався з іншого боку, стало вже зовсім темно. Жодних слідів не було видно. Місяць ще не зійшов, та й світла від нього недостатньо, щоб щось розібрати. Звір заплющив очі і вдихнув повітря. Потім ще раз. І ще раз. Спокусник – польова нічна квітка, вогкість – запах печери, але найсильніший запах був від трави. Цей запах лежав усюди. Ледве чутний запах Максуда все ще літав у повітрі. Звір його вловив. Він повернув праворуч і побіг. Бігти довелося довго. До наступного острівця скель. Коли він туди добіг, то перший місяць уже осяяв своїм світлом степ. Звір бачив, що ландшафт тут дещо змінився. Вже росло багато кущів. Іноді навіть самотні дерева. Судячи з напряму, він просунувся вглиб степу, але не в бік фортеці, яку вони шукали. Він змістився праворуч. Треба йти через степ, щоб скоротити шлях і не повертатись тією ж дорогою. Звір відчув запах крові. Він дістав меч і, по можливості, беззвучно продовжив бігти. Чим сильнішим становився запах крові, тим повільніше він рухався. Потім перейшов на обережний крок. Місяць висвітлював цю частину скель, у якій він був. Попереду мисливець бачив такий самий прохід, як і вдень. Він обережно крався до нього. Несподівано спіткнувся перечепився і завмер, прислухаючись. Чи хтось його почув? Він постояв так з хвилину, потім нахилився подивитися, через що він спіткнувся. Відповідь Звір уже знав, але потрібно лише впевнитись у цьому, переконатися. Труп. Мисливець пішов далі. Зайшов у прохід. Широкий прохід, що міг слугувати гарним місцем для табору. І так воно й було. Тут знаходилися навіть якісь примітивні будівлі, виднілися речі, розкидані по всьому проходу. У деяких місцях ще тліло вугілля від вогнищ. І всюди лежали трупи. Не всіх було видно, але Звір нарахував дванадцять, включно з тим, через якого він спіткнувся. Максуд настільки сміливий і впевнений у своїх силах, що один прийшов у табір грабіжників? Що це за людина така? А якби тут знаходилося сто грабіжників чи ще більше? Чи це був збіг? Те, що Максуд трохи з дивинками, не викликало жодних сумнівів. Занадто багато він знав і вмів. Занадто добре діяв у бою. Таких воїнів Звір не зустрічав ще ніколи. Він бачив добрих бійців і дуже добрих. Бачив тих, хто поглинув Аста, тих, кого називають швидкоходами. Але ніколи не бачив таких як Максуд. Це одночасно і викликало захоплення, і насторожувало.