Розділ 10. Співпрацівники

Червоний Дракон. 8 жовтня

Aborax: Помста подається як холодна страва! Людина, яка ненавидить когось і бажає помститися негайно і за будь-яку ціну, може зробити свій акт, від якого жертва раптово помре практично не зазнавши болючих відчуттів, бо так влаштований людський мозок, здатний вимикатися в момент больового шоку, тоді як той, хто хоче помститися, не отримає очікуваного.

Carmos: Я хотів би навчитися бути холоднокровним.

Aborax: Не поспішай, не виставляй свої емоції напоказ, на негативні емоції витрачаються сили. Акумулюй свої сили та чекай. Він підкаже, коли настане вдалий момент.

Те, що новенький у понеділок демонстративно пішов проводжати Шахову після уроків, викликало справжній фурор. Андрію на секунду здалося, що він чує, як Гліб Лавров скрегоче зубами. Подивився навіть йому в очі — чи немає там того вогню, про який говорив Жорик?

Гліб Лавров готовий був спалахнути, це відчувалося і приносило драйв, але вогню в очах не було.

Фурор викликало те, що після сьомого уроку Андрій підійшов до другої парти в середньому ряду і запропонував Шаховій допомогти зібрати її ручки й олівці в пенал. Слава богу, хоч та не шарахнулася й цього разу підіграла йому.

Шахова усміхнулася і сказала «дякую». Виходячи слідом за нею з класу, Андрій заради інтересу пошукав поглядом Марго і залишився задоволений і її реакцією теж. Щоправда, на мить йому здалося, що її розкішні локони заворушилися та зашипіли подібно зміям, але це тільки здалося, зате обличчя стало скам'янілим точно.

Це було більше, ніж просто розмовляти з Шаховою. Усім було цікаво, як поведеться в цій ситуації Гліб Лавров, і реакція його проявилася відразу ж, як тільки порушники «закону» вийшли з класу.

— Йому мало однієї темної! Нічого, отримає більше ніж темна! — Він сказав це так, щоб усі почули, і не помітив, що Жора в цей час тримав увімкненим запис диктофона.

Андрій настільки був упевнений, що провокація цього разу вдалася, що не зміг не поділитися з Анею своїми думками.

— Ти бачила? Він напевно проколеться, і Жорик все запише на диктофон.

— І чим це допоможе? — Аня вмить опустилася з небес на землю. «Він тільки використав мене, щоб спровокувати Лаврова, а я думала...»

— Чим? Але, треба ж якісь докази мати проти Лаврова. — Андрій був на своїй хвилі й не помітив, як змінився настрій супутниці.

Вони спустилися на перший поверх і потрапили в натовп галасливих другокласників, яких вели надвір на прогулянку.

— Я сама піду, не треба йти за мною, — на виході зі школи сказала Аня.

— Не можна тобі самій ходити, — безапеляційно заявив Андрій і повернув за кут шкільного паркану вже в знайомому за ці дні напрямку. — Чи ти хочеш неприємностей від Лаврова?

— По-моєму, неприємностей від Лаврова у нас обох вище даху. Як, цікаво, твоя присутність їх зменшить? — Аня йшла слідом і внутрішньо обурювалася поведінкою Єрьоменка. Голову не залишала думка про те, що той її просто використовує, щоб подражнити Лаврова!

— Якщо хтось пристане, кричи «пожежа», надійний спосіб. — Андрій, здається, її не чув. — Пішли швидше, поки Лавров не встиг збагнути що до чого. Побачиш цього конопатого, що був учора, або ще когось підозрілого, одразу кажи мені.

Андрій прискорив крок, і Аня поквапилася за ним, щоб не відстати. Жодна з тих фраз, які вона придумала вчора ввечері на випадок розмови з Єрьоменком у даній ситуації не підходила. А йти мовчки здавалося незручним. На її щастя Андрій сам запропонував тему для розмови.

— Слухай, ти добре кумекаєш у математиці. Мені конче потрібна допомога. Я коли бачу довге рівняння, у мене починається паніка. Чесне слово. Не віриш?

— Вірю. У мене теж паніка починається, коли я бачу довге речення англійською, в якому я розумію тільки займенники та прийменники,— поскаржилася і собі Аня, про себе радіючи, що тема для розмови знайшлася.

— Тоді баш на баш. Ти мені математику, я тобі англійську. Хоча б на контрольних.

— Ти й тут хочеш мене використати? — На цей раз Аня не обурилася, а сумно посміхнулася.

— Але я ж і себе пропоную, натомість. Ну, як співпраця на взаємовигідних умовах. У мене з мовами краще. Я після літа, буває, взагалі забуваю деякі слова, як вони українською.

— Чому після літа? — щиро здивувалася Аня.

— Я половину літа живу з матір'ю. Вона говорить тільки англійською, так що хочеш не хочеш, доводиться занурюватися в середовище.

— Класно, ти живеш влітку в Англії, а я з бабусею на дачі, — зітхнула Аня.

— Ти не жила з моєю мамою в Англії. Відразу б зрозуміла, що з бабусею на дачі краще.

— З моєю бабусею? Ти не знаєш мою бабусю.

«Вона погодилася, може із математикою справа зрушиться. І конопатого не зустріли. Це добре»,— думав Андрій.

«Може, він спеціально перебільшив загрозу, щоб проводити мене після школи? І про уроки заговорив, щоб більше проводити зі мною часу? Щоб з контрольними допомагати, треба сісти за одну парту. Він не просто просить пояснити тему, а допомагати з контрольними, а про співпрацю говорить, щоб я нічого такого не подумала, що йому подобаюся», — розмріялася Аня.

За розмовами та своїми думками обидва не помітили, як дійшли до кінцевого пункту — Аніного дому.

— Я у Жорика взяв твій номер, — схаменувся Андрій, коли настав час прощатися, — запам'ятай мій.

Аня дістала свій мобільний телефон, зафіксувала новий номер. «І номер телефону дав...» В уявленні Ані це було незаперечним доказом того, що новенький до неї небайдужий. Щоправда, з цими думками прийшло й відчуття дискомфорту: на його «бувай» Аня нічого до ладу відповісти не змогла. Тільки мугикнула і кивнула.

«Треба було сказати: до завтра", — вже потім придумала вона, коли стояла біля вікна своєї кімнати та проводжала поглядом фігуру однокласника.

***