Розділ 8. За образом та подобою

Червоний Дракон. 2 жовтня

Aborax: Християнська віра визначає сім смертних гріхів, прищеплюючи страх перед Богом за їхнє вчинення. Я бачу насолоду в кожному з них, якщо вони ведуть до фізичного, духовного і морального задоволення.

Carmos: А як же «не убий?»

Aborax: Так само як і всі інші. Якщо мені для досягнення мети потрібно обдурити купу народу і пройти по головах, я це зроблю без вагань, тому що досягнувши мети, я хоч на мить знайду спокій і щастя.

На біології обговорювали теорію Дарвіна. Вчитель біології, Ельвіра Едуардівна, була середнього зросту, кругленькою та неймовірно активною. Її ім'я та по батькові з першого разу вимовити було складно, тому учні назвали її скороченим Ель Ді. Ще в перший місяць навчання Андрій помітив, що на уроках Ель Ді було цікаво, тому що обговорення теми часто виходило за межі інформації, поданої в підручнику. Так і цього разу, Костик Корчинський висловився на той рахунок, що теорія Дарвіна суперечить теорії створення людини «за образом і подобою».

— Ніяких образу і подоби в людині немає! Все в ньому від тварини! — заперечив Гліб Лавров. — Не вбий, не зажадай, не вкради. Нічого не дотримується. Якби людину створив Бог за своєю подобою, вона не була б такою порочною.

— Цікаво, — Ель Ді поправила на носі окуляри, — але хіба тварин можна назвати порочними?

— В тому то й справа. Для тварин це не пороки, це норма існування. Як і будь-яка тварина людина користується своїми пороками для виживання та розширення свого ареалу, наполягав на своєму Гліб.

— Особисто я вважав би за краще походити «за образом і подобою», а не від мавпи, — заперечив йому Костик. — Ти можеш змиритися з тим, що твої предки лазили по деревах і кидалися кокосами?

— О-о-о... — зобразив мавпу Магулов, і клас вибухнув дружним реготом.

Марго заперечила:

— Не всі походять від мавпи. Є й більш благородні тварини!

— Ті, хто вважають, що вади — це норма існування, походять не від Бога, а від іншого образу і подоби, — не витримала Аня Шахова.

— Навіщо так, — вставила свою репліку Ель Ді, але Лавров не забарився.

— А Шахова вважає, що вона свята. Напевно її батьком був сам Бог, раз вона його ніколи не бачила.

Для Ані це було ударом нижче пояса. Відповісти вона нічого не встигла через Ель Ді. Хоча навряд чи змогла б щось відповісти.

— Все, припиніть, повернемось до того, з чого почали, — взяла ініціативу Ель Ді. — Ви знаєте, яким чином Дарвін прийшов до своєї теорії? Він побував у навколосвітній подорожі. Метою експедиції було складання карти Південного узбережжя Південної Америки, нанесення на карту заток, бухт і річок, що впадають в Атлантичний океан. Те саме експедиція робила в Австралії та Новій Зеландії. Місія самого Дарвіна полягала в описі народів, що населяли Патагонію і Вогненну Землю, а також тварин цих земель і океанів, що їх омивають. Дарвін вперше описав безліч цікавих видів, систематизував їх і дав назви. Теорія еволюції, розроблена ним, визнається вченим суспільством...

Аня опустила погляд і так просиділа до кінця уроку, переставши слухати вчительку. Мама народила її у сімнадцять років. Як говорила мама про себе, вона тоді була дурною Олькою, яка закохалася в одного придурка, який, як виявилося, жодних серйозних намірів до неї не мав. Зараз мамі було 32 роки. Вона виглядала молодо,— іноді Аню і її маму називали сестрами, але на увагу чоловіків мама не реагувала. На думку Ані, вона була абсолютно розчарована в чоловіках і повністю занурена в роботу, мама працювала помічником нотаріуса. «Нікому не вір, доню, — говорила мама. — Вони можуть говорити про любов, але рухають ними інстинкти. Не була б я такою дурепою, слухала б свою маму, і життя склалося б інакше». Мамина мама, баба Віра, вважала інтимні стосунки до весілля великим гріхом, а її, Аню, один раз назвала маминим покаранням. Аня дуже намагалася не виглядати «покаранням». Допомагала в домі, намагалася у всьому догодити мамі та бабусі, не засмучувати їх. Коли вони з бабусю Вірою бували в церкві, Аня завжди просила Бога пробачити мамі та бабусі те, що у них не складалися стосунки, за те, що вони постійно чимось дорікали одна одній, адже бабуся теж була незаміжня.

Гліб Лавров про всіх все знав і умів зачепити за болюче.

***

На перерві Андрій знову натрапив на директора. Побачивши здалеку знайому постать, хотів обійти її десятою дорогою, але Аркадій Петрович поманив його пальцем. Тяжко зітхнувши, Андрій пішов директорові назустріч.

Директор завів його в невелике відгалуження загального коридору, де було не так шумно.

— Знаєш що, Єрьоменко, я майже все зрозумів. Запис подивився. Не можу тільки зрозуміти, чому ти не розповів про це своєму батькові?

— Тому, що на відео не я.

Він вигадав цю відповідь відразу ж, як тільки побачив запис. А в голові знову залунали тривожні думки: «Навіть якщо директор не доповів нічого вчора, він може це зробити сьогодні. От нишпор!»

— Допустимо, — Аркадій Петрович спантеличено почухав себе за підборіддя. — Але, у такому разі, чому цей запис узагалі виник? Мені, чесно кажучи, це абсолютно не подобається. Ти насолив Глібу Лаврову?

— Мені теж це не подобається, але Лаврову мені солити зараз не можна. Ще місяць і я йому так насолю, що мало не здасться! — Андрій сам здивувався своїй відвертості.

«Ходить, допитується, колупається, зображує доброзичливого і справедливого». Така поведінка директора злила. Андрій знав, що коли з'являлася злість, він втрачав обережність і пильність.

— А що має статися через місяць?

— Нічого, — обережність і пильність почали повертатися. Андрій відчув, що може нагрубити директору, а це означало, що треба було піти й заспокоїтися. Він так і зробив, різко розвернувшись і змішавшись з натовпом учнів.

Щоб привести свої нерви до ладу, Андрій вирішив сходити в буфет. Поїсти — найкращий спосіб заспокоїтися.