Розділ 19. Шури-Мури

Червоний дракон. 15 січня

Aborax: Де ти пропав, Кармосе?

Carmos: Я багато думав. На жаль, нас менше ніж їх. Їхня рабська мораль дістала до печінок. Я не раб якогось Бога, який тільки й міг, що гнати про справедливість і чесність, а сам весь час карав людей за їх так звані «гріхи». То де правда? Їх надто багато, і відкрити всім очі неможливо.

Aborax: Краще бути Владикою Ада, ніж слугою Неба. Якщо справа в кількості, то це можна виправити. Її легко зменшити.

Carmos: Наш вівтар спорожнів.

Aborax: Ні, поки ми є, він не спорожніє. Він чекає апогею нашої любові до Нього.

Побувавши в школі після тритижневої відсутності Андрій не без подиву зазначив, що Жора помітно схуд. Увечері Андрій написав йому в особисті.

Andy_peredriaga: Жора, відколи я тебе бачив останній раз, ти скинув кілограм десять, не менше.

Hoshazharov: Якщо бути точним, то за останній місяць 12 кг. Ще вісім, і я закадрю Лізку.

Andy_peredriaga: Молодчина! Мій батько назвав тебе бійцем невидимого фронту. Рубанув червоному дракону яйця не гірше будь-якого супергероя. Ти про Лізку серйозно?

Hoshazharov: Вона сказала, що піде зі мною гуляти, якщо я схудну на 20 кг.

Andy_peredriaga: А я спасував з Марго. Не ображайся, я так не можу. Мені простіше відкрито дати Лаврову в морду.

Hoshazharov: Щодо Марго не переймайся. Їй виявилося достатньо того, що вона дізналася про Лаврова завдяки незнайомому благодійнику, який надіслав фотки. З огляду на її темперамент про пригоди її колишнього тепер знає весь клас.

Andy_peredriaga: У тебе справді цілий фронт розвернувся. Може, час згортатися? Якщо хочеш, приходь до нас у клуб. У нас гарний тренажерний зал.

Hoshazharov: Ні, поки рано згортатися. Лавров — остання голова гідри. Найжвавіша. Залиш її — відростуть інші.

Andy_peredriaga: Що плануєш?

Hoshazharov: Поки не знаю.

Andy_peredriaga: А щодо залу?

Hoshazharov: Прийду до тебе в клуб, коли Лавров зникне з нашого класу. Поки що — конспірація.

***

Минуло кілька тижнів. За цей час Андрій разом із Серьогою побували на турнірі у Львові, тепер у них була одна вікова категорія, щоправда, різна вагова. Сергій був на шість кілограмів важчий, тому суперники теж були різні. Сергій виграв два бої, Андрій — один. Помирились.

Сергій знав, що спочатку Аня Шахова для Андрія містилася в категорії «сіра миша», але божився, що нічого не говорив ні Світлані, ні Ані з цього приводу.

— Ти, що, своєму Санті Клаусу замовив «Хочу сіру мишу?» — пожартував Серьога, коли помітив, що подарунок Ані Андрій узяв з собою до Львова.

— Що хотів, то й отримав, блін. Треба було формулювати бажання конкретніше, — підтримав його Андрій. Що не кажи, але Серьога розумів його як ніхто інший. Навіть з тією таблеткою екстазі, яку товариш розчинив у коньяку, він був у чомусь правий. Без неї Андрій не наважився б зав'язати «дорослі» стосунки з Анею.

Напередодні від'їзду він зробив спробу піти «нижче поцілунків» у стосунках, але налякав її цим. Кілька днів комплексував, що зробив щось не так. Вона заявила, що «нічого такого» у неї ні з ким не було і не буде до вісімнадцяти років. Чому до вісімнадцяти так і не зрозумів, але те, що «ні з ким не було» втішило його самолюбство. «Отже, я буду першим».

Аня літала у небесах. Чорне і липке вночі приходити перестало, натомість стали снитися барвисті сни. Уві сні літати на небесах було дуже просто. Один поштовх — і опори немає. Земля все далі, а хмари ближчі. «В омут з головою і хай буде, що буде» як сказала Свєта, вона стрибати не збиралася, але деякі елементи цього омуту на собі відчула. Стала розсіяною. Одного разу забула, що бабуся просила зайти за продуктами після школи, вдруге забула купити Мусі корм, втретє мало не потрапила під машину, задумавшись, коли переходила дорогу.

"Ти перевтомилася? — запитувала мама. — Навантаження у школі, підготовка до іспитів».

Так, як раніше, робити уроки під пальмами не виходило.

"Я сьогодні нічого не можу второпати", — часто ловила себе на думці.

"Ти коли лягла спати?" — все частіше питала мама, помічаючи, що дочка допізна засиджується перед екраном смартфона.

"Це тільки сьогодні", — обіцяла Аня.

Вона сиділа зі смартфоном, бо не могла заснути. Щоб не засмучувати маму, вона вдавала, що спить, але насправді роздумувала про себе, своє життя, свої плани на майбутнє. Про любов та ненависть, про добро та зло, про стосунки з людьми.

Писала Андрію:

Anna-Sha: Ти звернув увагу, як змінився Жора, коли почав зустрічатися з Лізою Ємець? Став серйозним, уважним, наче розправив плечі.

Andy_peredriaga: Двадцять кілограмів — не жарт.

Anna-Sha: Я навіть не про вагу, хоча і це важливо. За останні кілька місяців він помітно подорослішав. А щодо ваги — Жора раніше не був таким товстим. Була схильність до повноти. Він сильно потовстів після того, коли загинув його батько. Ми були тоді у шостому класі. І мама в нього хворіє. Їй зробили кілька операцій, але Жора нікому не каже через якусь хворобу.

Andy_peredriaga: Я не знав.

Anna-Sha: Його батько загинув в АТО.

Andy_peredriaga: Те, що Лавров заліг на дно, стовідсоткова заслуга Жори. Він справжній боєць.

***

Anna-Sha: Як ти думаєш, робити добро іншому на шкоду собі — це зло?