Розділ 13. Фізіологія

Червоний дракон. 28 жовтня

Carmos: Вчора — це було круто. Я нарешті зрозумів, що означає справжнє задоволення і справжня насолода.

Aborax: Я радий за тебе. У будь-який момент можу влаштувати повторення на твоє бажання.

Carmos: Так, жити тут і зараз, брати від життя все по максимуму, не виставляючи рамок і кордонів. Це щастя. Батьки агітують поїхати до Єгипту. Чи варто? Я пропущу дві зустрічі.

Aborax: Ти завжди з нами, де б ти не був. Не хвилюйся, ми чекатимемо. Бажаю добре відпочити.

Осінні канікули пролетіли в одну мить. Напевно тому, що почалися тренування, і час рушив швидше.

З'явившись після тижня канікул до школи, Андрій не виявив у класі Гліба Лаврова, а коли дізнався, що той поїхав з батьками до Єгипту відпочивати, подякував долі за приємний сюрприз. Удача явно посміхалася йому. Минуло кілька тижнів, а з неприємностей трапилася лише одна, та й вона закінчилася без особливих наслідків. Виявивши, що почали швидко зникати цигарки, Єрьоменко-старший влаштував Андрію несподіваний обшук. Цигарки, на щастя, він не знайшов, але забрав запальничку і ніж.

За канікули та перший тиждень другої чверті Андрій швидко увійшов до свого звичного режиму. Ранкове тренування вдома, після школи — зал, окрім середи та п'ятниці, коли за розкладом було плавання — як казав батько: «на перезавантаження». У листопаді пішли дощі, тож корт батько замінив тренажерним залом. У першому ж спарингу Андрій продув Максиму Ірменіну, на що дядько Михайло, старший тренер, невдоволено похитав головою і невтішно висловився батькові з приводу його виховних заходів, маючи на увазі двомісячну перерву у тренуваннях.

Андрій і сам відчував, що втратив швидкість, хоча батько цим особливо не переймався. Десятки з алгебри і геометрії, які з'явилися у сина, Олександр Єрьоменко ставив собі в заслугу. Андрій вважав, що його оцінки — це заслуга Ані Шахової, хоч і списаний товстий зошит можна було взяти до уваги також. Дякуючи Сергію — допоміг, але добру половину помилок довелося виправляти самому. Після того, як від рівнянь перестало нудити, він відчув, що справа з вирішенням нових завдань пішла швидше. Раніше, роблячи домашні завдання, Андрій просто списував з Аніного зошита, але вона якось запропонувала вирішити рівняння наввипередки, і Андрію вдалося дійти правильної відповіді, чого він від себе не очікував. З англійською справа зрушила також, що підтверджувалося появою десяток в Ані Шахової. Як би Людмила Дмитрівна не чинила опір, але й вона незабаром визнала, що рівень знань Ані Шахової покращився.

— Єрьоменко, ти можеш займатися репетиторством, — зауважила вона під час оголошення результатів перевірки чергової контрольної.

— Ніколи, Людмило Дмитрівно, — Андрій підморгнув Ані.

— Я його нікому іншому не віддам, — підіграла Аня.

Людмила Дмитрівна залишилася задоволеною, оскільки розмова йшла англійською та з використанням правильних граматичних оборотів.

Аня заспокоїлася з приводу того, що Андрій перестав проводжати її додому. На початку листопада повернулася з дачі бабуся. Тепер баба Віра майже весь день проводила вдома, тільки зрідка виходячи на ринок або для того, щоб відвідати свою подругу, Марію Іллівну, яка живе в сусідньому будинку. Запрошувати Андрія до себе додому, щоб виконати домашню роботу в присутності бабусі? Таке й у страшному сні не насниться. Їй здавалося, що якщо бабуся навіть просто побачить їх удвох, цього буде достатньо на тиждень нотацій. Бабусі не поясниш, що стосунки з однокласником можуть бути ділові, скажімо так. Ну, чи дружні, в наближенні, звісно. Що нічого такого, про що може подумати бабуся, немає.

«Аня, сподіваюся, ти хоч мені в подолі не принесеш у сімнадцять років!» — зовсім недавно висловилася вона після чергової сварки з матір'ю. І цього було достатньо, щоб Аня зрозуміла, що жодних стосунків з хлопцем, як би їх Аня не називала, бабуся нормально не сприйме. Тим більше у п'ятнадцять років без одного місяця.

Мама про Андрія знала, але, за їхньою загальною домовленістю, бабусі про ці стосунки не поширювалася. З мамою Аня звикла ділитися своїми переживаннями. Мама, звичайно, не знала всього, але загалом ситуацію представляла. Хоча теж не забула попередити: «Тільки ти маєш розуміти, що до двадцяти років стосунки ні до чого серйозного не приводять. Не повторюй моїх помилок».

Ніхто не вірив, що крім приготування уроків, з однокласником можна просто розмовляти. Не обійматися і цілуватися, а говорити про всяку всячину, іноді жартома, іноді серйозно. Андрій дуже цікаво розповідав про Англію, про різні міста Європи, в яких побував, про різних людей.

У їхньому розпорядженні була велика перерва і близько години після уроків, які вони проводили під пальмами в переході між молодшою і старшою школою. Це місце запропонувала Аня. Минулого року в дні занять танцями вона тут сиділа після уроків. Іти додому було незручно: поки туди, поки назад. А танці були поряд зі школою через дорогу, — в музичній школі навпроти Людмила Павлівна знімала зал. Крім пальм тут було безліч інших кімнатних рослин у горщиках. При цьому три пальми стояли кожна на своєму дерев'яному постаменті, досить широкому, щоб на нього можна було сісти й розкласти поруч підручники та зошити.

У листуванні Свєта дивувалася:

Svetka-koketka: І все? А вихідні?

Anna-Sha: Ні, субота в нього зайнята, а в неділю я не знаю. Андрій не запрошує, я не напрошуюсь.

Svetka-koketka: Ну й дурна, сама його кудись запроси.

Далі Світлана перераховувала цілий список місць для проведення часу. Аня обрала боулінг. Увечері доповіла подрузі:

Anna-Sha: Ні, відмовився.