Розділ 5

Напруга за столом щосекунди досягала максимальної точки кипіння. Я бачила, як ніяково поруч зі мною почувався Денис. Не те щоб він яскраво виражав свої емоції, але його пальці так сильно стискали коліна, що мене це навіть налякало.

Його брат провів свою дружину до стільця одразу ж навпроти мене. Ця Аліна не зводила погляду з мого обличчя, коли опускалася на стілець. Мабуть, ще ніколи в житті мене так детально не розглядати. Я не могла похизуватися неабиякою красою. Я була з тих дівчат, на яких вкрай рідко звертали уваги. Я — звичайна. Можливо, симпатична, але не більше. І вираз обличчя Аліни лише переконував мене в цьому. Вона дивилася так зверхньо, наче я була нижчим сортом поруч з нею. Я натягнуто усміхнулася їй та сильніше стиснула лапки Дінь-Дінь, яка так само не поділяла захвату від цієї вечері.

У вітальні почувся шум. До нас приєдналися батьки Дениса. Я зауважила, як він зі своїм батьком коротко привіталися кивками. Це не були теплі обійми, як з мамою та бабусею.

— Юліано, — звернувся він до мене, так само коротко кивнувши головою.

— Доброго вечора, — привіталася я, стримано усміхнувшись.

— Я така рада, що ми нарешті зібралися усі разом, — радісно заговорила мама. — Не пам'ятаю, коли востаннє ми ось так сиділи за одним столом.

— Мабуть, ще на нашому весіллі, — пожартував Віктор.

Усі засміялися, окрім Дениса. Він лише зневажливо провів поглядом свого брата з його дружиною. Я намагалася триматися гідно, тому просто мило усміхалася. Очі Аліни знову втупилися в мене.

— Мила собачка, — пробурмотіла вона.

— О, це Дінь-Дінь! — сказала я, злегка піднявши собачку.

— Як фея? — вперше за весь вечір заговорила маленька дівчинка.

Вона подивилася на мене своїми великими блакитними очима, паралельно намотуючи пасмо світлого волосся собі на пальчик.

— Так! — відповіла я та усміхнулася ще ширше. — Як фея.

Дівчинка зістрибнула з колін бабусі та підбігла до мене. Вона опустила погляд на Дінь-Дінь, яка мило спостерігала за нею, схиливши голову вбік.

— Можна мені погладити її? — попросила дівчинка.

Я уже зібралася кивнути головою, як суворий голос Аліни зупинив мене:

— Негайно відійди від цієї собаки, Леє!

Аж Дінь-Дінь здригнулася від цього неприємного тону. Моя усмішка впала. Дівчинка опустила голову вниз.

— Але ж, мамо...

— Ще бракувало якоїсь зарази набратися, — буркнула Аліна. — Ходи сюди, доню.

— Дінь-Дінь дуже слухняна, — почала захищатися я, — а ще вона абсолютно здорова. Я постійно перевіряю її у ветеринарній клініці. Це ж мальтіпу... Вона максимально безпечна.

Мій погляд провів дівчинку, яка підійшла до своєї мами. Та посадила її на стілець поруч з собою.

— Не бачу проблеми, щоб Лея погралася з Дінь-Дінь, — раптом сказав Денис, чим здивував, мабуть, усіх. Він потягнувся рукою до собачки та легко почухав її за вушком. — Вона чиста, слухняна, приємна та дуже товариська. Навіть я частенько з нею граюся.

Мої очі розширилися від здивування, пригадуючи, як ще недавно Денис злився на мене і на Дінь-Дінь. Рукою він продовжував гладити її, а вона задоволено потягнулася до нього. Погляд Дениса тим часом був прикований до Аліни, що невдоволено стиснула свої губи.

— Ну, це ж мальтіпу, а не алабай, який у дитинстві мало не відгриз тобі ногу, — для чогось пробурмотів Віктор, дивно посміхнувшись.

Мені чомусь зовсім не було весело від цієї інформації. Я глянула на Дениса, який тепер уже дивився на свого брата.

— Головне, що його тоді дражнив ти, а ногу мало не втратив я, — нагадав він. — Життя — дуже несправедлива штука.

— Денисе, — попросила його мама. — Це було так давно. На варто згадувати.

— Про це згадав твій старший син, якщо ти не помітила, — огризнувся він.

Я опустила погляд на Дінь-Дінь, яка усе ще намагалася притулитися до руки Дениса. Схоже, він їй сподобався.

— Насправді Дінь-Дінь дуже вибаглива дівчинка, — заговорила я. — Вона не до всіх привітна. Але вона добре відчуває хороших людей. Не дивно, що Денис їй подобається.

Я глянула на нього з усмішкою, хоча він не зробив цього мені у відповідь. Він забрав свою руку під пильний погляд усіх присутніх.

— То що будемо робити на вихідних? — поцікавився Віктор і чомусь глянув на Дениса. — Пропоную розпочати не з лиж, бо буде ще як шість років тому, коли ти впав під час спуску та зламав собі ногу. В тебе конкретні проблеми з ногами, братику.

— Зате моя відсутність у лікарні дала тобі змогу зблизитися з моєю...

— Годі! — гаркнув батько Дениса, перериваючи його. — Чому завжди все так? Жодне сімейне зібрання не проходить без ваших сварок! Ми нарешті зібралися тут усі разом, а ви поводитеся як маленькі діти.

— Це правда, — погодилася бабуся. — Ми не просто так зібрали вас усіх разом. Ми хочемо, щоб наша сім'я знову була дружньою. Будь ласка, Вікторе, — вона глянула на старшого внука, а тоді перевела погляд на молодшого, — Денисе, припиніть цю ворожнечу. До того ж Юліана тут.

Я натягнуто усміхнулася, бо мені явно не хотілося втягуватися в цю сімейну драму, але вже як вийшло.

— Ми завтра усі разом поїдемо купатися в термальних басейнах з виглядом на гори, — заговорила мама Дениса з широкою усмішкою. — Гаряча вода, сніг, гори... Це буде неймовірно!

— Аліна обожнює басейни, — задоволено сказав Віктор. — І воду загалом. Вона годинами лежить у ванні. Інколи я приєднуюся до неї.

Мені закортіло скривитися, коли вони швидко поцілувалися в губи. Ні, це начебто нормально, адже вони одружені, але ось так перед усіма рідними...

— Юліана теж обожнює купатися! — Денис не надто обережно обійняв мене за плече.

Я на мить здивувалася та напружилася, але одразу ж розслабилася та подивилася на нього. Його погляд був зосереджений на моєму обличчі.

— Т-а-а-а-к, — протягнула я, хоча це не було правдою.

— Пам'ятаєш тоді, коли ми з тобою були в тому басейні... Ем...

— Так! Звісно, я пам'ятаю. Ти тоді такий романтичний вечір для нас підготував: джакузі, пелюстки троянд, свічки...

— Вино, — додав він, звівши брови.

— Вино, — погодилася я та легко доторкнулася до його руки. — Обожнюю той вечір. Ти був таким ніжним і милим зі мною.

Денис прочистив горло, натякаючи мені, що я уже трохи перегинаю. Він легко поплескав мене по плечі, а тоді забрав свою руку. Я мило засміялася, коли зрозуміла, що усі присутні спостерігали за нами.

— Як ви взагалі познайомилися? — раптом поцікавилася Аліна.

— На роботі, — відповіли ми з Денисом одночасно.

— Юліана працює в мене, — додав він.

— Справді? — здивувався його брат. — Хіба не ти завжди був проти стосунків на роботі?

— Це... — Денис глянув на мене. — Це виняток.

— Ох, ви б знали, у якому вигляді я їх колись застукала-а-а, — сказала бабуся Дениса. — Зараз розповім!

Я густо почервоніла, коли вона в деталях описала те, як я вистрибнула з шафи в кабінеті Дениса з розстебнутою блузкою. Все виглядало так, наче ми займалися різними непристойними речами, а вона застукала нас. Але батьків Дениса, схоже, ця історія повеселила. Чого не можна сказати про його брата та Аліну. На щастя, вони не будуть жити з ними, адже залишилося у будиночку неподалік.

— Дякую, — сказала я до Дениса, коли ми підіймалися до своєї кімнати.

— За що? — спитав він, навіть не глянувши на мене.

— За те, що захистив Дінь-Дінь, коли Аліна почала говорити ті неприємні речі.

— Це пусте! — відмахнувся він.

— Ні, справді! Коли ображають її, то таке враження, що ображають і мене.

— Ти дуже любиш свою собаку, — зауважив Денис, і я помітила, що він легко усміхнувся.

— Бо в мене більше нікого нема, — тихо прошепотіла я, але не була впевнена, що він почув.

Ми сховалися у своїй кімнаті. Я відпустила Дінь-Дінь, і вона одразу ж побігла до лежанки.

— Послухай, — почала я, обернувшись обличчям до Дениса, — тоді в кабінеті я чула, як твоя бабуся згадувала Аліну. Вона казала, що ти досі кохаєш її.

Денис закотив очі та відступив, наче не хотів зі мною про це говорити. Він підійшов до шафи, показуючи мені лише свою спину.

— Очевидно, що між вами щось було, — додала я. — Це через неї я тут?

— Вибач? — перепитав Денис, тримаючи в руках чисту футболку.

Він насуплено подивився на мене, а я міцно стиснула свої пальці.

— Ти попросив мене прикинутися твоєю дівчиною, щоб вона побачила, що ти зайнятий? — уточнила я. — Чи щоб не виглядати так жалюгідно перед своїм братом?

— Годі тобі, Юліано! Я навіть не знав, що вони будуть тут. Думав, що ми проведемо цих два тижні з батьками й бабусею. Мене не попереджали про приїзд брата.

— А якби попередили? — поцікавилася я, слідкуючи за Денисом. — Ти б тоді відмовився?

Він різко зачинив шафу та підійшов ближче до мене. Денис голосно зітхнув, не зводячи з мене погляду карих очей.

— Що це за допит, Юліано? Я вже все тобі пояснив, тому краще займися своїм завданням і не втручайся у те, що тебе зовсім не стосується.

— А в чому полягає моє завдання? — спитала я, схрестивши руки на грудях. — У тому, щоб брехати й грати роль твоєї дівчини? Я стараюся і намагаюся викладатися на всі сто! Чого важко сказати про тебе, Денисе. Тобі варто було краще попрактикуватися у любовних штучках, бо тоді ти б знав, як потрібно поводитися з коханкою дівчиною. І це я зараз не про плескання по плечу!

Я сильно штовхнула його в плече, на що почула його обурений стогін.

— Заспокойся, — крізь стиснуті зуби сказав Денис. — І краще відпочинь, бо нам завтра ще в басейн їхати.

— Щодо цього... — мої губи розтягнулися в хитрій посмішці. — Забула тебе попередити, що я боюся води та не вмію плавати. Здається, комусь завтра доведеться увесь час сидіти зі мною в басейні. Цікаво, хто ж це може бути? — Я задумано постукала вказівним пальцем по своєму підборідді. — Ох, мабуть, мій фальшивий хлопець!