Розділ 6. "Темна"

Червоний Дракон.17 вересня.

Aborax: Не бійся чинити жорстоко. Сильний поважає силу, слабкий – боїться її. У будь-якому випадку ти залишаєшся у виграші.

Carmos: Жаль — прояв слабкості?

Aborax: Боягузливість і жалість — це те, що гідно найбільшого засудження. Це те, що слід викорінювати в собі всіма можливими способами. Тільки тоді Він помітить тебе.

Carmos: Що робити, якщо той, хто стоїть на моєму шляху сильніший за мене фізично?

Aborax: Крім застосування фізичної сили є безліч інших способів вчинити жорстко. На певному етапі знайомства з Ним зрозумієш, що цією силою може стати Він сам. Але Він допомагає лише найдостойнішим. Мушу сказати, що я особисто не прихильник прямого силового впливу, я ніколи не лізу в бійку, але можу дати пораду, як досягти фізичної переваги, — при особистій зустрічі.

Лариса Вікторівна залишила 9-Б після уроків на розмову.

— Я все розумію. Гормони. Емоції. Початок навчального року. Але я вас дуже прошу — тримайте свої емоції в руках. Глібе, ти ж обіцяв мені стежити за порядком у класі. Я не можу контролювати кожен ваш крок. Чи ви хочете, щоб я сиділа в класі кожну перерву? Чи залишала вас щодня після уроків і проводила виховні бесіди? Мати Шахової уже встигла зателефонувати директорові й знову поскаржитися. А у мене, між іншим, і свої проблеми є. Я фізично не можу залишатися після уроків і читати вам нотації.

Зробивши невелику паузу в монолозі, щоб перевести подих, Лариса Вікторівна перемкнулася на Андрія.

— Єрьоменко, це тебе в минулій школі навчили обзивати дівчаток? Я читала твою характеристику і ти розумієш, що не залишилася від неї у захваті. Хоча мене директор запевнив, що все буде нормально, я починаю розуміти, хто в класі каламутить воду. Зверни увагу, що я цього не допущу. В Тихому болоті чорти водяться. Ти можеш прикидатися тихонею скільки завгодно, але я тебе бачу наскрізь. Сьогодні ти попросиш вибачення у Маргарити. А якщо я дізнаюся, що ти ще комусь нагрубив, то вилетиш із мого класу ще швидше, ніж із попередньої школи. Навіть попри те, що Аркадій Петрович особисто знайомий із твоїм батьком і склав тобі протекцію!

— Я попрошу вибачення у Марго, якщо Лавров попросить вибачення у Шахової,— сказав Андрій. Здаватися без опору було не в його правилах.

Весь клас похмуро слухав нотації, і кожен у душі був задоволений тим, що сварять не його. Лавров зображував заклопотаність і співчуття, кивав на кожне слово класного керівника, і, як тільки видався зручний момент, запевнив вчительку:

— Ларисо Вікторівно, я помирюся з Шаховою. Вона образилася, що я зайняв місце її подруги. Так я повернуся на колишнє місце, будь ласка. — Лавров, сама чеснота, пересів назад за свою четверту парту. — Я останній час погано бачу. Хотів пересісти ближче, раз місце вільне. Але якщо так все складно, я нікому заважати не буду.

— Дуже добре, Глібе. — Лариса Вікторівна перевела погляд на Андрія.

Марго труснула копицею свого пишного волосся і невдоволено повела плечем:

— Ларисо Вікторівно, не треба мені його вибачень!

— Я попрошу вибачення у Марго після того, як Лавров попросить вибачення у Шахової,— повторив Андрій.

— Ларисо Вікторівно, ми все втрясемо, не хвилюйтеся, — Гліб Лавров усміхнувся, — я десять разів попрошу вибачення у Шахової, з мене не убуде. Ви тільки не переживайте.

На цьому Лариса Вікторівна, кинувши короткий погляд на настінний годинник, вирішила закінчити розмову:

— Я дуже на це сподіваюся, Глібе. Усім до завтра.

«У тихому болоті чорти водяться, права класна,— спіймав себе на думці Андрій. — Тільки чорт не той, про кого вона думає».

***

До кінця тижня Аня Шахова не з'являлася в школі. За цей час Андрій отримав кілька непоганих оцінок, вчителька з англійської навіть поставила 12 балів. Андрій розумів, що це перше враження про його вміння розуміти англійську мову і користуватися нею. Граматику він знав гірше, але дуже не хотілося втрачати зароблений на перших уроках імідж, тому він погортав довідники, дещо повторив і поки що тримався на нормальному рівні.

Гірше було з алгеброю та геометрією. Жанна Борисівна виявилася вимогливим учителем. На геометрії мало не схопив пару. Андрій стояв біля дошки й покривався холодним потом, розуміючи, що з написаних ним синусів та косинусів у голові утворилася каша. Жанна Борисівна підказувати не поспішала, не кажучи вже про клас. Лаврова веселила його безпорадність, і він легенько посміхався, мабуть, зробивши вже завдання.

— Я не знаю, — приречено зітхнув Андрій і опустив руку з крейдою.

— Погано, — відповіла вчителька. — Двійку поки не ставлю, але якщо не готуватимешся до уроку, нарікай на себе.

Олена Бондар тут же підняла руку і за три хвилини розрахувала необхідні цифри.

Андрій списав з дошки й все одно нічого не зрозумів. Відновити в пам'яті можна те, що там колись було, але те, чого там не було? Алгебра і геометрія як ніякі інші предмети, вимагали навичок та знань, отриманих у попередньому році. Ризик не виконати поставлені батьком умови за рахунок поганих оцінок був більш ніж реальним.

Батько завжди виконував свої погрози та обіцянки. Пообіцяє щось хороше — купити чи звозити кудись, — вважай, що стовідсотково зробить. Пообіцяє погане — не відвернешся ніяк. Андрій пам'ятав майже всі свої двійки — сліди від ременя не сходили тижнями. Батько із завидною постійністю щосуботи перевіряв щоденник, хоча в усьому іншому не був педантом. Раз у місяць ходив у школу (так, принаймні, було у минулій школі) і виписував оцінки із журналу успішності. Принциповість батька щодо оцінок, всупереч своїй дикості, змушувала триматися в тонусі й мала результат — погані оцінки Андрій отримував рідко. Він навчився домовлятися з учителями, перездавав, списував у однокласників і зі шпаргалок, словом, викручувався, як міг.