Розділ 14. Відбивні

Червоний Дракон.18 листопада.

Carmos: Почув від одного вчителя: брехня — різновид творчості. З його погляду це був жарт. Наївний, він не знає скільки правди у цьому жарті.

Aborax: А ти не думаєш, що це його переконання?

Carmos: Переконання вчителя? Хоча, чим чорт не жартує, вони теж люди.

Aborax: Такі ж люди як усі, просто нам фантастично пощастило, а їм ні.

Слухняні ляльки в руках у Творця,

Гіркотою наповнені їхні серця,

Їх за ниточки водить Творець за життя

Й жбурляє у скриню — у небуття.

Carmos: Це не життя. Вони проповідують правила своєї моралі, від яких нудить, при тому, що швидше за все самі не вірять у них і не дотримуються.

Aborax: Чесних людей не існує, як і безгрішних. Особисто я з семи смертних гріхів не винен тільки у відчаї. Заповіді начебто всі порушив, здається.

Того дня, коли в школі проходив конкурс талантів, увечері Андрій отримав електронного листа від Жори. Листу передувало багатообіцяюче повідомлення на мобільний: «Я знайшов Валеру і взяв його на понт, дивися пошту». До листа прикріплювався аудіо файл.

Одягнувши навушники, Андрій кілька разів прослухав аудіозапис, визнавши при цьому, що у Жори є певний талант «брати на понт».

«Повинен попередити, що на тебе чекають великі неприємності», — впізнав голос Жори.

«Ти чого, шкет? Я тебе не знаю»,— відповів незнайомий голос.

«Є люди, які тебе впізнали в тому відео, де ви лупили битками Андрія Єрьоменка. Пам'ятаєш таке?

Пауза, а за нею:

"Чого хочеш?"

«Напевно, Жора сам здивувався, що потрапив у ціль»,— подумав Андрій, заздрячи його кмітливості. Сам він, напевно, до такого не додумався б.

«Одній людині цікаво б було знати, скільки Гліб Лавров заплатив за цей напад»,— як ні в чому не було продовжував голос Жори.

«Твій Лавров ідіот! — прошипіла відповідь. — Знімати таке на відео — верх ідіотизму!»

«Знімати таке на відео — це прикупити всіх, хто на нього потрапив. Лавров розумний».

"Стули пельку. Погрожуватимеш мені — приб'ю!»

«Моє мовчання — купується», — голос Жори трохи здригнувся.

«Ще б не здригнутися, — думав Андрій. — Цей Валера був старшим і, напевно, сильнішим. Хоча Жора і був слабаком... Фізично, але хитрий, чорт».

Тим часом голос Жори продовжував: «Сподіваюся, ти розумієш, що якщо зараз захочеш мені щось зробити, все вже зафіксовано на камеру, яку звідси не видно».

Далі Валера довго пояснював, чому зараз не може заплатити за мовчання, і голос Жори пообіцяв почекати.

Андрій відклав навушники та зателефонував Жорі.

— А інші, що там були? — поставив запитання, не забувши похвалити здібності Жори.

Той подякував за похвалу і повідомив, що інші не були його метою.

— Це доказ проти Лаврова, — сказав Жора. — Залишилось придумати, як його використати.

Тепер, знаючи де насправді живе Валера, притиснути його і з'ясувати про співучасників було нескладно. Андрій вирішив на цей раз взяти з собою Сергія, що означало перенесення наміченої справи на вихідні.

***

Новий день у школі почався з того, що Андрій дізнався, ХТО в класі користується ручкою, що стирається. Від думок про те, як краще побудувати розмову з Валерою, відірвала Марго — попросила перевірити завдання в робочому зошиті з англійської, де треба було вставити пропущені артиклі.

— Я їх завжди плутаю. — Вона звернулася ввічливо, з проханням. Тож Андрій не мав причини відмовити. Він навіть подумав, що, мабуть, з часом знайде з нею спільну мову, але незабаром його настрій швидко змінився. Він побачив, ЧИМ вона виправляє помилки.

Марго вже сиділа на своєму місці та акуратно стирала в зошиті неправильно вставлені слова. Андрій рвучко піднявся і підійшов до її парти.

— Цікаво, це ти сама вирішила додати мені оцінок у журнал чи хтось напоумив? — Він нахилився над Марго, впершись обома руками в стіл.

— Які оцінки? — розгубилася Марго, піднявши на нього погляд, але якось одразу відвела його.

— А ти не знаєш?

Їхня розмова привернула увагу кількох однокласників, серед яких в першу чергу повернув голову Гліб Лавров. Натягнуті як струни стосунки завібрували з новою силою.

— Не лізь до неї, — тут же відгукнувся Лавров. — Можеш довести? В тебе є докази?

Андрій розумів, що наявність у Марго ручки, яку кожен може купити в перших ліпших канцтоварах, до доказів не відноситься, і йому довелося відступити.

— Будуть і докази.

Цей дрібний інцидент неабияк зіпсував настрій.

У середині дня з'ясувалося, що після сьомого уроку Лариса Вікторівна просила всіх залишитися на класну годину. Всі залишилися, але сама Лариса Вікторівна чомусь не з'являлася, і Марго взяла ініціативу у свої руки.

— Нашому класу доручили підготувати новорічний вечір у школі, — оголосила Марго. — Але цього разу я не збираюся все тягнути на собі. Обговорюватимемо всім класом і будуть брати участь усі.

— На біса нам цей новорічний вечір здався? — першим обурився Сашко Магулов. — Хоровод біля ялинки нехай малеча водить.

— Магулов, я не про хоровод. Ми поставимо музичну виставу.

— Парочку віршів, привітань, Святий Миколай і вистачить, — підтримав свого тезку Кирпа. — І взагалі, мені сьогодні треба раніше йти. — Кирпа хотів вийти з класу, але на допомогу Марго прийшов Лавров, став у дверях, перекривши собою вихід.

— Ніхто не піде, поки все не обговоримо, — заявив Лавров, і Кирпа сів на місце.

— Я вже знайшла сценарій,— з натхненням продовжувала Марго. — Ми поставимо музичну виставу, і візьмуть участь всі! — вона пронизала поглядом Андрія.

Іншим разом він може й ніяк не зреагував би, але день, мабуть, видався якимось особливим.