Розділ 7

— Ти ніколи не навчишся плавати, якщо так сильно триматимешся за мене, — сказав Денис, коли я довгий час продовжувала обіймати його.

— Вибач, — тихо пробурмотіла. — То що мені робити?

Я з очікуванням подивилася на нього, бо справді не знала. У дитинстві в мене навіть не було можливості навчитися плавати. Я лише один раз була в аквапарку з батьком, а море бачила лише на картинках в інтернеті.

— Ти впрись до бортика басейну, а я відпущу тебе, гаразд?

Я кивнула головою та потягнулася рукою до краю басейна. Міцно вчепилася за нього обома руками.

— Не бійся, — додав Денис. — Ти не зануришся під воду.

Його руки все ще лежали на моїй талії, але я вирішила не зважати на це. Хоча, відверто кажучи, така близькість трохи бентежила мене.

Я мало не закричала, коли він відпустив мене. Денис відступив на декілька кроків убік і виставив уперед свої руки.

— Тепер лягай животом на мої руки, — пояснив він, глянувши на мене.

Я скривилася та насупилася. Така пропозиція мене не надто приваблювала, але вибору не було. Я поклала свою руку на його плече та притиснулася до нього всім тілом.

— Просто лягати? — тихо прошепотіла я, намагаючись ігнорувати той рум'янець, яким покрилися мої щоки.

— Так, — цілком серйозно відповів Денис.

— Таке враження, що ти користуєшся можливістю облапати мене, — буркнула я.

Денис раптом голосно засміявся. Я ніколи раніше не чула від нього такого гучного сміху, тому мене це навіть здивувало. Я подивилася на нього з-під чола, ігноруючи ті милі ямочки на його щоках.

— Повір, я не такий безнадійний з жінками, щоб лапати тебе.

— Гадаю, ти таки безнадійний, якщо тобі довелося просити мене зіграти роль твоєї дівчини.

— У мене не було вибору.

— Ну, звісно! — покривилася йому я. — Ти просто знав, що жодна нормальна дівчина не погодилася б зв'язатися з тобою.

— Отже, ти вважаєш себе ненормальною, — зробив висновок Денис.

— Що? Ні! — обурилася я. — Ти змусив мене.

— Нічого я тебе не змушував. Це взаємовигідна угода.

— Таке враження, наче у тебе все навколо — це робота та різні домовленості.

— Ось! — Денис зітхнув, дивлячись на свої руки, що досі були витягнуті у воді. — Ти знову прилипла до мене. Лягай уже!

— Господи боже мій, — тихо пробурмотіла я, намагаючись приборкати свій страх. — Це обов'язково робити саме так?

— Звичайно. — Денис підняв голову вище, серйозно дивлячись перед собою так, наче справді був тренером з плавання.

Мені здавалося, що він ледве стримується, аби не засміятися з моєї поведінки. Я вирішила ніяк не коментувати це, тому почала повільно опускатися животом на його руки. Коли повністю лягла, то випрямила ноги й руки перед собою. Своїм боком я впиралася в його живіт, і від цієї близькості мені стало ще більше ніяково.

— Що далі? — спитала я, намагаючись звучати не так схвильовано.

— Починай гребти руками, — сказав Денис.

— Ось так? — Я склала руки до середини, а тоді відвела їх вбік, наче крила метелика. Здається, саме так плавають у фільмах. — У мене виходить?

— Прекрасно.

Я усміхнулася та почала рухати руками ще швидше так, що аж утворилися бризки.

— А тепер починай рухати ногами, — додав Денис.

— Як? — уточнила я.

— Як русалка, — пробурмотів він. Я насуплено подивилася на нього. — Гаразд, як жаба.

— Жаба?

— Згинай ноги в колінах і відштовхуйся.

— Ем, добре. Спробую.

Я декілька разів зробила так, як сказав Денис, але мені це не дуже сподобалося, тому я просто махала руками й ногами у воді, поки лежала животом на його руках.

— Це... Катастрофа, — почула його голос. — Я зараз відпущу тебе.

— Що? — закричала я крізь хлюпання води. — Ні! Ти не зробиш цього.

— Зроблю.

— Обманюєш.

— Рекомендую гребти активніше, Юліано, — сказав він.

— Ось так? — Я почала сильніше бити ногами по воді так, що великі бризки вдарили просто в обличчя Дениса. — Так підходить?

Я засміялася від його виразу обличчя, але мій сміх стих від відчуття невагомості. Я не встигла зреагувати, як моє тіло почало занурюватися у воду. Паніка паралізувала мене, я не могла рухатися, тому почала задихатися, занурюючись з головою вниз.

Міцні руки схопили мене за талію та різко витягнули вверх. Я закашлялася, бо мої легені уже встигли наповнитися водою. Сильно вчепилася за плечі Дениса, важко дихаючи. Здавалося, ніби моє серце вистрибне з грудей. Воно так швидко билося, що я аж злякалася.

— Навіщо ти зробив це? — обурилася я, глянувши на Дениса.

— Я попереджав, що відпущу тебе, — спокійно сказав він.

— Я могла втопитися!

— Не перебільшуй. Я одразу ж витягнув тебе. І чому ти не розмахувала так руками та ногами, як робила це до цього? Тоді б ти не занурилася під воду, а хоча б трималася б на рівні води.

— Злякалася, — тихо зізналася я. — Не думала, що ти справді відпустиш мене.

Я ображено надула щоки, все ще міцно тримаючись за Дениса. Він дивився на мене, тому я відвела погляд до гір, що виднілися удалині. Краєвиди справді були видовищними. Я ніколи раніше в житті не бачила такої краси.

Я здригнулася, коли рука Дениса потягнулася до моєї голови. Він обережно забрав крабика з мого волосся та дозволив пасмам розсипатися по спині.

— Так краще, — пояснив він, роздивляючись моє обличчя.

Я ніяковіла від його погляду та обіймів. І мене лякали відчуття, викликані його приємними дотиками. Це дивно, але мені починало подобатися, коли він обіймав мене так. Я потягнулася до нього та легко потерлася кінчиком носа до його щоки.

— Ти такий милий, — солодко прощебетала я.

Пальчиками я торкнулася його шиї, а своїм обличчям продовжувала тертись до його щоки.

— Юліано, що ти робиш? — розгублено спитав він.

— Підіграй мені, — прошепотіла я. — Твої батьки стоять неподалік і дивляться на нас.

— О!

— Угу...

Він повернув свою голову до мене так, що наші губи мало не з'єдналися у поцілунку. Денис трохи опустився нижче, вдаючи, що цілує мене в шию, хоча насправді торкався лише кінчиком носа. Але цього вистачило, аби дивна іскра бажання змусила моє тіло затремтіти. Я прикусила губу, відчуваючи сором за всі ці емоції. Їх було надто багато. Але ж це просто гра...

Денис провів своїм носом уздовж моєї шиї, а тоді глибоко вдихнув. Я напружилася, стискаючи своїми стегнами його пояс.

— Ти нюхаєш мене? — спитала я.

Денис завмер. Лише великий палець його правої руки ніжно погладжував мою талію.

— Ні, — відповів він різко. — Звісно, ні.

Він відхилив свою голову назад, але не подивився в мій бік. Я зморщила ніс, вдаючи, що для мене ця вистава була максимально огидною.

— Мабуть, мені здалося.

— Так, тобі здалося. То... То ми продовжуємо урок чи тобі вже набридло? — Денис нарешті глянув на мене.

Я знизала плечима, легко нігтиками дряпаючи його шкіру. І хоч його батьки уже не спостерігали за нами, я чомусь вирішила продовжувати грати. А може, це була не зовсім гра?

— Думаю, ми можемо спробувати ще раз, — сказала я, звабливо усміхнувшись йому. — Але цього разу не відпускай мене!

— Гаразд, — зрештою погодився він.

Я помітила, що щось у його погляді змінилося. А ще цього разу він міцніше тримав мене, дозволяв собі лагідно проводити по моїй спині, боках, навіть інколи торкався стегон. Я не заперечувала і не відштовхувала його. Сама розуміла, що мені це подобається. Ми ще деякий час провели в басейні, а тоді підплили до бортика, щоб вилізти. Я краєм ока слідкувала за Денисом, який майстерно виліз з басейну, впираючись руками до плитки. Не могла не зауважити, як красиво натягнулися його м'язи рук. Мій погляд опустився на праву гомілку, покриту помітними шрамами. Їх було достатньо багато, у хаотичному порядку. Шкіра на них була стягненою та світлішою. У мене теж був шрам, але він мав зовсім інший вигляд: охайний, хірургічний. У Дениса — рвані та огидні сліди від укусів. Але я не відчула до цього відрази. Моя рука чомусь потягнулася до його ноги, і я легко провела вказівним пальцем по одному зі шрамів. Денис здригнувся під моїм дотиком і насуплено глянув на мене зверху вниз. Я ж підняла на нього свій погляд.

— Це після того випадку з алабаєм? — тихо спитала, ніжно торкаючись шрамів. — Виглядає жахливо.

— Знаю, — буркнув Денис.

Він відмахнувся від мене, а тоді присів, простягаючи свої руки. Я не заперечувала, коли чоловік допоміг мені вилізти з басейну. Так само не заперечувала, коли він накинув на моє вологе тіло рушник, прикриваючи від зайвих очей.

— Я не це хотіла сказати, — прошепотіла йому, вчепившись пальцями за краї рушника. Денис стояв навпроти, вдивляючись мені в очі. — Шрами — це завжди жахливо. Не знаю, соромишся ти цього чи ні, але мене це не лякає. У мене теж є.

Я стиснула губи, бо явно не хотіла говорити про це, але чомусь відчувала потребу показати Денису, що він не один такий у світі.

— Усе гаразд, — Денис поклав свою руку на моє плече та усміхнувся мені. — Я не соромлюсь своїх шрамів. Це просто нагадування про те, що не всі люди й тварини бувають хорошими.

— Дінь-Дінь хороша, — зауважила я.

Денис чомусь засміявся. Я здивувалася, коли він раптом обійняв мене обома руками. Головою легко сперлася до його грудей, задоволено усміхаючись.

— Хто за нами спостерігає? — спитала я крізь широку усмішку.

— Бабуся, — відповів Денис.

— М-м-м-м, — протягнула я. — Може... Поцілуєш мене? Зазвичай люди соромляться таких речей та відвертаються.

Я відхилила голову та піднялася навшпиньки, тягнучись до Дениса своєю щокою. Руками вперлася до його вологих грудей. Цей дотик виявився напрочуд приємним. Я легко затремтіла, коли відчула його губи на своїй щоці. Це було коротко та швидко, але він не імітував. Я прикусила губу, щоб стримати усмішку. Ще більше мені сподобалося, коли Денис схопив мою руку та переплів наші пальці. Я злегка притулилася до його плеча, коли ми увійшли до приміщення, де були всі інші. Більшість уже просто лежала на шезлонгах.

— Ви довго, — зауважила бабуся Дениса, потягуючи через соломинку якийсь коктейль.

— Просто ми дуже любимо купатися вдвох та обійматися, — пояснила я, широко усміхаючись.

— Ми помітили, — Віктор засміявся. — Увесь цей час не відлипали одне від одного.

Я зауважила, як Денис стиснув свої щелепи, а м'язи на його обличчі сіпнулися. Він почав важче дихати, а мені захотілося заспокоїти його, тому я ніжно великими пальцем погладила чоловічу долоню.

— Вони ж закохані! — ствердила бабуся. — Звісно, вони будуть увесь час обійматися. Це ж тільки початок їхньої...

— Дінь-Дінь, перестань! — обурилася я, коли вона раптом піднялася на лапки та вчепилася зубами за краї рушника. — О, ні!

Вона смикнула за кінець, і рушник злетів з мене. Я налякано скрикнула, адже розуміла, що стою перед усіма в цьому купальнику. Всі можуть побачити... Денис зреагував миттю і швидко обійняв мене однією рукою так, що його долоня лягла між моїми грудьми, прикриваючи шрам.

— Оце так Дінь-Дінь бешкетниця, — сказав він жартома. — Обожнюю її!

— Ця собачка неймовірна, — погодилася бабуся. — То може... Може, приєднаєтеся до нас у сауну?

Денис глянув на мене. Мабуть, він помітив, що я була перелякана та схвильована через такий неочікуваний сюрприз від Дінь-Дінь.

— Ні-і-і, — заперечив він. — Ми з Юліаною планували сьогодні повечеряти вдвох. Так, кохана?

— Так? — перепитала я, здивовано піднявши обидві брови. — О, т-а-а-а-к! Денис обіцяв мені сьогодні побачення, бо у нас... Сім місяців як ми разом!

— Та невже? — здивувала бабуся хлопця. — Я така рада за вас. Ну, ви гарно там відсвяткуйте. Дінь-Дінь залишиться з нами. Не хочу, щоб вона вам заважала у такий романтичний вечір.

Вона підморгнула мені, не приховуючи своєї задоволеної усмішки.

— Так, — погодилася я. — Дінь-Дінь сьогодні дуже активна.

— Ну-у-у... — Денис повів мене до роздягальні. — Ми вже підемо.

Я не переставала усміхатися аж доки за нами не зачинилися двері.

— Побачення? — перепитав він, глянувши на мене.

— А що? Просто повечеряємо разом. Вони не дізнаються, що це не побачення.

— Пощастить, якщо ти кажеш правду. Гаразд, збирайся!

Я витріщилася на нього, адже він не збирався виходити з роздягальні.

— Що? — Денис розвів руками. — Вони бачили, що ми увійшли вдвох. І ми вже... Сім місяців разом та ще й спимо в одній кімнаті! Буде переконливо, якщо ми перевдягнемося разом.

— Мабуть, так, але... Не підглядай!

Я потягнулася до зав'язків на своєму купальнику, хоча мені в цей момент хотілося прикритися.

— Я й так уже майже все бачив, — пробурмотів Денис, але все ж послухався та розвернувся до мене спиною.

Коли я помітила, що він збирається знімати плавки, то різко відвернулася від нього. Мої пальці чомусь почали тремтіти. Я розв'язала зав'язки на спині, але на шиї мені це зробити не вдавалося. Здається, я ще більше затягнула їх. Моє серцебиття прискорилося, дихання стало важчим, а щоки почервоніли. Я відчувала, що починаю втомлюватися.

— Допоможи мені! — крізь стиснуті зуби сказала я.

— У тебе проблеми? — спитав Денис.

— Так! Я не можу розв'язати.

Я спиною відчула, що він підійшов до мене. Тепло його тіла не зігріло мене, а навпаки — змусило мою шкіру покритися сирітками. Його пальці обережно відкинули моє волосся на один бік. Він схопив зав'язки та почав розв'язувати їх, інколи зачіпаючи мою шию кісточками. І щоразу, коли це ставалося, моє серце билося швидше. Я зосередилася на дверях перед собою, поки Денис стояв позаду мене.

— Готово! — сказав він і різко підняв верх купальника.

Я уже хотіла прикритися, як двері раптом відчинилися. Мої очі розширилися, а Денис різко розвернув мене до себе так, що я вдарилася своїми голими грудьми об його груди. Я сильно зажмурилася, ховаючи своє червоне обличчя в його шиї. Господи, як соромно!

— О, вибачте, — почула неприємний голос Аліни. — Не знала, що ви тут... Зайняті.

— Варто було постукати, — роздратовано сказав Денис, обіймаючи мене обома руками. Мої груди впиралися до його голого тіла, а губи майже торкалися ключиці. — Ти нам завадила.

— Я... Я всього лише хотіла взяти рюкзак з речами Леї. Але краще повернуся за ним пізніше.

— Чудово! Ми з Юліаною хотіли б продовжити те, на чому закінчили.

— О! — Аліна відверто розгубилася. — Гаразд. Ем... Юліано, купальник можеш не віддавати. Я і так викинула б його після тебе.

— Не хвилюйся, — сказав замість мене Денис. — Ми купимо тобі новий або заплатимо за нього грішми. Ти ж любиш гроші, чи не так, Аліно?

Я відчула, як чоловік напружився поруч зі мною, тому ще сильніше обійняла його. Слова Аліни зачепили мене, бо вона говорила це так, наче я була якоюсь заразною. Коли за моєю спиною зачинилися двері, я полегшено видихнула. Відчула, що і Денис розслабився, хоча він усе ще обіймав мене.

— Це було неприємно, — мовила я, відхиливши голову назад, щоб глянути на Дениса. — Те, що говорила Аліна.

— Не зважай, — прошепотів він і легенько пальцем вдарив мене по носі. — Я куплю тобі сотні ще кращих купальників.

— Будь-який купальник за цей буде кращий, — буркнула я.

Денис голосно засміявся від моїх слів, і я зробила те саме. Деякий час ми ось так сміялися, обіймаючись напівголими, доки обоє не зрозуміли, що це дивно. Під пильний погляд карих очей я вибралася з обіймів Дениса та, не прикриваючись, підійшла до лавки, де знаходилися мої речі. Ми обоє мовчки продовжили вдягатися, і кожен з нас загубився у своїх думках.