Глава 6

Наталі

— Так, слухай, прибери ногу з педалі, щось ти сильно розігнався, хлопче, — виставляю руки вперед, типу його це зупинить, напускаю на себе грізний вигляд, а в самої серце в грудях стрибає, як м'ячик для пінг понга. Хочеться забарикадуватися у ванній, щоб прийти до тями. Так мене ще ніхто ніколи не приголомшував, навіть коли я зіткнулася з одним збоченцем у під'їзді, який теж затиснув мене в кутку, намагаючись вкрасти мої труси. — За кого ти мене маєш? Я пристойна дівчина, зі мною так не можна, Джоше!

— В сенсі? Як так? — А йому гаду смішно.

— Не підходь, бороданю! Стій там, де стоїш. Ти мене лякаєш до усрачки! Плани він будує, одружитися зібрався! Я не готова. Адже ти не якийсь там хлопець з бару, з яким можна переспати заради здоров'я та куражу, і забути його наступного дня. Ти… ти…

— Ось із цього місця детальніше, бо мій мозок починає повільно закипати. Який я? Тобто я особливий для тебе, так? — по ходу його мій переляк тільки бавить і тішить його тюленяче самолюбство.

— Я не придатна для серйозних стосунків, для ролі дружини, тому що… — через те, як він на мене дивиться можна не тільки всі слова розгубити і переплутати серце з печінкою, можна забути, як тебе звати і в якій точці всесвіту ти перебуваєш. — Я ж не спеціально тобі мозок виколупую, не тому, що мене для цього найняли, а тому що це мій природний стан, характер у мене складної конструкції, некерований, мене ніхто довго не витримує. Навіть мої батьки зі мною не розмовляють, бо ми посварилися!

— Їх ти теж ненароком дістала? Бідолашна, у всіх характери трикутні, а в тебе мабуть ромб. Ти даремно переживаєш, я зможу пережити вибухи на твоєму Сонці, бо знаю, як керувати завихреннями катастрофи, — нахабно ловить мої руки, притискає їх до моїх стегон і втискає мене у стіну своїми вісімдесятьма кілограмами.

— Я не підходжу для твоїх ігор, що тут незрозумілого! Відпусти! Не дихай на мене мені лоскітно!

— Про які ігри ти говориш, Наталі? Ігри давно скінчилися. Я пропоную тобі почати серйозно зустрічатись, щоб ти стала моєю дівчиною. Я цього хочу. І не потрібно вигадувати, що ти не підходиш для сімейного життя, боягузко. Боїшся закохатися? — Цілує мене в шию, моє тіло починає зрадницьки тремтіти, в животі прокинулася гігантська сріблистокрила бабка. У всіх нормальних людей у ​​такі моменти пурхає зграйка дрібних метеликів, а в мене бабка з витріщеними очима. — Чи ти вже?

— Розмріявся, — шиплю якомога переконливіше, але тюленя не обдурити. Боже, як він мене заводить! В якому віконці можна продати душу, щоб він справді став моїм?

— Наталі, адже я тобі подобаюся, це навіть твоєму Абрахаму помітно. Він, до речі, не проти наших стосунків. Залишається уламати тільки маленьку бяку, яка намагається досі чинити опір.

— Ти взагалі додому збираєшся чи ні? — пихкаю, вириваюся, тому що ця бяка вперта, вона не вірить, що нас можна покохати від щирого серця в стилі «і жили вони довго та щасливо». Хлопці мене завжди тільки розчаровували, бо їм не зрозуміла тонка натура відважної дівчини.

— Ні, я не збираюся додому поки не доб'юся свого. Я наполегливий, Наталі, і я тебе переконаю, що ми підходимо один одному. Зараз візьму маркер і напишу тобі на лобі: «Джошу подобається Наталі». Так і ходитимеш, поки напис в тебе не всмокчеться, щоб до тебе, нарешті, дійшло, — різко відпускає мене і йде до мийки.

— Що ти збираєшся робити? — стежу за ним із кута переляканими очима.

— Збираюся навести лад у тебе в хаті, — як ні в чому не бувало приймається мити посуд. Кохання прийшло, коли його не чекали. І не просто прийшло, воно вдерлося в мій будинок, вибивши двері! Ввалилося по-хамськи, взяло заручників і тепер усміхається у свою волохату бороду.

— Ти здурів? Я… це… не… пф… капець, — мої емоції крутять мене у центрифузі. Я на нього злюся, я обурена, налякана, а ще я його хочу, бо він мені справді дико подобається. І бяка не вигадала нічого кращого, як пустити сльозу. — У мене ніколи не було серйозних стосунків, Джоше, — судомно схлипую, а поряд вже сидить Абрахам і гладить мене лапкою по нозі. — Це страшніше, ніж вирвати зуб у непрофесіонала. Я не хочу почуватися нещасною. А так і буде, бо в нас нічого не вийде. Постав чортову тарілку та йди сюди, ти що не бачиш, що дівчину треба втішити?!

— Розмріялася, — знущально посміхається, кинувши на мене короткий погляд. — Мабуть, почекаю поки дівчина перестане молоти дурницю і зробить правильні висновки.

— Якщо ти зараз мене не обіймеш, тобі не сподобаються мої висновки, — сльози миттєво висохли, очі звузилися, дихання свистяче, ураган підкрадається на м'яких лапах, щоб виплеснути в ці усміхнені сірі очі всю свою пристрасть.

— Хочеш, щоб я тебе обійняв? Добре, але це буде означати, що ти згодна стати моєю дівчиною, — витер руки, демонстративно склав їх на своїх широких грудях і випробовує мене поглядом «на старт, увага, руш».

— Ти знущаєшся з мене, Джоше? Ось саме зараз?  

У відповідь хитає головою, і цей гад безперечно мене дражнить. Я навіть схаменутися не встигла, як опинилася поряд із ним:

— Гаразд, але потім начувайся. Я стану твоєю дівчиною, хай тобі грець! І не треба так задоволено посміхатися, бо мені тебе вже дуже шкода, Джошику! Ох… — секунда і я вже сиджу на стільниці, стиснута його сильними руками і в мої губи впивається бородате обличчя з твердим наміром звести мене з розуму…

Я ще ніколи не цілувалася з таким нескінченним захопленням на тверезу голову, та ще й з бородатим тюленем, який одурманив мене до такого неподобства. Адже я не можу так просто здатися, це не в моєму стилі, обов'язково щось утну найближчим часом, тому що це не контролюється, це відбувається само собою.

— Ненавиджу тебе, Джоше Купере, за те, що ти мені так подобаєшся, — кухня крутиться, в голові салюти, вчепилася в його плечі і боюся відпустити, щоб не впасти.

— Дуже логічно. Заведу блокнот, куди записуватиму всі твої висловлювання, а потім видам книгу, за якою знімуть фільм, — навіть те, як він смикає бровою, тримає мене у його владі. Відчуваю втріскалася капітально.