Глава 5

Зараз, зараз… зберуся духом і обернуся, щоб подивитися, хто це поряд зі мною пригрівся. А потім йому не позаздриш! Ненавиджу бари! І випивку цю солоденьку ненавиджу! І взагалі я знову дурепа! …Це було дуже довге і болісне перевертання, але коли я, нарешті, побачила, хто зайняв більшу половину мого ліжка – я остаточно зійшла з орбіти. У мене навіть куприк занив! Лежать в два поверхи! Джош, а на ньому зверху Абрахам! Мій улюблений лисий кіт вмостився на бородачі і їхні дружні обійми будять у мені небаченого звіра. Якби не головний біль, який ось-ось просвердлить мені скроні, моє дике виття можна було б почути навіть на вулиці, але доводиться гарчати подумки. Міцно спить, зараза. Розвалився, як у себе вдома. Добре хоч у одязі. Зараз як гаркну… пошепки на вухо! До речі, чудова нагода взяти ножиці і зробити так, щоб після мого втручання, тюленю не залишилося іншого варіанту, як збрити бороду остаточно. …Але, боюсь, після цього він мені не пробачить. Для нього це буде рівносильно, як для мого Абрахама кастрація. Я поважаю свого кота, тому він у мене досі повноцінний і такий харизматичний. Тюленя я теж поважаю, тому насильно відбирати бороду не можна.

Підповзаю ближче та хапаю його за ніс!

— Якого біса ти тут робиш, Джоше? Га? — «га» мені особливо добре вдалося.

Ох, які великі в нього зробилися очі! Переляканий тюлень – бальзам для моєї душі! Навіть трохи полегшало! Відбивається від моєї руки, матюкаючись собі в бороду, і схоплюється до величезного обурення Абрахама.

— Трясця! От халепа, хай тобі грець! Випадково заснув! Укладав царівну в ліжко і... — куйовдить своє волосся і дивиться на мене розгублено-лякаючим поглядом.

— І чому я тобі не вірю? Напоїв мене незрозуміло навіщо, скористався слабкістю тендітної дівчини. А раптом ти збоченець? -— скрикнувши, зойкаю і хапаюся за скроню. — Я через тебе на частини розвалююся, садист. Чому ти такий нестерпний?

— Це я збоченець? Розповісти тобі, що ти витворяла, коли я намагався вкласти тебе спати? — пирхає Джош. — Твій кіт свідок! Він теж був у шоці. Ти намагалася порахувати все моє ластовиння на носі, просила дати помацати мої кубики на животі, і не відчепилася, поки я не дав тобі себе облапати, а потім ти заявила, що засинаєш тільки коли тебе гладять по спинці. А під кінець видала, що ти втопилася. Я спитав: «Може, напилася?». Але ти сказала: «Ні, втопилася в твоїх сірих очах»! Це я ризикував, залишаючись з тобою наодинці. Мені страшно подумати, куди б тебе занесло, якби я не відвіз тебе додому! Не дарма Остін тебе найняв, ти реально мене лякаєш!

— Ось і вали звідси! Брехло бородате! Я тобі не вірю, не могла я таке сказати! — насправді могла і мені дуже соромно. Знову це почуття… мені не хочеться здаватися ідіоткою в його очах, але виходить, як на зло, навпаки. Миттєво з очей бризкають злі сльози з присмаком розпачу.

— Тобто, ти не заперечуєш, що мій брат найняв тебе зводити мене з розуму?

— Іди геть, — схлипую і знову валюсь на подушку, щоб розділити з нею моє горе. — Зникни і забудь мене, як страшний сон! Радуйся, тюлень уникнув катастрофи, бо ти слизький та підступний тип!

Мені так паршиво, а коли він пішов, стало ще гірше. Ось помру на самоті у своїй спальні ніхто за мною навіть не сумуватиме, всі тільки зітхнуть з полегшенням. І так мені стало себе шкода. Своїми схлипуваннями я знову змусила Абрахама хвилюватись. Прибіг і чіпає лапою за звичкою.

— Брись, зраднику. Хто цієї ночі собі бородача облюбував?

І підвестися немає сил, і більше не спиться, і так я собі сьогодні не подобаюсь. Прислухаюся… і мене все більше насторожують ці звуки. Навряд Абрахам навчився відкривати холодильник і вмикати міксер. Якщо це не глюки, то в моїй квартирі хтось є. А оскільки я вже встигла роздягнутися, завертаюся в простирадло і повзу на кухню ходою «шкапа з бодуна».

— Виповзла, плакса? — Отакої, на моїй кухні во всю господарює тюлень. — Зараз будемо повертати тебе до життя, — додає він, поки я підбираю щелепу.

— Я сказала, щоб ти йшов! Тобі ж небезпечно зі мною залишатися, мало що я можу утнути поряд з таким красенем, — видавила з себе сарказм. — Може, зателефонувати твоєму братику і попросити, щоб він тебе врятував?

— Я й сам з тобою впораюся. Не можу залишити тебе одну в такому стані. Адже ми команда. Раптом мені вдасться приборкати бурю, — він ще й усміхається. Хоча я напевно виглядаю жахливо ось він і ірже. — Випий, приготував тобі коктейль, у мене є досвід у цій справі, часто доводилося приводити братів до тями.

— Не вимовляй це слово…

— Коктейль? — здогадався і навмисне знущається. — У голові відразу розпускаються маргаритки?

— Почуваєшся самцем переможцем, розумнику? Тому що тверезий, сильний, дотепний, винятково правильний. Терпіти не можу правильних! Глумись над бідною дівчиною, смійся, потім тобі це боком вилізе. Що це за гидота?! — Зробивши ковток, кривлюсь і здригаюся.

— Пий і не вередуй, заради тебе стараюся. А потім ти підеш і приймеш прохолодний душ! — Він правда поводиться на моїй кухні так, ніби це не він у мене, а я у нього в гостях.

— А чого це ти розкомандувався? — хотіла змахнути руками, але довелося вчасно ловити простирадло.

— Ти ж хочеш, щоб тобі полегшало? — Тюлень спокійний, на бородатому обличчі приклеїлася загадкова усмішка Мони Лізи ніби він знає те, про що я ще подумати не встигла. — Я зварю каву, якраз трохи охолоне до твого повернення.

Випиваю анти похмільне зілля і повністю збита з пантелику повзу у ванну, бурмочучи собі під ніс надумане обурення. Чому він не йде? Навіщо корчить із себе дбайливого няшку? Це все заради того, щоб я зізналася про наш договір з Остіном?

Душ трохи привів мене до тями. Аромат кави, що розповзається по квартирі, приємно лоскоче ніздрі та розслаблює м'язи. Хлопець у мене вдома все ще розбурхує темний бік мого «я». Сідаю за стіл, уникаючи зустрічатися з ним очима. У носі щипає, знову емоції збиваються в клубок. Мій дім — це те місце, де я можу бути самою собою, але поряд з Джошем я себе не впізнаю.