Розділ 6

— Що це за випадок з алабаєм? — спитала я, дивлячись у стелю.

І хоч ліжко було напрочуд м'яким та зручним, я ніяк не могла заснути. Може, це через присутність Дениса? Він лежав на підлозі перед ліжком так, що я не могла його бачити, але чомусь була впевнена, що він теж ще не спить.

— Я сплю, — тихо буркнув він.

Це змусило мене закотити очі. Я глибоко зітхнула.

— Ні, не спиш. І взагалі тобі не здається, що нам варто краще взнати одне про одного? Якби ти поцікавився, то знав би, що я не вмію плавати, а ще ненавиджу пиво. Пивний фестиваль, серйозно? Мене від одного келиха розносить! І якщо ми надалі будемо такі закриті, то ніхто не повірить, що ми разом.

Я склала руки на животі, намагаючись заспокоїти спалах гніву. Ніколи ще так не нервувала, як за цих декілька днів з Денисом.

— Це був нещасний випадок, — тихо пробурмотів він. Йому явно не хотілося розповідати, але в тихій кімнаті почувся його монотонний голос. — Мені було десять, брату — дванадцять. У сусідів був алабай, якого зазвичай не випускали за межі двору. Ми були ще малі, їздили дорогою на велосипеді. Сусід забув замкнути ворота, і алабай зірвався та вибіг на дорогу. Я хотів утекти, але брат сказав, що я боягуз та почав сміятися. Він зістрибнув з велосипеда та схопив палицю, що валялася на траві неподалік. Я відчував таких шалений страх, що у мене груди стискалися. Але мені не хотілося, щоб брат сміявся з мене, як він це часто робив, тож я зістрибнув з велосипеда слідом за ним. Брат почав розмахувати палицею перед алабаєм, дражнити його. Пес починав злитися, гарчати. Я ще більше злякався, але тепер уже за брата. Мені здавалося, що він от-от накинеться на Віктора, як раптом брат кинув палицю в мене. Алабай зреагував миттю. Він підстрибнув за палицею з відкритою пащею та просто-таки вчепився зубами в мою ногу. Я почав кричати, бо мені здавалося, що він виривав мою шкіру разом з м'ясом, оголюючи кістки. Моментами здавалося, що я відчував, як його зуби клацали об мою кістку. Інший сусід почув мої крики, схопив рушницю та зірвався до нас. Він спершу вистрілив у повітря, змушуючи собаку відступити від мене. Зрештою йому вдалося відігнати алабая назад у двір. Брат тим часом покликав батьків. Усі були такі перелякані, а я не міг навіть говорити. У мене все тіло тремтіло від страху. Я думав, що залишився без ноги. Мене одразу ж відвезли в лікарню. Я втратив багато крові, укуси були такими глибокими та рваними, що мені нанесли десятки швів. Я тоді був без свідомості, а коли прокинувся... Знаєш що?

— Що? — тихо спитала я, стискаючи пальцями ковдру. У мене все тіло покрилося сирітками від цієї історії.

— Як тільки я отямився, то одразу ж почув дорікання від батька. Він почав вичитувати мене за те, що я сам нарвався, коли дражнив собаку палицею. Я намагався пояснити, що це брат винен і він усе це почав, але мені ніхто не повірив.

— Це жахливо, — прошепотіла я.

— Це завжди так, — додав Денис. — Хай що Віктор не зробить, він усе одно залишається улюбленим сином. Ти навіть не уявляєш, як складно жити в його тіні. Я зробив усе для того, щоб стати тим, ким я є зараз. Мені хотілося максимально відокремитися від діяльності своєї сім'ї, аби мене не порівнювали з братом. Саме тому я почав займатися нерухомістю, а не будівельною компанією, як цього хотів батько. Але годі про це! Тепер твоя черга.

— Моя черга? — здивовано перепитала я.

— Розповідати про себе, — пояснив чоловік.

Я задумалася, бо навіть не знала, що саме розповісти йому. Моє життя не було насиченим і яскравим. Більшість часу я проводила у лікарських палатах.

— Що саме тебе цікавить? — спитала я. — Мені важко розповідати щось про себе, якщо це не запитання.

— Гаразд, — погодився Денис. — Ти казала, що окрім Дінь-Дінь в тебе більше нікого нема. — О, то він почув!? — Чому так?

Я почала знервовано жувати нижню губу, бо мені не хотілося розповідати йому про свою не зовсім приємну ситуацію. Але все ж я розуміла, що повинна відповісти чесністю на його чесність.

— Бо це справді так, — прошепотіла я. — Мама померла під час пологів, тож я ніколи не бачила її та не знала. Знаєш, я могла б почуватися винною через її смерть, але батько не дозволив мені звинувачувати себе. Він так сильно любив мене. Я була для нього найціннішим скарбом. Тато був готовий на все заради мене. Ми жили лише вдвох, але це була дуже сильна взаємна любов. Я досі відчуваю її, хоча батько теж помер після мого вісімнадцятого дня народження.

— Як він помер? — поцікавився Денис.

— Це сталося раптово. Просто... Зупинилося серце, — відповіла я, відчуваючи, що на очі навернулися сльози. — Це сталося на його роботі. Я тоді була в університеті. Мені зателефонували, я одразу ж побігла. Власне, от і вся історія.

Тиша в кімнаті здалася мені нестерпною. Я похапцем витерла одиноку сльозу, що покотилася по моїй щоці. Денис мовчав, наче намагався підібрати правильні слова, або ж йому просто було байдуже.

— Гадаю, треба спати, — сказав він після декількох хвилин мовчання. — Вранці рано вставати. На нас чекають басейни, якщо ти не забула.

— До речі, тобі доведеться шукати мені купальник, бо я не взяла з собою.

— Ти не взяла купальника?

— Ти не попереджав, що ми будемо купатися у басейнах. Звідки я мала знати, що мені знадобиться купальник? До того ж я не вмію плавати! Впевнена, що у моїй шафі навіть не знайдеться купальника.

— Гаразд, — видихнув він. — Щось придумаю. Спи вже!

Я закотила очі, бо звучало це не надто доброзичливо. Так і хотілося огризнутися, та у мене зовсім не було сил на це.

— Добраніч, — прошепотіла я, але не почула цього у відповідь.

Зранку я прокинулася від того, що хтось гучно грюкнув дверима. У кімнату прорізалося денне світло, і я повільно розплющила очі, сильно примружившись.

— Ось! — Денис зупинився біля мене та кинув на ліжко поруч зі мною якусь річ яскравого рожевого кольору. — Твій купальник.

Мої очі ще більше заболіли від цього їдкого кольору. Я зачепила пальцем зав'язки маленьких трусиків та підняла їх вверх.

— Ось це? — здивовано перепитала, здійнявши обидві брови. — Ти жартуєш?

— Щось не так? — спитав Денис, схрестивши руки на грудях.

— Це, бляха, довбане бікіні! — обурилася я та різко сіла на ліжку.

— Вибач, але це єдине, що мені вдалося знайти, — огризнувся він. — Я не винен, що Аліна, як виявилося, полюбляє саме такі купальники.

— Аліна? Ти справді просив у неї купальник для мене?

— По-перше, просила моя мама, — почав захищатися Денис. — По-друге, це був єдиний вихід. Де я тобі знайду зараз тут купальник?

— Чорт! — тихо вилаялася, стиснувши губи. — Може... Може не поїдемо в ті басейни?

Мої брови зійшлися, коли я взяла у руки той маленький верх від купальника з крихітними трикутниками та тонкими зав'язками.

— Якщо ти соромишся, то не варто, — спокійніше сказав Денис. — Ніхто не буде витріщатися на тебе. До того ж будемо тільки ми й...

— Справа не в цьому, — пробурмотіла я та легко рукою потерла свої груди через піжамну кофту. — Просто... Можуть виникнути не зовсім приємні для мене запитання.

— Про що ти? — Денис насупився.

Я вагалася, але зрештою похитала головою. У нас є домовленість, і я не хочу підставляти його через свої дурні страхи.

— Нічого! Все гаразд. Я тоді, мабуть, почну збиратися.

Денис ніяк не прокоментував це, хоча я помітила, що моя поведінка здалася йому дивною. Я швидко привела себе до ладу та перевдягнулася. Подумала, що робити макіяж у басейн — абсолютно недоречно, тож навіть вії тушшю не підводила.

До басейнів ми з Денисом їхали вдвох, а на задньому сидінні лежала Дінь-Дінь. Їй, безперечно, подобався цей автомобіль. Вона махала своїми лапками, крутилася, накривала очі. Це змушувало мене всю дорогу усміхатися. Інколи я помічала та відчувала на собі погляд Дениса. Але він мовчав...

— Гаразд, це не так вже і жахливо, — прошепотіла я, розглядаючи себе в дзеркалі роздягальні.

Цей купальник хоч був крихітним, але все ж підійшов мені. Можливо, аж занадто, адже усі форми були надто виставлені на показ. Я вирішила не зважати на це, тому швидко накинула на себе зверху рушник. Своє волосся я зібрала крабиком на маківці.

— Нарешті, — тихо пробурмотів Денис, коли я вийшла.

Він уже встиг вдягнути плавки й весь цей час у всій своїй красі стояв під роздягальнею та чекав на мене.

— Мені треба було налаштуватися, — буркнула я. — Вибач, але я не звикла ходити перед людьми напівголою!

— Ти в рушнику, — зауважив він, оглянувши мене з ніг до голови.

— Ох, не дратуй мене! Де Дінь-Дінь?

— Бігає десь біля бабусі. Ходімо!

Я не заперечувала, коли Денис схопив мене за руку та повів до великих скляних дверей. Я ахнула, коли ми опинилися в просторому приміщенні з декількома басейнами. Неподалік був вихід на той, що знаходився на вулиці з виглядом на гори. Я бачила, як сильно парувала вода на морозі.

— Приєднаєтеся до нас? — запитала бабуся Дениса, мило усміхаючись нам з теплого басейну.

Дінь-Дінь бігала навколо басейнів, інколи зупиняючись, щоб подивитися на присутніх.

— Ні, — заперечив Денис, оглядаючись довкола. — Ми... Ми підемо на вулицю. Правда, Юліано?

— Т-а-а-а-к, — протягнула я. — Завжди мріяла покупатися в басейні у такий лютий мороз.

Я почала нервувати, тому сильніше стиснула руку Дениса. Мій погляд відшукав невеликі порожні басейни, але мій "хлопець" якогось чорта вирішив, що нам варто піти в найглибший та ще й на вулиці. Прекрасно просто!

— А Дінь-Дінь... — почала я.

— Вона може залишитися тут, — сказала бабуся хлопця. — Я прослідкую за нею, не хвилюйся.

— Гаразд, — тихо погодилася.

— Розважайтеся!

Від її дивної усмішки мені стало ніяково. Вони ж не думають, що ми з Денисом вирішили усамітнитися для різних непристойних речей? У мене щоки почервоніли від цих думок.

Я помітила погляд Аліни, яким вона провела мене, обіймаючись зі своїм чоловіком у басейні. Мабуть, потім мені варто буде подякувати їй за цей неймовірний та скромний купальник.

Як тільки ми вийшли з приміщення, у мене почали стукати зуби. Я перелякано переминалася з однієї ноги на іншу. Денис тим часом відпустив мою руку та швидко застрибнув у гарячий басейн. Я провела поглядом його міцну спину, коли він відплив в інший кінець. Неможливо було не зауважити, що у нього красиве тіло. Але я все ж змусила себе відвести погляд, щоб не витріщатися так відкрито.

— Ну ж бо, Юліано! — гукнув він мені. — Залазь! Водичка тут неймовірна.

— Там сильно глибоко? — спитала я.

— Ні, — заперечив Денис. Він підплив ближче до мене та підняв свої руки вверх. — Ось тут я стою.

Вода досягала йому по шию. Він був достатньо високим, тож я, напевно, піду під воду з головою.

— Ходи сюди, — попросила я, підступаючи до краю басейна. — Мені страшно.

Я почала ще сильніше тремтіти від холоду. Денис підплив аж до мене, впираючись руками до плитки. Я глянула на нього, зауважуючи вологі краплі води, що виблискували на його обличчі.

— Не бійся, — твердо сказав він мені. — Я тебе триматиму.

Я повільно опустилася на плитку, занурюючи ноги в гарячу воду. Вона була такою приємною, що мені закортіло впасти у неї повністю. Я все ще була в рушнику. Мої руки потягнулися до грудей, і я глянула на Дениса, що стояв у басейні навпроти мене.

— Пообіцяй, що не будеш нічого запитувати, — попросила у нього я.

Він насупився, бо явно не розумів, що я маю на увазі.

— Гаразд, обіцяю, — так просто погодився він. — А про що я взагалі мав би запитувати? У тебе там...

Денис опустив погляд від моїх плечей трохи нижче. Я закотила очі та вчепилася пальцями за верх рушника.

— Усе в мене там добре, — тихо буркнула. — Просто не розпитуй, гаразд?

Тепер уже він закотив очі, голосно зітхнув, а тоді кивнув головою. Його мокрі руки впиралися до плитки по обидва боки від моїх стегон. Я прикусила губу, коли повільно розкрила рушник просто перед його обличчям. Мої щоки почервоніли, адже карі очі зупинилися на моїх грудях. Брови Дениса запитально зійшлися, коли він так детально розглядав мене. Очевидно, що він помітив. Неможливо було не помітити цей повздовжній шрам на грудній клітці, який залишився після операції. Але я зауважила, що Денис не зосередився на ньому. Його очі почали блукати іншими частинами мого тіла, зосереджуючись на животі та нижче.

— Ти казав, що не будеш витріщатися, — обурилася я та легко ногою вдарила його в живіт. Від цього його м'язи преса напружилися, і мої очі розширилися.

— Я говорив за них, — Денис кивнув головою всередину, — а не за себе.

Він нахабно підморгнув мені, від чого я ще дужче зашарілася. Зі мною ніколи ніхто раніше не фліртував. І Денис... Він не був схожий на чоловіка, який коли-небудь захоче пофліртувати зі мною. Але чому це було так схоже на флірт?

Я поклала свої долоні на його плечі та трохи підсунулася на плитці.

— Я боюся, — тихо зізналася.

Відчула, як Денис руками міцно обійняв мене за талію. Мої руки перемістилися вище, і я сильно вчепилася за його шию.

— Не бійся, — заспокійливо прошепотів він мені на вухо. — Я тебе тримаю.

Я затремтіла, коли Денис обережно підняв мене та опустив у воду. Мені було страшно, тому я ще сильніше притиснулася до нього.

— Боже! — налякано скрикнула я. — Мої ноги не торкаються дна.

Я намагалася бодай пальчиками намацати дно, але це було неможливо. Усе ж я здалася та охопила Дениса ще й ногами.

— Ти вчепилася за мене наче п'явка, — сказав він, коли я вже трохи звикла до води.

— Ти сам це все придумав, — тихо пробурмотіла я та відхилилася назад, щоб глянути на нього. — Я попереджала, що не вмію плавати.

— Тоді мені треба зробити так, щоб ти навчилася.

— О, то ти хочеш бути моїм учителем? — спитала я, не стримуючи своєї усмішки.

— Це разова акція, — уточнив Денис, і я помітила, як кутики його губ здригнулися. — Бонус до нашої домовленості.

— Он як? І... — Я провела вказівним пальцем по його шиї, розмазуючи краплі води. — І багато ще таких бонусів на мене чекає?

— Залежить від того, чи будеш ти слухняною.

Я прикусила губу, щоб не усміхатися ще ширше. Мабуть, ця вимушена близькість між нами наштовхнула нас на такі не зовсім звичні розмови.

— Я завжди слухняна, — сказала йому занадто впевнено.

— Тоді... — Денис відвів погляд до засніжених гір, що виднілися вдалині. — Розпочнімо урок!