Розділ 43:. Розширення портового міста

Порт почав стрімко розвиватися, і разом із ним виникала необхідність у будівництві нового поселення для робітників та їхніх сімей. Перші етапи розширення вже були сплановані. Джеймс прогулювався поруч із новими проектами, обговорюючи плани з архітекторами та інженерами. Він оглядав територію, яка невдовзі повинна була стати основною частиною майбутнього міста.

— Нам треба більше місця, — сказав Джеймс, дивлячись на картографічні плани. — Місто повинно бути не просто функціональним, а й стійким. Прогнозують шторм, і ми не можемо дозволити, щоб його здувало з острова.

Архітектор, молодий чоловік середнього віку, підійшов до Джеймса з кресленнями в руках.

— Так, ми врахували це, — відповів він. — Плануємо збудувати стіни та огорожі, які витримають навіть сильний вітер. Ми маємо використовувати місцеві матеріали, камінь та бетон, щоб зміцнити конструкції.

Інженер, який спеціалізувався на інфраструктурі, додав:

— Ми будемо прокладати підземні комунікації, в тому числі для водопостачання і каналізації. Вся каналізація буде спрямована на біогазовий завод, де перероблятимемо стоки в добрива. Залишкові матеріали будемо використовувати для енергетичних потреб. Це дозволить нам зберігати екологічний баланс і зменшити навантаження на ресурси острова.

— Це важливо, — зауважив Джеймс. — Я хотів би, щоб усе було екологічно чистим. Немає сенсу будувати ще одну індустріальну зону, якщо вона не буде відновлювати свої ресурси.

— Не проблема, — відповів інженер, — біогазовий завод — це лише початок. З часом ми будемо встановлювати додаткові трансформатори, щоб підтримувати електричне навантаження на нові будівлі. Ми маємо подумати про розподілену енергетичну систему для кожного кварталу.

На зустріч підійшов ще один інженер із документацією про електричну підстанцію.

— Щодо підстанції, — почав він, — ми маємо побудувати кілька додаткових трансформаторних станцій, щоб покрити нові вимоги до потужності. Всі вони будуть розташовані за межами основного міста, щоб не знижувати його естетичний вигляд і не створювати шумових забруднень.

— Добре. Але що з портом? — запитав Джеймс, поглядаючи на плани водної зони. — Водні потоки, приливи. Вони впливатимуть на роботу наших нових заводів. Це теж потрібно врахувати.

Архітектор кивнув.

— Тому ми плануємо закріпити портову зону додатковими хвилерізами, щоб захистити будівлі від сильних хвиль. Але це лише частина плану. Відстань між зонами також повинна бути достатньою, щоб уникнути затоплення.

— Врахуємо. Що з житловими будинками для робітників?

— Перший етап: два невеликі житлові комплекси, кожен на 50-70 осіб. Вони будуть розташовані біля порту, де можна буде організувати транспорт і забезпечити всіх необхідними ресурсами. Ці будівлі будуть забезпечені автономним опаленням та водопостачанням. Це дозволить зберегти енергію.

— Що з транспортом між новим містом та портом? — запитав Джеймс.

— Збудуємо кілька дорогих шляхів. Місцеві дороги прокладемо з використанням сталевих конструкцій і міцного покриття. Ці шляхи з'єднають міські квартали з виробничими зонами та портом. Це дозволить працювати не лише в робочий час, але й дістатися на перший випадок у разі надзвичайних ситуацій.

Джеймс задумливо поглянув на карти, кидаючи погляд на об’ємні індустріальні зони, що вже зводяться на заході. Задоволений першим етапом, він розумів, що це лише початок.

— Добре. Продовжуйте працювати. І пам’ятайте, нам потрібно все завершити вчасно. Острів потребує нових можливостей, і ми маємо дати людям не лише роботу, але й місце для життя. Тільки так ми можемо побудувати справжню спільноту.

Зі словами підтримки Джеймс залишив будівельників і пішов до свого офісу. Тут, на цьому острові, він починав будувати не просто інфраструктуру, а ціле нове життя для тих, хто сюди прибуде. Це було більше, ніж просто проект. Це був шанс для нової епохи.