Розділ 21. Біда

Червоний Дракон. 21 лютого.

Carmos: Гра закінчена, Ворген. Ти хотів зустрітися? Я згоден. А щоб ти не відмовився, я покликав одну нашу спільну знайому на стару адресу. Не прийдеш ти, чи прийдеш не один, доведеться відповісти їй за тебе. Він нікому нічого не прощає.

Відповіді від Жори не було, бо трапилася біда. Біда — страшна, немислима та безглузда. Наступного ранку Жору знайшли біля під’їзду дев'ятиповерхівки та встановили, що він впав з даху.

Так само як ніхто не знав, за яких обставин це сталося, так і ніхто в 9-Б класі не сумнівався, що це зробив Гліб Лавров. Ніхто не бачив, не мав доказів, не хотів вірити та приймати, але, разом з тим, усі знали, що це зробила не людина у людській подобі!

Андрій про те, що сталося, дізнався від Ані ввечері того ж дня, — не втримався, щоб знову не зайти в інтернет-кафе, і мало не впав від шоку. Тремтіння, дерев'яний язик, ноги підкосилися. Якийсь час він сидів на місці, намагаючись прийти до тями й налякавши цим хлопців, які дозволили йому скористатися їх ноутом. Ще вдень, поговоривши з Сергієм, Андрій майже дозрів сьогодні йти ночувати до себе додому, але ввечері, дізнавшись про страшну новину, відклав повернення до завтра. Два дні тому, розлучившись вранці з Анею, він побував удома, зачекавши поки батько вийде з квартири. Поскидав деякі речі в рюкзак, узяв трохи грошей, залишивши в сейфі записку, і зняв ліжко в хостелі недалеко від вокзалу, де й провів ці два дні, виходячи ненадовго, щоб перекусити.

Назад до хостела Андрій повернувся як у тумані, а вранці, залишивши запакований рюкзак на ліжку, вирушив на пошуки Лаврова. Рюкзак завадив би йому зробити задумане: убити Лаврова, убити чи покалічити настільки, щоб довго мучився і помер сам. Не покарати, не здати в поліцію з доказами, не просто вибити зуби та відбити печінку з нирками. Вбити. Тоді не треба буде жодних доказів. Тоді полегшає і біль піде.

Уранці біля одного зі смітників він знайшов уламок іржавої залізної труби близько метра довжиною, вдарив трубою декілька разів об бетонний стовпчик, перевіряючи на міцність. Труба витримала.

Особливо не сподівався, що Лавров після всього з'явиться на уроки, але його домашньої адреси Андрій не знав. Тому уранці вирішив все ж почекати Лаврова біля школи.

Гліб Лавров, як ні в чому не бувало, йшов до школи!

Помітивши Андрія, Лавров зупинився, посміхнувся, і це стало останньою краплею. Після другого удару він завалився назад, опинившись сидячим на снігу і прихиленим спиною до шкільної огорожі.

— Єрьома, лежачого не б'ють.

Андрій не дав йому договорити, ще раз ударив з усієї сили та злості. Лавров лежав на снігу і не чинив опір! Це розлютило ще більше.

— Підіймайся, тварюка!

— Єрьома, бійка — це примітивно. — Гліб Лавров неначе й не відчував болю! Сплюнув кров на сніг. Вставати він не збирався. — Так ти мене не вб'єш... Придумай щось краще. Та й не зможеш, кишка тонка.

Андрій спробував сам його підняти, але тільки вимазав руки в крові, що витікала з кутка рота його ворога. Відкинув трубу і вдарив в обличчя кулаком кілька разів. Потім стоячи на колінах витирав руки об сніг і не міг зрозуміти, чому крові не стає менше — не одразу здогадався, що кров Лаврова змішалася з його власною з розбитої кисті.

Чиїсь міцні руки підняли його і потягли убік.

Вбити Лаврова.

Він міг би вбити його.

Він мав убити його.

Але йому завадили!

Не чув і не бачив нічого, крім обличчя свого ворога та його дивного кректання, схожого на сміх і короткий кашель одночасно. Закривавленого обличчя з червоним блиском в очах.

***

Після цього Гліба Лаврова у школі більше не бачили.

Одні казали, що його родина спішно переїхала до іншого міста. Хтось запевняв, що до іншої країни. Їх шукала поліція, але так і не змогла знайти, і смерть Жори залишилася безкарною.

Ліза розповіла, що ввечері напередодні смерті Жори Гліб Лавров зустрів її у дворі, коли вона вигулювала свого собаку, і силою забрав телефон. Потім погрожуючи спустити на неї свого дога, протримав надворі до самої ночі. Після цього Жора не відповідав ні на дзвінки, ні на повідомлення.

У Гліба Лаврова таким чином знову було алібі.

Андрій дізнався про це пізніше, — за кілька тижнів. Коли поховали Жору і розтанув сніг. Коли він вийшов зі ступору і знову почав розмовляти, а Аня дочекалася, щоб баба Віра поїхала на дачу. У Олександра Єрьоменка посивіло волосся, а Ольга Шахова настільки часто стала бувати в домі Єрьоменка, що Андрій першим, що сказав, звертаючись до Ані, було попередження:

— Передай своїй матері спасибі за турботу і те, щоб я її в нашій квартирі більше не бачив.

Аня приїхала допомагати Андрію з уроками. Батько Андрія тоді, коли приходила Аня, залишав сина на неї, а сам намагався за цей час зробити справи за межами дому. Залишати сина одного він боявся. Цього разу він сказав, що їде до супермаркету за продуктами.

Через свій стан до школи Андрій не ходив, — мовчки відмовлявся відкривати підручники та зошити. Аня довго просила його, і нарешті вмовила просто слухати її пояснення. Вона вже звикла до його застиглого виразу обличчя, повільних рухів і погляду в нікуди. Зараз, як завжди, вони сиділи поряд на дивані, і Аня розповідала, що Жанна розпочала підготовку до ДПА і тепер задає окрім звичайної домашки ще додатково три сторінки з екзаменаційної збірки. Несподівано сказані слова та незадоволений тон, з яким вони були сказані, явно говорили про те, що шоковий стан проходить.

— Тобі краще? — тільки й спромоглася запитати, не зрозумівши відразу, що Андрій мав на увазі.

— От тільки цього не треба. Мені було погано, але це не означає, що я не помітив, що твоя маман поклала око на мого батька.

Андрій був насуплений і злий, але майже колишній!

— З чого ти взяв? — усміхнулася у відповідь.