Розділ 8

— Мені так соромно перед Аліною, — тихо зізналася я, коли ми сиділи в затишному ресторанчику з виглядом на гори. — Та водночас я радію, що нас застукала саме вона. Я б не пережила, якби це був хтось з твоїх батьків чи бабуся. Навіть Віктор!

Я скривилася від однієї думки, що хтось інший міг побачити мене напівголою. Денис, звісно, молодець, що так швидко зреагував і притиснув мене до себе. Тільки ці обійми наштовхнули Аліну на думку про те, що ми з Денисом у тій роздягальні планували займатися чимось д-у-у-у-же непристойним.

— Ми разом, — заговорив Денис, відриваючи мене від думок, — тому це нормально. Ми можемо робити все, що нам заманеться.

Він так байдуже говорив про це, наче йому абсолютно все одно на мої незрозумілі переживання. Чоловік зосереджено гортав меню. Я ж навіть не глянула в нього, а просто сиділа за столиком, стискаючи пальці.

— То що у вас з Аліною сталося? — поцікавилася я, хоча й не була впевнена, що Денис розповість. — Ви колись зустрічалися?

Він підняв погляд вище меню, зустрічаючись зі мною своїми карими очима. Я натягнуто усміхнулася йому, натякаючи, що готова вислухати. Я справді хотіла більше дізнатися про нього. Це здавалося мені необхідним у нашій з ним ситуації. Але Денис не був з тих чоловіків, які любили відкриватися.

— Не те щоб зустрічалися, — на видиху відповів він і відклав меню. — Вона подобалася мені. Не можу сказати, що був закоханий у неї... — Був! Упевнена в цьому. — Ми познайомилися через спільних друзів. У клубі. Знаю, це максимально банально, але так вже сталося. Знаєш, вона здалася мені такою...

— Розкішною, — швидко сказала я.

— Так, — погодився Денис. — Така красива, яскрава, приваблива, сексуальна. Я не міг погляду від неї відвести, коли ми вперше зустрілися. Мені здалося, що вона — найкрасивіша дівчина з усіх, кого я бачив у своєму житті. Безперечно, вона неймовірна навіть зараз. А тоді... Тоді я був значно молодшим і тільки розпочинав свою справу. Я намагався залицятися до неї того вечора, коли ми познайомилися, але вона не була зацікавленою. Це додало мені ще більше азарту. Я відверто хотів, щоб вона була зі мною, була моєю.

Я скривилася, хоча й намагалася тримати на обличчі свою стриману усмішку. Виявилося, що слухати, як твій хлопець так захопливо говорить про іншу жінку — це не зовсім приємно. Навіть якщо це твій фальшивий хлопець.

— Потім ми ще декілька разів зустрілися в спільній компанії, — продовжив він. — Одного разу щось змінилося, і Аліна стала приязною до мене. Ми поспілкувалися ближче.

— Наскільки ближче? — спитала я, примруживши очі.

Денис стиснув губи, нахилившись ближче до мене.

— Гаразд, ми переспали, — відповів він. — Після цього я запропонував їй зустрічатися. Вона сказала, що подумає, бо я не здавався їй серйозним хлопцем. Я тоді ще не був таким, як зараз, Юліано. Я тільки розпочинав свою справу та без жодної підтримки батька чи рідних. Тоді також була зима. Мої батьки запропонували мені провести з ними вихідні. Я подумав, що це хороша можливість показати Аліні серйозність своїх намірів і познайомити її з моїми батьками. Очевидно, що на той час вона уже знала, хто мої батьки, адже з легкістю погодилася. Тоді я не надав цьому значення, але потім...

— Отже, ви приїхали як пара? — поцікавилася я, спершись щокою на свою руку.

— Я представив батькам Аліну як свою дівчину, — відповів Денис і відвів погляд до вікна. — Чесно кажучи, я одразу помітив, що між нею та Віктором пробігла іскра. Кохання з першого погляду, чорт забирай! — буркнув він, сумно посміхнувшись. — Але Аліна продовжувала бути зі мною. Ми жили в одній кімнаті. Хоча я бачив, що її зацікавлення до мене поступово згасало. А потім ми усією сім'єю поїхали на лижі. Віктор, як завжди, вирішив узяти мене "на слабо". Почав говорити, що нібито я не зможу підкорити один з найскладніших спусків для професіоналів. Звісно, я хотів довести протилежне. Особливо, коли твоя дівчина стоїть поряд, а брат відверто принижує та говорить, який я нікчема. Йому вдалося вивести мене з себе. Я прийняв його виклик та погодився спуститися з найвищої вершини, хоча ніколи раніше не був прихильником такої небезпечної їзди. Я не впорався, з'їхав у ліс, вдарився в найближче дерево та зламав ногу. Мене одразу ж евакуювали й відвезли до лікарні. Я був там декілька днів. Чекав, що Аліна прийде до мене, але вона не зробила цього. Ми зустрілися уже в домі, коли мене привезли з гіпсом і забоями, а вона стояла, тримаючись за руку з моїм братом. От і вся історія.

— Ти хочеш сказати, що вона зв'язалася з твоїм братом за тих декілька днів, коли ти був у лікарні?

— Думаю, це почалося ще раніше, але моя відсутність дала їм змогу відкритися одне одному, — пояснив Денис, а тоді тихо додав: — У ліжку.

Було помітно, що та ситуація залишила неприємний слід у його житті. Не знаю, чи він усе ще кохає Аліну, але вона справді зробила йому боляче.

— У тебе був хтось після неї? — поцікавилася я, слідкуючи за емоціями на його обличчі.

— Що ти маєш на увазі? — Денис уважно подивився на мене та надпив трохи води зі склянки. — Секс?

— Ні! — заперечила я та відчула, що мої щоки почервоніли. — Я запитую про стосунки.

— О! Ну... Ні, не було. Я тоді максимально загрузнув у роботу, бо хотів стати найкращим.

— У цьому є сенс.

— У тебе як з цим? — для чогось поцікавився Денис і розслаблено сперся на спинку стільця.

— Я не заводжу стосунків, — чесно відповіла. — Це не в моїх правилах.

Помітила, як він звів брови, зацікавлено спостерігаючи за мною.

— Чому?

Це запитання ввело мене в ступор і змусило напружитися. Я ще сильніше стиснула свої пальці, а тоді втомлено зітхнула.

— Бо усі стосунки ведуть за собою одруження та народження дітей, — пояснила я, — а мені цього не хочеться.

— Це нормально. Усі спочатку закохуються та зустрічаються, а потім одружуються і заводять дітей.

— Так, але... Я бачила, як мій батько страждав після смерті матері. Він не показував цього при мені, але я не один раз помічала, коли він сидів на дивані вночі та плакав, дивлячись на її фото. Я не хочу, розумієш? Не хочу страждати за кимось. А ще більше не хочу, щоб хтось страждав за мною.

— Не завжди усі помирають, — пробурмотів Денис і насупився. — Є багато прикладів кохання, де обоє щасливі разом до кінця своїх днів.

— Ти віриш у це? — здивовано спитала я. — Тобто, ти кажеш мені, що кохання існує? Чоловік, який закоханий у свою роботу?

Він закотив очі, розслаблено опустивши одну руку вниз.

— Назви мені хоч один приклад справжнього кохання, — попросила я, примруживши очі.

— Мої батьки, — впевнено сказав він, а у мене брови полізли на чоло. — На перший погляд здається, що у них напружені стосунки, бо мій батько не вміє проявляти своїх справжніх емоцій. Але, повір мені, вони шалено кохають одне одного. І закоханість — це далеко не про пристрасть, Юліано. Це підтримка, взаємоповага, вірність...

— Вау! — відверто здивувалася я.

— Твої батьки теж були закохані, — сказав він.

Я кивнула головою, бо це справді було так.

— Вони почали зустрічатися ще в дитячому будинку, — пригадала я та легко усміхнулася. — Відтоді завжди були разом. Лише вдвох. Знаєш, коли самотні люди, в яких нікого більше нема, раптом зустрічаються та стають одним цілим? Це було про них. Наче дві половинки одного серця. І коли одна половинка померла, то інша пішла слідом за нею.

— Чорт! — видихнув Денис. — Навіть не знаю, що сказати. Мені прикро, що ти... одна.

Я здригнулася, коли його долоня раптом обережно накрила мою. Мій погляд зупинився на наших з'єднаних руках. Це не було неприємно. Цей теплий дотик зігрівав моє серце, заспокоював.

— У мене є Дінь-Дінь, — сказала я з усмішкою. — Їй уже шість років. Інколи я згадую про те, що вона прожила уже половину свого собачого життя, але намагаюся не думати про це. Навіть уявляти не хочу, що одного дня нам доведеться попрощатися.

— Не уявляй. Просто знай, що вона прожила своє ідеальне собаче життя з тобою.

— О, я думаю, що їй дуже сподобалося бігати сьогодні між басейнами.

— Вона ще не знає, які пригоди на неї чекають далі.

Слова Дениса змусили мене засміятися. Я помітила, що він теж тепло усміхнувся мені. Ми деякий час мовчки дивилися одне на одного, доки поруч з нами не з'явився офіціант. Я висмикнула свою руку, а Денис випрямився.

— Що будете замовляти? — спитав офіціант.

— Нам, будь ласка, пиво, — сказав Денис.

Мої очі розширилися, а я одними губами тихо перепитала:

— Пиво?

Я навіть не чула, що він ще замовляв, бо у моїй голові крутилася думка про те, що напиватися з Денисом — це д-у-у-у-же погана ідея.

— Пиво? Ти приколюєшся, Денисе? — прошипіла я, коли офіціант пішов. — Я ж казала тобі, що не люблю пиво і мене швидко розносить від нього!

— Я пам'ятаю, — задоволено сказав він, нахабно усміхаючись мені. — Просто вирішив перевірити.

— Я не збираюся пити, зрозуміло?

— Що ти робиш, коли п'яна? — спитав він, спершись щокою на свою руку. Денис задумано постукав пальцями по своїх губах. — Говориш дурниці, проводиш ночі в обіймах з унітазом, лізеш цілуватися?

— Ще чого! — огризнулася я. — Просто... Просто не люблю алкоголь.

Я не уточнювала, що взагалі вкрай рідко вживаю його через свої проблеми зі здоров'ям. Але мені не хотілося, щоб Денис ставив зайві запитання, тому я слухняно зробила великий ковток пива, коли нам принесли кухлі. Згодом на столі з'явився найсмачніший у всьому світі грибний суп, що подавався у горщику з хліба, а також найкращі вареники, які я коли-небудь їла у своєму житті. З такими смачними стравами я навіть не помітила, як випила увесь кухоль пива. Мої щоки вже почервоніли, а перед очима почали з'являтися плями. Але я не заперечила, коли Денис замовив мені ще один кухоль.

— Знаєш, — почала я, злегка сп'яніла від пива, — от ти так розказував мені тут про кохання, а сам думаєш виключно про свою роботу. Повір, я працювала у твоїй компанії сім місяців, тому чудово знаю, про що кажу. Ти... Ти вічно зайнятий, абсолютно незацікавлений у своїх підлеглих чи колегах. Дивишся на нас як на нижчий сорт...

— Я взагалі не дивлюся на вас, — перебив він мене.

— Знаю-ю-ю-ю, — застогнала я, схиливши голову вбік. Денис зацікавлено підняв одні брови, спостерігаючи за мою. Водночас він продовжував їсти. — Ти навіть не звертав на мене своєї уваги після того, що сталося між нами у твоєму кабінеті!

— А що сталося між нами? — поцікавився він з таким виразом обличчя, наче намагався пригадати.

— Ти жартуєш? — обурилася я та ображено надула губи. — Ти бачив мене з розстебнутою блузкою! Невже... Невже цього було мало, щоб ти запам'ятав мене?

— А ти хотіла, щоб я запам'ятав тебе?

— Не думаю, що у твоєму кабінеті дівчата часто вистрибували з шафи у такому вигляді.

Кутики його губ злегка здригнулися. А може, це все моя п'яна уява? Взагалі мені здавалося, що ми сидимо впритул одне до одного, і Денис так близько, що я можу поцілувати його. Я навіть нахилилася трохи ближче, доки не штовхнула ліктем порожній кухоль.

— Обережно! — Денис перехопив посудину до того, як вона встигла б впасти й розбитися.

Я засміялася від цього, прикриваючи руками своє обличчя. Мені було так смішно, що я не могла зупинитися. У голові запаморочилося. Я відхилилася назад і тихо скрикнула, коли мало не перевернула стілець, на якому сиділа.

— Господи... — пробурмотів Денис, підводячись зі свого місця. — Схоже, ти не збрехала. Ну тебе й розвезло від двох келихів.

Я не пручалася, коли він підхопив мене під пахвами та допоміг піднятися. Я слухняно стояла біля виходу з ресторану та спостерігала за Денисом, що зосереджено вдягав на мене куртку. Потім він почав замотувати шарфом мою шию, а я чомусь знову засміялася, вчепившись пальцями за його груди. Легко стиснула приємну тканину светра, не відводячи погляду від обличчя Дениса.

— Ти можеш так не витріщатися, — тихо буркнув він, схопивши в руки мою білу шапку. — Мені ніяково, коли ти так дивишся.

— Як дивлюся? — спитала я, широко усміхаючись.

— Як божевільна закохана, — пробурмотів він.

Денис надів мені на голову шапку, а я все ще продовжувала спостерігати за ним. У нього були густі темні брови, виразні карі очі з довгими віями, прямий ніс, гострі вилиці, легка щетина на щоках і пряма лінія шелепи. Він трохи насупився, і між його барвами з'явилася зморшка, яку мені захотілося розгладити.

— Ти красивий, — тихо сказала йому я.

Він глянув мені в очі, піднявши одну брову. Не була впевнена, що він повірив мені.

— Ну ти й п'яна, — зауважив Денис. — Поїхали додому, доки ти не наговорила ще більше дурниць, за які тобі завтра буде соромно.

— Але ти дуже нудний, — додала я, закочуючи очі. — Такий серйозний, помішаний на контролі та своїй роботі, але зраджений коханою дівчиною...

Денис накрив мій рот своєю долонею, бо біля нас уже зібралися люди, які теж хотіли вийти з ресторану. Він стримано усміхнувся їм і швидко повів мене до виходу. Я ще щось говорила, але через його долоню це було схоче на тихе мугикання.

Мабуть, в автомобілі я заснула, бо отямилася уже в нашій з Денисом кімнаті. Мої очі збільшилися майже вдвічі, коли я зрозуміла, що він тримає мене на руках. Чоловік щось тихо бурмотів собі під ніс, але я не могла розібрати. Алкоголь, здається, почав ще більше діяти на мене.

Я голосно застогнала, коли Денис положив мене на ліжко. Мої руки злетіли вверх, занурюючись в м'яку ковдру.

— Юліано, — звернувся до мене Денис. — Тобі треба перевдягнутися. Чуєш мене?

Я заперечливо сказала щось нерозбірливе. Денис вилаявся, а тоді обережно обійняв мене за талію, щоб посадити на ліжку. Я глянула на нього своїм затуманеним поглядом, впираючись долонями в матрац. Денис присів поруч зі мною та почав знімати з мене взуття, а тоді шкарпетки.

— Якби я знав, що буде так, то не дав би тобі й краплі алкоголю, — буркнув він.

— Я ж попереджала, — п'яним голосом сказала.

Денис почав стягувати з мене мій светр та теплі легінси, а я й не заперечувала. Я навіть не відчула сорому, коли сиділа перед ним ось так в одній білизні.

— Де твоя піжама? — спитав він, заглядаючи під подушки.

Я ногою штовхнула його в живіт, а тоді просто-таки впала на ліжко, зручно вмощуючись на ньому.

— Я буду спати без піжами, — сказала з заплющеними очима.

— Тобі буде холодно, — пробурмотів мені на вухо Денис.

— Ні, не буде, — пошепки заперечила, міцно схопивши його долоню. Я поклала її собі на подушку та обережно лягла на неї щокою. — Мені так добре.

Я заснула так міцно, що не чула жодного шуму ні за вікном, ні за дверима. Перше, що я помітила, коли прокинулася, — відсутність на мені піжами. Друге — Дениса, що лежав поруч зі мною на ліжку.