Розділ 17. День Народження

Червоний дракон. 15 грудня

Worgen: Ти правий, Кармосе. Змій і мені на багато розкрив очі. Принаймні моє життя наповнилося новим змістом. Напевно, Його допомога дуже потрібна.

Carmos: Так, хоча останнім часом мені здається, що Йому зараз не до мене, адже скільком ще належить розкрити очі!

Worgen: Не засмучуйся, зневіра — це не те, що Він схвалює.

Carmos: Я не засмучуюся. Задоволення — основний мотив і мета людської поведінки, варто знайти в чомусь задоволення і все стає на свої місця.

Сімнадцятого грудня Андрій відлітав до Лондона. Перед його поїздкою до матері батько зазвичай ставав добрішим — переставав помічати неприбрану кімнату сина, вчасно не винесене сміття чи немитий посуд. У зв'язку з цим Андрій майже був упевнений, що на день народження той його відпустить. Добрішав від того, що боявся, що син не повернеться. З кожним роком все менше залишалося часу до того моменту, коли терміни опіки, відведені судом, дійдуть кінця, і Андрій зможе сам приймати рішення, де і з ким йому жити. Бути йому Андрієм Єрьоменком, як було записано в його українському свідоцтві про народження (як батько оформив таке свідоцтво Андрій особливо не замислювався) чи Ендрю Лінхардтом, як було записано у його британському паспорті. Свого часу Єрьоменко-старший виклав чималу суму адвокатам за те, щоб опікуном сина суд визнав його, а не Ешлі Лінхардт, — жінку, з якою Олександр Єрьоменко прожив десять років, не оформивши стосунки юридично. У період народження сина між ними відбулася досить тривала сварка, яких і до цього, і після цього було чимало. В результаті Андрій отримав прізвище матері. Тоді Олександр не надав цьому великого значення. Він багато тренувався, виступав. Успіх і гроші лилися рікою, і йому здавалося, що кохана жінка та син нікуди від нього не подінуться. Він помилився, виявившись зовсім не готовим до того, що Ешлі віддасть перевагу іншому. Залишити сина собі вдалося завдяки дорогому адвокату та сумнівній репутації Ешлі. На момент їхнього остаточного розриву вона ніде не працювала, мала мізерний рахунок у банку та коханця. Вона не мала ні можливостей, ні бажання виховувати дитину, тому в суді вона не чинила опір і віддала Олександру основне опікунство над сином, залишивши різдвяні та літні канікули як «необхідний період проживання з матір'ю». З цієї причини Андрій не любив Різдво. Він страшенно ревнував матір до її «іншого чоловіка» та «іншого сина». Філіпу було вже чотири роки, і чим більше дорослішав брат, тим більше ставала помітною їхня зовнішня схожість, — обидва були схожі на Ешлі. Для Андрія це було нестерпним. Для нього це означало, що мама народила собі іншого такого самого сина замість нього. Чим старшим ставав Філіп, тим менше залишалося сподівань, що мама та батько зійдуться знову. До того, як народився брат, Андрій був упевнений, що це просто чергова сварка, яких йому довелося бачити чимало. Навіть після того, як спортивна кар'єра батька зруйнувалась, і він вирішив повертатися до себе на батьківщину, Андрію здавалося, що така розлука може піти батькам на користь. Він уявляв, що мама сумуватиме за ним так, як він сумує за нею, і, зрештою, не витримає і приїде до них у Київ. А Патрік залишиться у Лондоні. Там у нього бізнес, старі батьки. А що у мами? Вона ніколи ніде не працювала, за старими Лінхардтами міг доглянути її брат Тімоті. Вона б і тут непогано могла б жити. Доходів від батьківських британських акцій вистачило б і на трьох, але мама не сумувала, бо мала Філіпа. Одного разу Андрій мало не вбив його від ревнощів. Філіпу не було ще й року, а йому — десять. Хотів задушити подушкою.

На крик Філіпа прибігла мама. Влаштувала скандал і через два дні відправила Андрія назад до батька раніше встановленого терміну. Філіпу у вересні виповнилося чотири, але Ешлі досі не залишала старшого сина наодинці з ним. Про цей інцидент крім неї та батька знав лише психіатр, до якого батько возив Андрія після повернення від матері. Перший місяць Андрій не розмовляв взагалі, потім почав розмовляти, плутаючи закінчення слів. Через пів року все минуло, залишивши по собі хіба що специфічну реакцію на стрес. У стресовій ситуації Андрій втрачав дар мови в прямому значенні цього слова і нічого не міг з цим зробити. Почуття холоду, тремтіння в руках і дерев'яний язик. Батько вважав це впертістю.

Подібні спогади завжди приходили перед поїздкою до Британії. Зараз, коли Андрій став дорослішим, на багато, що стосується стосунків з рідними, він став дивитися простіше, але все одно, поїздка до матері вимагала психологічної підготовки.

Похід у боулінг як раз стався в пригоді.

Як і очікувалося, батько відпустив гуляти навіть не спитавши до кого саме на день народження Андрій іде. Йому виявилося достатньо інформації, що йде він з Серьогою, і кількох обіцянок: тримати при собі мобільник і відповідати на дзвінки від батька, не пити спиртне і повернутися не пізніше десяти годин.

— Я вже казав, що у тебе нормальний батько! — зрадів Сергій, приймаючи пропозицію Андрія піти з ним. — Що даруватимеш?

— Оплачую гулянку.

— Ого! З яких доходів?

— Сергію, там не так дорого, враховуючи знижки. Батько на подарунок не пошкодував, решта — з заначки. Хочу розслабитися перед поїздкою до маман.

— Супер. У мене дещо є для «розслабитися».

Андрій здогадувався, що Серьога мав на увазі металеву фляжку з коньяком, заховану в нижньому ящику письмового столу, і заперечувати не став.

***

На виході з метро зібралися близько п'ятої вечора. Андрій із Серьогою приїхали раніше дівчаток. Без чверті п'ята на вулиці було темно і морозно. Андрій зіщулився і накинув на голову капюшон.

— Дай для зігріву, — попросив Серьогу.

Той у відповідь розсміявся:

— Що? Дрейфиш?

— Холодно, блін. Будеш приколюватися, отримаєш в зуб.