Розділ 18. Подарунок

Червоний Дракон. 17 грудня.

Carmos: Добро і зло — відносні. Вважаю, що розумніше говорити не про добро та зло, а про користь і шкоду. Коли в мене викрадають корову, це зло, а коли я викрадаю корову, це добро. Навіть найжахливіше зло (знищення земної кулі в ядерному конфлікті) неодмінно стане добром — наприклад, для самогубця, який ненавидить весь світ, але якому не доведеться розраховувати довжину мотузки або кількість таблеток снодійного.

Worgen: Значить, зло — це не завжди погано?

Carmos: Ох, ти не знаєш, як це іноді добре. Приходь до нас.

Worgen: Постараюся. Через те, що у мене не все гаразд зі здоров'ям, я хотів би почати практикуватися вдома. Ти можеш надіслати мені опис ритуалів? Був би вдячний, якби ти дав посилання на фото та рецепт виготовлення чорної свічки в домашніх умовах.

Carmos: Для свічки треба розтопити звичайні свічки й додати під час топки подрібнене активоване вугілля, чим більше вугілля, тим чорніше. А для форми /квадратної/ я брав тетрапакет від йогурту. Можна пластикові пляшки використовувати, загалом, підключай кмітливість і фантазію. Посилання надішлю. Тільки ти ж розумієш, ці фото не для загального перегляду.

Дізнавшись від директора, що Єрьоменко в школі не буде до Нового року і ще кілька днів після закінчення зимових канікул, Лариса Вікторівна зітхнула з полегшенням. Необхідність просиджувати всі перерви у своєму класі була для неї нестерпною. Ні з людьми поговорити, ні кави попити. Перевіряла зошити. У відсутності Єрьоменка — головного збурювача спокою, нічого не повинно було б статися. У цьому вона була впевнена на сто відсотків, але директор, як і раніше, наполягав, щоб вона стерегла своїх учнів! Керівництво класом пригнічувало. Водити за ручку? Кого? Лобів, які вищі її за зростом? Чергова новина, почута від директора, зовсім її підкосила. Її учень у секті? І що їй робити при цьому?

— Аркадій Петрович, але для чого тоді батьки? Це я або вони повинні стежити за їхньою дитиною після школи? Іде він додому чи в секту? У мене є робочий час, і позаурочну роботу мені ніхто не оплачує. Тим більше це швидше домисли ніж правда.

— Отже треба перевірити — це домисли чи правда. І ще важливіше, якщо батьки не здатні обмежити свою дитину від поганого впливу, це зобов'язаний зробити вчитель.

— Вчитель зобов'язаний підготуватися і провести урок, а не стежити за тим, до якої підворітні повернув учень після школи.

— Так підготуйте урок і проведіть його з Глібом Лавровим. Чи ви теж розділяєте переконання сатаністів?

— Упаси мене бог, я про них і чути не хочу.

— Даремно. Як ви переконаєте дітей, що це погано, якщо самі нічого про це не знатимете?

— Я не збираюся нікого переконувати. Я викладаю французьку мову і не збираюся цікавитися якоюсь гидотою.

— А я поцікавився. У них проповідується вседозволеність. Роби що хочеш у свою втіху. Канони моралі — перевернуті з ніг на голову. Ви розумієте, хоча б, як це небезпечно для підлітків? Звучить дуже привабливо — на свою втіху. Вони сприймають це як свободу дій. Адже це не тільки ставлення до Бога. Якщо з точки зору вседозволеності розглядати стосунки між людьми й заперечувати заповіді, це може зруйнувати психіку назавжди, це може бути небезпечним для оточення. Невже ви не переживаєте за Гліба? Ви ж йому симпатизуєте, ніби?

— Так, я симпатизую Глібу Лаврову і вважаю його порядною людиною. Щобільше, я абсолютно впевнена, що Гліб не здатний на таке, про що ви говорите. У нього благополучна сім'я, він займається додатково, він талановитий! Ви чули, як він грає на роялі? Любить тварин. Його дог — призер кількох виставок!

— А людей він любить, ви питали? У що вірить? Чого прагне досягти?

— Будь-який у його віці хоче досягти успіху в житті. Його мати розповідала, що бачить Гліба студентом-міжнародником Києво-Могилянки. А людей любити? Знаєте, любити всіх не можна. Сядуть на голову. Життя зараз таке, що доводиться працювати ліктями. До порядку доводиться не тільки закликати, але й примушувати. Він зустрічається з Маргаритою Скрипник. У них світлі та ніжні стосунки. Я ніколи не повірю, що Гліб спілкується зі всякими брудними сектантами.

У Аркадія Петровича в голові не укладалося, чому Лариса Вікторівна не бачить очевидне? Чому батьки Гліба Лаврова не хочуть бачити очевидне навіть тоді, коли дізналися з ким спілкується їхній син?

«У вас немає доказів. Я більше вірю своєму хлопчику, ніж вам, Аркадію Петровичу, і цьому боксерові-невдасі з його нав'язливими ідеями»,— сказала мати Гліба Лаврова в телефонній розмові.

— Глібе, мені здається, що той шлях, який ти вибрав, веде в нікуди. — Аркадій Петрович викликав Гліба Лаврова до себе в кабінет, намагаючись у черговий раз поговорити про проблему.

— Аркадію Петровичу, що ви маєте на увазі? — у його погляді за фальшивим нерозумінням просвічувалася поблажлива зневага. — Вам не варто сприймати близько до серця наші стосунки з Єрьомою. Невже у вас немає більш важливих справ, ніж дитячі розбирання «хто кого?»

— Гліб, це не твої слова. Оглянься, поки не пізно. Той, хто стоїть за твоєю спиною, не бажає тобі добра.

— А ви, Аркадію Петровичу, бажаєте мені добра? Ви весь час у чомусь мене звинувачуєте, не даєте спокою моїм батькам, налаштовуєте проти мене моїх друзів. Ви вигороджуєте свого улюбленця і плюєте на всіх інших. Кожному своє. Я своє знайшов, і не вам мене вчити. Можете не турбуватися, я після дев'ятого піду в іншу школу або ліцей, якщо, звичайно, ви не зіпсуєте мені атестат. Ми можемо домовитися. Єрьома до мене не лізе, я отримую атестат з відзнакою, і ви більше мене не бачите. Ви згодні? Ви робите подарунок мені, я вам. На мою думку, в цьому є взаємна користь.