Розділ 7. Неофіційний візит

Червоний Дракон. 28 вересня

Aborax: Не бійся нічого. Той, хто вартий справжнього страху, — на твоїй стороні. Щобільше, вчися використовувати їхній страх на користь собі, бо в ньому акумулюється найпотужніша темна енергія.

Carmos: Я не боюся. Я відчував це й раніше. Страх — доля рабів.

Аня повернулася за свою другу парту в середньому ряду. Помирилася зі Свєтою. Вірніше, вона помирилася з нею вдома, за листуванням і в скайпі, а в класі Світлана продовжувала сидіти в ряді біля стінки й вдавати, що не помічає Аню. Боялася "темної".

Вони спілкувалися в мережі цілий вечір. Свєта просила вибачення, і Аня пробачила її. Аня й сама була налякана. Вона розповіла мамі, що новенькому через неї Лавров улаштував «темну».

— Його батьки повідомили у поліцію? Вчителі знають? — поцікавилася мама, насупивши брови.

— Не знаю. Ніхто з поліції не приходив, і Лавров, як і раніше, давить свою посмішку, — сумно зітхнула Аня.

— Я що цей новенький?

— Нічого.

— Може, то не він? На відео не видно, хто у мішку.

— Ти мені не віриш? Ти думаєш, я вигадую? — не витримала Аня, помітивши недовірливий вираз обличчя матері.

— Запис може бути постановним. Чому його батьки не б'ють на сполох? Це ж доказ. Зняти тілесні ушкодження, докласти відеодоказ і цих відморозків посадять.

— Але ж це не доказ проти Лаврова, його на відео немає!

Як і всі в класі, Аня вірила, що погрози Гліба Лаврова цілком реальні, і готова була змиритися з тим, що однокласники з нею не розмовляють. Аби нікому не було гірше. А Єрьоменко підійшов і почав ставити запитання щодо відеозапису. Навіть якщо запис — постановка, він не повинен був із нею розмовляти. Він не розуміє реальність загрози! Лавров нікого ніколи не прощає, не кається у скоєному, хоча може офіційно перепрошувати.

— Може, перейдемо до іншої школи, сонечко? — мама поставила питання, що вже стало звичайним останнім часом.

— Мамо, але я вже тобі казала, тут гарні вчителі, вони мене знають. Та й Лавров відстав, начебто. Навіть вибачення попросив. Сиджу де сиділа, ніхто мене не чіпає.

Приблизно так закінчувалася майже кожна їхня розмова про те, що відбувалося в класі. Аня не уявляла, як вона перейде до іншої школи. Усі будуть чужі. Не буде Свєти? Навіть якщо в новій школі не буде Лаврова, вона почуватиметься більш самотньою, ніж зараз.

За кілька днів листування Світлана ввела Аню в курс того, що відбувалося в школі за час її відсутності на минулому тижні. Навіть буваючи в школі щодня, без Свєти Аня не знала б і десятої частини того, що відбувається за лаштунками шкільного життя.

Найбільше обговорювалося питання, що Марго закохалася в новенького і цілком серйозно хотіла запросити його на день народження, а Лаврову залишити вибачай та голоблі повертай. Дівчата, які побували в неї на дні народження, розповідали, що веселилася вона не природно, Глібу ніякої уваги не приділяла й о десятій вечора всіх вигнала, пославшись на те, що батьки наказували пізніше десяти не затримуватися та ось-ось повинні були приїхати. А насправді її батьки повернулися додому об одинадцятій. Марго вирішила накинути оком на новенького, бо він іноземець (сам розповів) і тому, що накачаний (на фізкультурі всі бачили).

Аня і сама бачила, що накачаний і спритний, і зовні нічого. Знову ж таки Марго добре колупнув «медузою горгоною». Прізвисько для неї найпідхожіше. Аня відчувала у погляді Марго щось таке, що могло паралізувати. На її причіпки в Ані ніколи не було гідної відповіді, а тут сама Марго опинилася в калюжі.

Висновок дівчат був наступний: поки Марго симпатизуватиме Єрьомі, Лавров не дасть йому проходу, незалежно від того, відповість Єрьома взаємністю чи ні.

Чого тільки дівчата не вигадують. Інтерес Марго зрозумілий: Андрій Єрьоменко — неординарна особистість. Навіть не тому, що іноземець і симпатичний зовні, у ньому відчувалася незалежність. У ньому відчувалося ще щось... Тоді в підвалі, у повній темряві було дуже страшно. Аня взагалі боялася темряви до жаху. У темряві їй завжди здавалося, що довкола збирається щось чорне і в'язке. А вночі це чорне стягало з неї ковдру і торкалося до тіла своїми липкими ні то пальцями, ні то щупальцями. Вона читала "Отче наш", і чорне відповзало. У підвалі вона панічно шепотіла молитву, бо майже відчула на собі неприємний дотик. Молилася та просила свого ангела відігнати чорне. І тоді на допомогу прийшло залізне відро. Точніше, не відро, а Андрій Єрьоменко. Сама вона ніколи не здогадалася б, що можна стукати по трубах опалення. І Лавров відстав. Після того, як Лавров попросив вибачення, він знову припинив звертати на неї увагу. Цими змінами вона теж завдячувала Єрьоменко. Спочатку, щоправда, розсердилася на нього. Адже це з його милості їй оголосили бойкот, але Світлана розповіла про події, що відбулися в класі за її відсутності, і Аня заповажала новенького ще більше.

Стоячи біля дошки на алгебрі, Андрій практично все рішення рівняння записав під її диктування. Увагу Жанни Борисівни відвернув телефон — вона повернулася до вікна. З другої парти підказати було не складно.

— Жанна Борисівна, а Шахова Єрьомі підказує, — сказав Лавров, але Жанна Борисівна не взяла його слова до уваги, — була зайнята телефонною розмовою.

Повернувшись на своє місце, Андрій з полегшенням видихнув.

Потім була фізкультура, на яку він не пішов. Не хотів красуватися синцями, та й вільно рухатися було важкувато. Коліно боліло при кожному кроці, і ходити не кульгаючи коштувало чималих зусиль.

Андрій знайшов затишне місце біля забитого запасного виходу зі школи, де можна було розташуватися на мішках із будівельним сміттям, і вирішив пересидіти там урок. Іти додому було рано — після фізкультури треба було відбути ще два уроки. Аби щось робити закурив... і незабаром пошкодував про це. Виявляється, він примудрився примоститися перед вікнами директорського кабінету. Вікно на другому поверсі відчинилося, і Аркадій Петрович гукнув його: