Тимчасові закохані

Пролог

— Мені треба, щоб ти прикинулася моєю дівчиною.

Мій погляд слідкував за тим, як рухався його рот, а мозок ніяк не сприймав сказаних слів. Я кліпнула. Один раз, другий, третій... Горіхові очі спостерігали за мною, коли він розслаблено сидів на стільці навпроти мене та легко стукав пальцями по столу.

— Що? — розгублено перепитала я.

— Усього на два тижні, — додав чоловік, зацікавлено зиркнувши на мене.

— Це смішно! — буркнула я.

Його пропозиція змусила мене насупитися. Я була шокована, розгублена та збентежена водночас.

Як він узагалі знайшов мене у цій богом забутій кав'ярні?

— Я так розумію, ти не знайшла нової роботи, — влучно зауважив чоловік. — Можу допомогти тобі.

— Допомогти? — перепитала я. — Ви звільнили мене три місяці тому без жодного шансу на виправлення!

Я відчувала, як злість повільно закипає у грудях. Та він знущається з мене! Я сердито дивилася на нього, кліпаючи очима, наче ідіотка. Я нічого не розуміла, чорт забирай!

— Твоя помилка коштувала моїй компанії чималих збитків, — спокійно мовив мій колишній начальник. — Я пошкодував тебе та не стягував штраф з твоєї останньої зарплатні.

— Який же ви благородний, — фальшиво пробурмотіла я. — Звідки це взагалі взялося? Я не розумію! Ви... Ви ніколи навіть не звертали на мене своєї уваги.

Це було правдою. За сім місяців, які я пропрацювала в його компанії, він навіть не бачив мене. На роботу мене приймав його заступник, і перед фактом звільнення також поставив він. Але був один-єдиний раз, коли наші шляхи перетнулися...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше