Розділ 9

— Якого чорта ти лежиш у моєму ліжку?! — закричала я та різко підвелася у сидяче положення.

У голові запаморочилося, а в роті було так сухо та гірко, що я аж скривилася. Легко притиснула долоню до свого чола, намагаючись полегшити біль. Я потягнула ковдру до себе, накриваючись аж до шиї.

— Ох, не кричи, — пробурмотів Денис, перевертаючись на спину.

Мої очі збільшилися майже вдвічі, коли я помітила, що він ще й без футболки був. Щоки почервоніли, а я намагалася пригадати, що вчора взагалі сталося.

— Що ти робиш у моєму ліжку? — спокійніше повторила я.

— Сплю, — просто відповів він.

Денис розплющив свої очі та глянув на мене. Я зауважила, що його світло-карі очі вранці виблискували зеленим відтінком. Вони були схожі на горіхові. Я кліпнула декілька разів, щоб не витріщатися на нього, а тоді ще трохи відсунулася вбік.

— Ти сама змусила мене, — додав Денис.

— Яким чином я змусила тебе лягти зі мною в одне ліжко?

— Ти вчепилася в мою руку як кліщ і не відпускала. Що я мав робити? — Денис сонно потер своє обличчя долонями. — Ще й усю ніч штовхалася ногами. Мабуть, у мене весь правий бік у синяках буде.

— Але ти без футболки, — зауважила я. — Якщо я вчепилася за твою руку, то коли ти встиг роздягнутися?

— Я зробив це вже вночі, — пояснив Денис. — Подумав, що уже занадто пізно, аби лізти до шафи, діставати звідти ще одну подушку, ковдру, лягати на підлогу... От і залишився тут на ліжку. А роздягнувся я тому, що з тобою було дуже гаряче. Ти ще пів ночі сопіла мені на вухо і дихала своїм перегаром в мою шию.

— Знаєш... Це все ти винен! Я попереджала, що мій організм не сприймає алкоголь.

— Я б не сказав, що він не сприймає. — Денис сів на ліжку, впираючись руками в матрац позаду мене. Мої очі прослідкували за тим, як натягнулися його м'язи рук. — Ти вчора сказала, що я красивий.

Він задоволено усміхнувся, уважно спостерігаючи за мною. Мої брови здивовано злетіли вверх, а щоки почервоніли ще сильніше. Я ж насправді не казала цього, правда?

— Ти вигадав це, — з мене вирвався знервований смішок. — Я ніколи б у житті не сказала цього тобі.

— Але ти зробила це, Юліано. Спочатку таким закоханим поглядом дивилася на мене, а потім твої вуста розімкнулися і ти достатньо голосно сказала, що вважаєш мене красивим.

Я відчула, що починаю ще більше соромитися, тому підсунулася до краю ліжка, огортаючи своє тіло ковдрою.

— Я була п'яна, — тихо буркнула.

— Звісно, — погодився він, явно задоволений. — Звісно, ти була п'яна. Але смію зауважити, що говорила ти цілком серйозно.

Я заплющила очі та глибоко вдихнула. Навіщо я взагалі вчора пила? Тепер Денис буде постійно нагадувати мені про це.

— Я піду в душ, — тихо сказала, підіймаючись з ліжка.

Навіть не дивлячись на Дениса, я швидко попленталася до ванної кімнати, ігноруючи нестерпний головний біль.

— Тільки не гарячий, — почула за спиною його голос. — Тобі буде ще гірше, якщо приймеш гарячий душ. Краще холодний або контрастний.

— Гаразд.

Я сховалася у ванній та нарешті дозволила ковдрі впасти біля моїх ніг. Мені досі не вкладалося у голові, що я дозволила Денису роздягнути мене та змусила лягти поруч на ліжку. Це було не в моїх правилах, тож... Більше ніякого пива!

Я спустилася на перший поверх у сам розпал сніданку. Біля сходів мене зустріла Дінь-Дінь, яка вже, мабуть, скучила за мною. Ми рідко розставалися навіть на один вечір.

— Привіт, красуне! — привіталася я, підхоплюючи її на руки. — Як ти? Сумувала за мною?

Я засміялася, коли вона почала нюхати мою шию. Притуливши Дінь-Дінь до своїх грудей, я попрямувала до столу, за яким уже всі сиділи.

— Юліано, твоя собачка дуже слухняна, — заговорила до мене бабуся Дениса, коли я сіла на стілець біля нього. — Вона так чемно спала у моїй кімнаті.

— Вибачте за цю незручність, — сказала я.

— Ну що ти, люба? Я лише рада допомогти вам максимально усамітнитися, — з усмішкою промовила вона. — Як минуло ваше побачення? Я навіть не чула, коли ви повернулися.

— Це було вже трохи пізно, — відповів Денис. — Ми одразу ж лягли спати.

— Ось так одразу?

— Бабусю... — мало не застогнав чоловік.

— У нас у планах на сьогодні лижі, — заговорила до нас мама Дениса. — Юліано, ти ж маєш з собою спорядження?

— Я? — здивовано перепитала. — О! Ем... Ні. Ні, я не взяла.

Помітила, як Денис поруч зі мною ледве стримався, щоб не закотити очі. Я розуміла його роздратування, адже йому тепер здавалося, що я взагалі безвідповідальна дівчина. Спочатку в мене не було з собою купальника, а тепер я заявила, що не взяла нічого потрібного для катання на лижах. Та й у мене, чесно кажучи, нічого вдома не було для цього.

— Юліана так поспішала, що забула взяти найважливіші речі, — заговорив Денис доволі спокійно. — Ми дорогою заїдемо в магазин, купимо все необхідне, а тоді приєднаємося до вас.

— О, це буде чудово! — погодилася його мама. — Щоправда, у вас буде не так багато часу.

— Ми ж не останній день тут, — втрутилася бабуся.

— Дійсно, — тихо пробурмотів поруч Денис.

Я мовчки сиділа на ліжку і дивилася, як він вдягає на себе лижний костюм поверх термобілизни. У мене ж не було абсолютно нічого, тому довелося сидіти в теплих легінсах і светрі.

— Я ніколи не каталася на лижах, — вирішила зізнатися йому.

Думала, що він зараз, як завжди, роздратовано зітхне, але цього не сталося.

— Нічого, сьогодні навчу тебе.

Я навіть здивувалася, бо це не було схоже на жодну його відповідь, яку я могла передбачити.

— Справді? — перепитала я дещо схвильовано. — І ти не злишся, що я нічого не взяла з собою для катання на лижах? Насправді в мене й нема...

— Усе гаразд, — перервав мене Денис. — Нам краще якнайшвидше виїхати, щоб усе встигнути.

Я кивнула головою та усміхнулася йому, коли наші погляди зустрілися. Дінь-Дінь бігла поряд зі мною, коли ми прямували до автомобіля Дениса. Я першою сіла в авто і прослідкувала поглядом за чоловіком. Він перекинувся двома фразами зі своїм батьком і навіть усміхнувся.

— Ти сьогодні в гуморі, — зауважила я, коли він сів за кермо. — Хороший настрій чи це тебе так потішило те, що я назвала тебе красивим?

Денис тихо засміявся, і я теж не стрималася. Мій погляд був зосереджений на ньому, коли він виїжджав з двору особняка його батьків.

— Звісно, я не можу не радіти, коли ти називаєш мене красивим, але причина не в цьому, — сказав Денис, слідкуючи за дорогою. — Я обожнюю кататися на лижах, тому не можу дочекатися, коли нарешті стану на них.

— О! А я ніколи й не стояла.

— Це не так складно.

— Можливо. Знаєш, у мене таке враження, що я розчаровую тебе.

— Чому? — Денис насупився, краєм ока глянувши на мене.

Я опустила голову вниз, перебираючи пальцями на своїх колінах.

— Бо ти явно не очікував, що тобі доведеться шукати для мене купальник, вчити плавати, купувати лижне спорядження...

— Прикривати тебе напівголу від Аліни, — продовжив він. — Нести тебе п'яну на руках до спальні. А це ще тільки третій день.

— От і я про це, — тихо прошепотіла.

Я сперлася чолом до віконця, спостерігаючи за тим, як змінюються краєвиди. Хоча насправді вони майже не змінювалися, адже з обох боків дороги височіли смереки, присипані снігом, а десь удалині виднілися засніжені вершини гір.

— Насправді я в передчутті, — Денис порушив тишу в салоні автомобіля. — Щоразу поруч з тобою я не можу передбачити, що ти зробиш чи скажеш далі. Це цікаво, Юліано. І ти, до речі, вмієш дивувати.

— Мені можна сприймати це як комплімент? — спитала я, глянувши на Дениса з усмішкою. — Очевидно, що ти не скажеш мені, що я красива, але цікава і дивакувата — це, здається, не так вже і погано.

— Можливо, колись я скажу щось таке, що здивує тебе, — тихо мовив він.

Я не знала, що означали ці слова, але не перепитувала. У магазині зі спорядженням я знайшла для себе ідеальний лижний костюм яскравого рожевого кольору, який одразу ж мені сподобався. Але Денис чомусь уперся, що мені потрібен м'ятно-зелений, бо йому, як виявилося, дуже до вподоби цей колір. Я вирішила не сперечатися, адже розуміла, що усі речі ми купуватимемо за його гроші.

Але, сидячи на задньому сидінні його автомобіля і намагаючись натягнути на себе лижні штани, я пошкодувала, що не настояла на своєму. Цей костюм був відверто тісним! Я корчилася і всіляко крутилася, щоб хоч якось допомогти собі влізти в штани. Денис тим часом чекав на мене біля автомобіля разом з Дінь-Дінь. Якось мені все ж вдалося вдягнути лижний костюм, але мені не надто сподобалося, що ці штани тиснули мене в стегнах.

Я вибралася з автомобіля, не приховуючи свого роздратування та невдоволення.

— Щось не так? — одразу ж запитав Денис, ніби помітив, що я засмучена.

— З цим костюмом якісь проблеми, — пробурмотіла я. — Він тісний.

— Як він може бути тісний, якщо ти брала свій розмір?

— Не знаю. Може, ці штани маломірять?

Я не хотіла зізнаватися навіть собі, що, мабуть, трохи піднабрала за останній час.

— Покажи! — Денис задер мою лижну куртку.

Я закотила очі, але дозволила йому фактично залізти мені в штани. Почала озиратися довкола на присутність інших людей. Але на стоянці, на щастя, було порожньо.

— Ти недотягнула їх, — дорікнув Денис. — Вони мають бути вище.

— Усе ти знаєш, — пробурмотіла я. — Вони ж не такі, як твої. Це жіночі! Інший крій.

Денис видихнув і безцеремонно розстебнув мої штани. Я підняла голову вверх, щоб не дивитися на нього. Господи... Хоч би ніхто не побачив, як ми стоїмо біля автомобіля, поки Денис колупається у мене в штанях.

— Ану підстрибни! — сказав він мені.

— Навіщо? — насуплено спитала я.

— Кажу ж, підстрибни!

Я вирішила не сперечатися, тож поки він тримав пояс моїх штанів, я почала злегка підстрибувати.

— Ось! Уже краще. Зараз ще ось так... — Денис раптом притиснув мене до автомобіля усім своїм тілом. Я спочатку ахнула від здивування, а потім заплющила очі, відчуваючи дикий сором. — Уже майже вдалося. Чудово! Зараз тільки потрібно застібнути...

— Денисе! — почувся за його спиною чоловічий голос.

Я різко розплющила очі, а Денис завмер, усе ще тримаючись за мої штани. Наші перелякані погляди зустрілися.

— А я ще думаю ти чи не ти, — продовжив незнайомець.

Я побачила якогось молодого чоловіка зі сноубордом на плечі. Поруч з ним стояла дівчина білявка у модному лижному костюмі чорного кольору. Здається, вони щойно вийшли з сусіднього автомобіля. Прекрасно просто!

— Оце так зустріч! — почав Денис, відверто показуючи свою вдавану радість. — У такий не зовсім зручний момент.

Він стягнув мою куртку вниз і трохи відійшов вбік. Я натягнуто усміхнулася людям, яких уперше бачу в житті. Знайомство так собі, я вам скажу.

— Це... — незнайомка перевела погляд з Дениса та мене. — Твоя дівчина?

— Так! — відповів він і легко обійняв мене однією рукою. — Юліана. Ми... Ми вже сім місяців разом.

— За це треба випити! — скрикнув чоловік. — Коли ти востаннє бачила його з дівчиною? Я навіть не пригадую.

— Здається, два роки тому, коли ми святкували твій тридцятий день народження, — сказала йому дівчина. — Він тоді познайомився з моєю подругою. Вони провели разом ніч, а  потім він відмовився від подальшого спілкування.

— Вона сама не захотіла нічого серйозного, — почав виправдовуватися Денис.

— Але справді, Денисе! Ти навіть не уявляєш, який я радий, що ми зустрілися. Ну ж бо, Ніко, порадій! У нас тепер з'явилася компанія на відпочинку!

— Як мило, — пробурмотіла я, глянувши на Дениса.

— Ага, — погодився він зі мною. — Це... Це круто! Будемо тепер разом.

— Друзі! — той чоловік простягнув Денису свій кулак.

— Друзі! — відповів він і легко вдарив його кулак своїм кулаком.

— Тоді ми йдемо на спуск. Чекатимемо вас!

Моя силувана усмішка не впала, доки ці двоє не зникли з мого поля зору. Коли їхні спини віддалилися, я відштовхнула Дениса від себе.

— Хто це взагалі такі? — обурено спитала.

— Мій найкращий друг і його дівчина, — відповів він.

— Ти знав, що вони будуть тут?

— Не знав. Звідки?

— Він же твій найкращий друг!

Я схрестила руки на грудях і знервовано постукала черевиком по снігу.

— Ми востаннє бачилися і спілкувалися ще рік тому, — Денис витягнув з автомобіля своє спорядження. — Я уявлення не мав, що вони теж приїдуть сюди.

— Чудово! Отже, нам тепер доведеться грати закоханих ще й перед ними, — буркнула я та мало не застогнала вголос. — Я уже мовчу про те, у якій незручній ситуації вони нас застали!

Мені хотілося провалитися крізь землю від цього глибокого сорому, адже я ніколи в житті не потрапляла у таку велику кількість незручних ситуацій. З Денисом це... Постійно!

Він зупинився навпроти мене, коли зібрався пройти повз. Наші погляди зустрілися.

— До речі, застібни штани! — нагадав він. — Я не встиг.

Денис нахабно підморгнув мені, а я роздратовано заричала крізь зуби йому вслід, стискаючи долоні в маленькі кулачки.