Порятунок Максуда

Порятунок Максуда

Сьогодні Жазель не встигла зайти на ринок та купити напій. Вона дуже поспішала, щоб не запізнитись на роботу і не отримати негативних балів. Сьогодні треба прийти ще раніше, ніж звичайно. Вранці варто було зробити деякі приготування, тому дівчина раніше прокинулася, щоб все встигнути.

Все через цю анне Сандрін Андрекорв. Ха, вона навіть подумки вимовляє її повне ім'я. Жазель погано спала всю ніч. Поверталася в ліжку на всі боки, сон йшов до неї лише рваними частинами. Скільки разів дівчина прокидалася за ніч? Не злічити. А ще коли ти знаєш, що вранці треба раніше встати... Причепуритися. Знайти отой головний убір, який неясно де дівся. Його було зовсім не обов'язково носити, але сьогодні Жазель хотіла його одягнути. Маленький прямокутний та не дуже високий. Звісно ж синього кольору. Носився він гострим кутом уперед, так, що більше був схожий на ромб, ніж на прямокутник. Між собою клерки називали його плашком. І нафарбуватися сьогодні потрібно не так, як завжди. Тіні отримають більше місця на її обличчі, форму брів трохи змінити, губи іншим відтінком. Що? Це все заради того, щоб Химерниця її не впізнала? Ха! Ну, і що тут такого? Нікому не захочеться зустрічатися з нею. Місто ще не знає, у що воно вляпалося. Добре, що Жазель обізнана. Тепер вона зробить будь-які спроби, щоб уникнути зустрічі з тією Химерницею. Там, де з'являлася анне Сандрін Андрекорв, неодмінно щось траплялося. Завжди. І треба простежити, щоб це щось жодним боком не зачепило саму Жазель. Так, місто це сіре і похмуре. Але в неї тут з’явилося стабільне джерело доходу і мова зараз не про платню. І втрачати цю ниточку, яка пов'язувала її та примарне майбутнє багатство, клерк не збиралася. Більшу половину своїх зароблених грошей дівчина відкладала. На інші жила на свою втіху, яке тільки можна уявити в цьому царстві сірого.

Перетинаючи площу, клерк побачила своїх двох колег біля входу до будівлі. Жазель зменшила крок, сподіваючись, що вони зайдуть усередину або підуть куди завгодно до того, як вона підійде до них. Надія була слабка, тому дівчина не дуже засмутилася, коли порівнялася з ними.

- Вітаю! - з усмішкою сказала вона їм.

Двоє дівчат розвернулися до неї. Обидві стояли без головних уборів. На їхніх простеньких обличчях світилася збудженість.

- Вітаю. Ти вже знаєш, що до нас прибула Химерниця? - запитала одна з них.

- Так, знаю. Адже місто маленьке.

- А я ще ніколи Химерниць не бачила. Як її звати? Наче Сандро? - почала розмову друга.

Жазель від жаху позадкувала на кілька маленьких мимоволі зроблених кроків. Очі розширились. Її кинуло у холодний піт. Ні, поруч із ними навіть стояти небезпечно. Ці дві простачки, схоже, ніколи не мали справи з Химерницями. А про таких, як та, що приїхала вчора, вони навіть не чули! О, Звід, Єдність їх побери, назвати Химерницю просто на ім'я, та й ще з помилкою? Жазель навіть уявити не змогла, що чекало б на цю дівчину, скажи вона таке при самій Химерниці. Пальці Жазель почали тремтіти, і вона сховала руки за спину. Клерк видавила з себе посмішку:

- Якось так, я ще до ладу не знаю.

- Може, вона й не Химерниця зовсім. Моя тітка сама бачила одну з них. І каже, що вони носять пов'язку через плече з маленькими різнокольоровими пляшечками. Коли щось треба зробити, вони зривають таку пляшечку і в руці у них з неї виходить серпанок такого ж кольору, як була пляшечка. Різними серпанками можуть робити різні речі. Вбити, оживити, е... - її колега задумалася, пригадуючи, що ж ще можуть Химерники.

Катастрофічне невігластво, навіть не знають, про що говорять. Хоча на рахунок одного вона має рацію — на рахунок пляшечок. Але всі це знали. Носять їх із собою і використовують їх у міру потреби. Тільки от роблять так не всі Химерники і Химерниці. Деякі носять серпники тільки щоб здаватися значнішими, ніж вони є насправді. Вона побачила достатньо Химерників у Північному різноманітного помолу. Навіть кілька шарлатанів, які видавали себе за них. Жазель згадала, що уже й так затрималася, а якщо їхню розмову почує Химерниця чи її учениця… Тож вона швиденько сказала колегам, що їй час працювати, і швидко, як тільки могла, поспішила до свого кабінету, протиснувшись між двома клерками. Дурненькі, ох, дурні! Нічого, на кілька конкуренток стане менше. Коли не залишиться нікого з другим рівнем допуску, то волею не волею, а він дістанеться Жазель. Завжди треба шукати позитивні сторони. Навіть тоді, коли у твоєму місті є Химерниця.

Жазель пройшла невеликим коридором до розвилки. Ліворуч — десять кабінетів з довгим світлим прибраним коридором, праворуч — один кабінет у середині темної похмурої не дуже ароматної подоби коридору. Навіть шлях до свого кабінету був для клерка не з приємних. Дівчина зітхнула, набрала чистого повітря в легені, поки ще могла це зробити, і завернула праворуч. І тут вона майже зіткнулася з нею, відсахнувшись в останній момент. Анне Сандрін Андрекорв пройшла з високо піднятою головою зовсім поряд, ледь не зачепивши дівчину. Як завжди, здавалося, що її світлі з фіолетовим відтінком очі не помічають нічого перед собою. Бездоганно красива, молода та приваблива. Ось із кого треба ліпити статуї у палаци та на площі. Жазель навіть звуків кроків її не чула. Химерниця ніби парила. Клерк зітхнула, витерла лоб, що встиг стати мокрим, і направилася до свого кабінету. А маскування спрацювало! Жазель тихенько усміхнулася сама собі. На дорозі до кабінету клерк зігнула руку в лікті долонею вниз, щоб подивитися на пальці. Ті сильно тремтіли. Нічого, вже все позаду. Ось уже й її кабінет. Тепер він здавався їй таким рідненьким.

Дівчина квапливо відчинила двері і перестрибнула через поріг.

- Єдність тебе забирай! - злякано вигукнула Жазель, коли побачила відвідувача у своєму кабінеті. Точніше, двох.

Один із них сидів на стільці і бубонів. Другий стояв поруч із ним і посміхався.

- Яка низька лайка в такому високому суспільстві. Мабуть, це сказав хтось у тебе за спиною? Не могла ж пані твого статусу вимовити такі погані слова? – єхидно поцікавився охоронець.