Розділ 16. Сім мільярдів голосів

Розділ 16. Сім мільярдів голосів

Земля кричала.

Не буквально, звісно, хоча Дмитро іноді уявляв собі саме це: сім мільярдів людей, які одночасно відкривають роти й кричать у небо, — хто від радості, хто від страху, хто просто тому, що не знає, як ще реагувати, коли Всесвіт виявляється не порожнім.

Перший тиждень після витоку був хаосом. Біржі обвалились і відновились — двічі. Десять країн оголосили надзвичайний стан, хоча ніхто не міг пояснити, від чого саме надзвичайний стан захищає — від інопланетян, які ще навіть не долетіли? П'ятнадцять релігійних лідерів виступили з заявами, і жоден з них не сказав того самого, що інший. У Ватикані Папа Римський спеціально зібрав конклав і після тижня нарад оголосив, що «Божі створіння не обмежені Землею, і зустріч із ними — це зустріч із ще одним проявом Його мудрості». Далай-лама сказав коротше: «Цікаво. Дуже цікаво», — і повернувся до медитації.

Дмитро стежив за всім цим через новинну стрічку, яку Зоря фільтрувала для нього — без фільтра він потонув би у потоці інформації за п'ять хвилин.

— Зоря, що пишуть українські ЗМІ?

— В основному — гордість. Заголовки на кшталт «Українець першим почув голос Всесвіту» та «"Мелодія" Скорика — перша музика, яку почули інопланетяни». Мирослав Скорик став найпопулярнішим композитором у світі. Посмертно, на жаль, але якби він був живий, думаю, йому б сподобалось.

— А що пишуть негативного?

Зоря зробила свою фірмову паузу — довшу, ніж зазвичай.

— Є думки, що контакт становить загрозу. Кілька впливових політиків висловилися за припинення будь-якого зв'язку з Джерелом. Є протести — переважно в країнах, де загальний рівень тривожності й без того був високим. Є конспірологічні теорії — від «це все фейк, знятий у павільйоні» до «уряди приховують правду про інвазію». І є релігійні групи, які вважають, що контакт — це ознака кінця часів.

— Весело.

— Також є рух, який називає себе «Тихі». Вони вимагають припинити будь-який зв'язок із Джерелом і «залишити космос у спокої». Їхній аргумент — «темний ліс»: ідея з наукової фантастики про те, що у Всесвіті безпечніше бути непоміченим.

Дмитро знав цю концепцію. Він читав Лю Цисіня і навіть визнавав, що аргумент був логічним — у чистій теорії ігор. Але теорія ігор не враховує того, що він чув у навушниках кожної ночі. Того ритму, тієї музики, тих символів, що означали «тепло» і «зустріч». Теорія ігор не враховує емоцій.

Хоча Робоча група, мабуть, із цим би погодилась.

Найбільше Дмитра вразило інше. Серед потоку страху й ейфорії, серед крику і паніки — були тихі голоси. Люди, які писали листи. Тисячі листів, надісланих на адресу NASA, ESA, ДКАУ — листів, адресованих екіпажу «Горизонту». Зоря зачитувала йому деякі перед сном, як колискові.

«Шановний Дмитре, мене звати Оля, мені дванадцять років, і я з Тернополя. Коли я дізналася, що ви почули когось у космосі, я заплакала. Не від страху. Від радості. Бо тепер я знаю, що коли я дивлюся на зірки, хтось дивиться назад. Дякую вам.»

«Пане Чумак, я вчитель фізики з Харкова. Мої учні хочуть знати, чи інопланетяни знають таблицю множення. Я пообіцяв, що запитаю. Тому запитую.»

«Дмитру Чумаку. Я — Василь, мені сімдесят три роки, я ветеран, я пережив багато. Але сьогодні я вперше в житті відчув, що все, через що я пройшов, мало сенс. Бо ми дожили. Ми дожили до дня, коли людство знайшло когось. Дякую, синку.»

Дмитро читав ці листи й не міг ковтнути. Не від горя — він плакав від горя вже достатньо. Від чогось іншого. Від усвідомлення, що він — звичайний інженер з Києва, який не спав п'яту добу й випадково натрапив на сигнал — став мостом. Між людьми й зірками. Між самотністю й надією.

Він подивився на фотографію мами.

— Бачиш, мамо? Люди пишуть мені листи. Семирічна Оля з Тернополя. Ветеран Василь. Учитель із Харкова. Вони дякують. Мені. За те, що я не спав і сидів не на своїй зміні.

Фотографія мовчала, як і належить фотографіям. Але Дмитрові здалося, що усмішка на мамином обличчі стала трішки ширшою.

Розділ 16а. Дебати

Засідання Ради Безпеки ООН з питання «Події Омега» тривало чотирнадцять годин. Дмитро дивився трансляцію на планшеті у своїй каюті, і з кожною годиною його віра в людство хиталась, як станція під час коригувального маневру.

Проблема була простою: людство не могло домовитися.

Не про те, чи відповідати — це вже відбулось, завдяки Нолану і «Мелодії» Скорика. Не про те, чи боятись — страх був таким же природним, як гравітація, і таким же неминучим. Суперечка була про інше: хто говоритиме від імені Землі? Хто має право вирішувати, що сказати? Хто відповідатиме, якщо щось піде не так?

Посол США пропонував створити «Директорат Контакту» під егідою НАТО. Його логіка: безпека понад усе, а НАТО — найпотужніший оборонний альянс. Посол Китаю заперечував: чому західний військовий блок має представляти всю планету? Пропонував ротаційне головування. Посол Росії вимагав права вето для «ядерних держав». Посол Індії запитував, чому мільярд індійців мають менше голосу, ніж сто мільйонів французів. Посол Бразилії нагадував, що Глобальний Південь взагалі ніхто не запитував.