Розділ 19. Голос Землі

Розділ 19. Голос Землі

На тридцять восьмий день Контакту Земля нарешті відправила свою першу офіційну відповідь Джерелу.

Не від екіпажу «Горизонту» — від людства. Повідомлення, складене міжнародним комітетом із двохсот вчених, лінгвістів, філософів, музикантів і — чомусь — одного поета. Воно створювалось два тижні, пройшло через сорок сім версій, і кожна країна-учасниця внесла свої корективи.

Результат був... компромісом. Як і все, створене комітетом із двохсот людей.

— Зоря, зачитай, будь ласка, — попросив Нолан, коли отримав фінальну версію.

Зоря зачитала. Повідомлення містило: математичні послідовності (підтвердження розуміння), фізичні константи (спільна наукова мова), перші десять елементів періодичної таблиці (хімічна база), зображення Сонячної системи (наш дім), і — після жорстких дебатів — аудіофрагмент.

— Що за аудіо? — запитав Дмитро.

— Компіляція, — відповіла Зоря. — Два фрагменти. Перший — «Мелодія» Скорика, яку ви вже відправляли, повторена як знак спадкоємності. Другий — новий. Хор. Дві тисячі голосів із п'ятдесяти країн, що співають одну ноту. Одну-єдину ноту — ля першої октави, 440 герц. Але разом.

— Чому одну ноту? — запитала Оксана.

— Тому що одна нота — це те, на чому всі змогли домовитися, — сухо відповів Нолан. — Дві ноти вже були б предметом дипломатичної суперечки.

Дмитро фиркнув, але потім задумався. Дві тисячі голосів. П'ятдесят країн. Одна нота. Звучить просто. Але якщо задуматися — коли в історії дві тисячі людей із п'ятдесяти країн робили щось одночасно? Коли вони всі, без винятку, погоджувалися на одне й те саме? Може, одна нота — це не мало. Може, одна нота — це все.

— Відправляємо? — запитав Нолан.

— Через нашу антену? — уточнив Дмитро.

— Ні. Земля збудувала нову систему передачі. Масив із двадцяти радіотелескопів, синхронізованих для спрямованої передачі. Потужність — у тисячу разів більша, ніж наша «свічка». Але вони хочуть, щоб ми теж відправили копію — як підпис. «Це від нас усіх, але зокрема від тих, хто першими почув».

— Красиво, — сказала Оксана.

— Це була ідея того поета, — зауважив Нолан. — Єдиний корисний внесок поезії в науковий процес за останні двісті років.

— Ти занадто суворий до поетів, — сказала Аміра.

— Я суворий до всіх. Це моя робота.

Передача відбулася о двадцятій годині за Києвом. Дмитро сидів за панеллю, як і того першого разу, коли відправляв числа від одного до двадцяти трьох. Але тепер усе було інакше. Тепер за ним стояв не лише екіпаж «Горизонту». За ним стояла Земля.

Він натиснув кнопку.

Сигнал полетів. Числа, елементи, зображення, музика — і дві тисячі голосів, що співають одну ноту. Одну-єдину ноту. Але разом.

«Ми тут, — говорив цей сигнал. — Усі. Разом. І ми чекаємо».