Глава 4

— А я вас вже зачекалася! — вигукує місіс Фергюсон, коли ми заходимо до її кімнати. — Звертайтесь до мене просто Рита, ніяких місіс, — велить строгим тоном бабуся божа кульбабка. З сивим пушком на голові, зморшкувата, зате усміхнена й ошатна. — Мене справді покажуть по телевізору?

— Звичайно, вся країна буде вами милуватися, — вона підняла мені настрій своїм запалом і заразила усмішкою, хоча після того, що відмочив тюлень настрій у мене не дуже.

— Потрібно попередити медсестру, щоб вдруге перевірила у всіх наших тиск. Ці старигани помруть від заздрощів! — не схоже, щоб Рита сильно побивалася за втраченими п'ятдесятьма тисячами. — Який милий хлопчик! — Киває вона на Джоша.

— Він не милий, — ціджу крізь зуби. — Хлопчику не можна бути милим на роботі. — Почнемо? Рито, розповісте нашим глядачам історію, як зловмиснику вдалося до вас підібратися?

— Ви знаєте, навіть у моєму віці хочеться спілкування, хочеться чогось нового, це пожвавлює і розгладжує обличчя, — усміхається Рита в камеру як справжня телезірка. — Я вирішила заглянути на сайт «кому за п'ятдесят». Даремно я чи що три роки тому закінчила комп'ютерні курси для старих чайників. Іноді на цьому сайті можна поспілкуватися з дуже розумними та буркотливими дідами. Їм подобається бубоніти та сперечатися, це весело, особливо коли знаєш, що сказати і як заткнути їх за пояс. …Цей написав мені сам. Назвався Брантом, нібито він генерал у відставці, вдівець, мешкає десь в Оклахомі, я забула назву міста. Ми так чудово спілкувалися, обговорювали свята, ліки та президента. Мені подобалося, що він був джентльменом, такий вихований та грамотний, це в наш час рідкість. Ось ви, красуне, часто зустрічаєте ввічливих джентльменів? — чіпає вона мене за руку.

— Е-е, дайте подумати. Навіть не згадаю, — відповідаю, знаючи, що це виріжуть. Але Джош має це почути.

— Ми потоваришували з цим Брантом. Я почала до нього прив'язуватись, а він, як на зло, писав мені такі приємні слова, сипав компліментами. Будь-якій жінці це приємно чути. Потім він раптово зник на кілька днів і я занепокоїлася. А коли з’явився був дуже засмучений, написав, що у нього серйозні проблеми з ногою, потрібна термінова операція, а грошей не вистачає, бо він начебто  усе віддав синові, щоб той вирішив свої проблеми. Попросив мене не сумувати, якщо він знову пропаде. Сказав, що мріє полагодити ногу і приїхати до мене в гості. Ось тут я жаліслива дурепа і попалася. Серце наївної жінки таке чуйне та раниме. Я запропонувала йому гроші. Сама запропонувала. За час нашого спілкування в нього вийшло так мене до себе розташувати, що я навіть не сумнівалася в його порядності. Він пообіцяв повернути до останнього центу. Потім йому не вистачало на протез. …Загалом, я пересилала йому гроші тричі без жодних юридично-оформлених розписок з його боку, під слово честі. Можливо, він би продовжив доїти мене й надалі, якби одна медсестра не напоумила мене звернутися до поліції та з'ясувати, що це за людина. Вони його знайшли. Виявилося, якийсь двадцятирічний пацан зробив із бабусі повну ідіотку. Тому моя вам порада – будьте обережними, спілкуючись в інтернеті, особливо, коли справа починає стосуватися фінансів. Як у мене вийшло? Я впоралась?

— О, безперечно. Ви природжений диктор телебачення.

Рита не відпустила нас без чаювання, під час якого повністю переключилася на «милого хлопчика» Джоша, через що він був «несказанно радий». А коли бабуся поцікавилася, чому він такий кислий, цей гад збрехав, що в нього болить зуб. Нахабство яке!

— Сьогодні п'ятниця, — обережно промовляє Джош на зворотній дорозі.

— Так, дякую, я теж вмію дивитися у календар! — ричу, бо все ще серджуся на нього.

— О, боже, за що ти нагородив мене таким терпінням? Я сказав це тому, що може ми заглянемо після роботи у бар?

— З чого це ти раптом вирішив мене напоїти? Га? — кинувши в його бік гострий погляд, знову відвертаюсь.

— Ну, до такої пригоди я ще не готовий, а от розслабитись тобі не завадить. Тому що нам потрібно загладити наше непорозуміння, Наталі, — товстошкірий бородач явно не розуміє у чому проблема. І він точно не второпає мою тонку логіку. Я злюся на нього, бо він мені подобається. Вечір у барі не вирішить питання. Ми або ще більше посваримося, або тепер вже мій язик опиниться у нього в роті. Я в такому розпачі, що навіть можу заплющити очі на цю ідіотську бороду. Вона в нього, до речі, приємно пахне. Напевно, наносить на неї спеціальну олію, доглядає цей маскувальний костюм. Взяв та сховав ямочки! А вони, між іншим, могли б відіграти вирішальну роль.

— Ти щось скажеш? — Судячи з тону сердиться.

— Я подумаю.

— Спасибі, змилостивилася. От вже не думав, що сумуватиму за твоєю тріскотнею! Яка ж ти складна людина! У мене через тебе волосся дибки!

— Не бреши, все нормально з твоїм волоссям, ідеальна зачіска для ідеального тюленя, — я теж сумую за нашим милим обміном шпильками, навіть не знаю, як проживу без цього вихідні.

— А я не мав на увазі голову, — хмикає Джош. — Мені сподобалася ця бабуся. Здається, у старості ти будеш такою самою.

— Знову мене провокуєш?

— Знімати футболку? Тільки кусай, мабуть, за інше плече для симетрії, — він напевно з мене знущається, хоча має бути навпаки.

— Джоше, навіщо ти мене поцілував? Я ж тобі навіть не подобаюсь!

— Я хіба таке казав?

— Так, ти стверджував, що я ненормальна і страшенно худа. Тому мене обурює твій вчинок. Тим більше, що ти поцілував мене з такою агресивністю!

— Як завжди все перекрутила та розфарбувала чорними фломастерами. Я не казав, що ти мені не подобаєшся — це, по-перше. По-друге, ти мене на той момент розлютила, але цілуватися я вмію по-різному, не тільки сердито.

— Бородач вміє бути ніжним? — говорю і відчуваю, як на руках піднімаються волосинки, як мурашки лоскочуть потилицю і пересохло в роті. Здуріла! Ні, це все чортове пмс. Я лише кілька днів на місяць буваю такою навіженою, а взагалі я дуже розсудлива дівчина. Внутрішній голос шепоче: «була до зустрічі з Джошем, а якщо вже зовсім чесно – була до п’ятого класу». — Ось і бережи набір своїх поцілунків для своєї єдиної та неповторної, нема чого ними розкидатися. Ти ж колись одружишся? — раптом він зараз скаже: «та нізащо», і я зможу вважати свою місію виконаною.