Розділ 15. Витік

ЧАСТИНА ТРЕТЯ. ЗЕМЛЯ

Розділ 15. Витік

На двадцять четвертий день Контакту інформація витекла.

Ніхто так і не дізнався, хто саме це зробив — чи то технік з Х'юстона, який не втримав язика за зубами після третьої пінти пива, чи то амбітний чиновник з Дармштадта, який вирішив, що перший контакт із позаземним розумом — це непоганий спосіб просунути кар'єру, чи то хтось із десятків аналітиків, які мали допуск до шифрованого каналу й тихо божеволіли від усвідомлення того, що знали.

Факт залишався фактом: о дев'ятій ранку за Гринвічем невеликий, але авторитетний науковий блог опублікував статтю під заголовком «Джерела в NASA підтверджують: отримано сигнал позаземного походження». За годину стаття була на головних сторінках кожного великого новинного порталу планети. За дві години — у кожному телевізорі. За три — у кожному телефоні.

Дмитро дізнався про це від Зорі, яка тактовно розбудила його фразою:

— Дмитре Олександровичу, маю повідомити, що конфіденційність нашої місії більше не є актуальною. Пропоную ознайомитися з поточними новинами.

Він сів на ліжку, протираючи очі.

— Що сталося?

— Земля знає.

— Земля і так знала. Робоча група...

— Ні. Уся Земля знає.

Наступні двадцять хвилин Дмитро читав новини на планшеті, і з кожним заголовком його настрій коливався між «о ні» та «о Боже, ні». Заголовки були один фантастичніший за інший: «ПЕРШИЙ КОНТАКТ: ЛЮДСТВО БІЛЬШЕ НЕ САМОТНЄ», «СИГНАЛ ІЗ КОСМОСУ: ЩО ВОНИ ХОЧУТЬ?», «ІНОПЛАНЕТЯНИ ЛЕТЯТЬ ДО НАС — ЧОГО ЧЕКАТИ?», і, звісно, неминуче — «КІНЕЦЬ СВІТУ ЧИ НОВИЙ ПОЧАТОК? АСТРОЛОГИ ВІДПОВІДАЮТЬ».

— Астрологи, — пробурмотів Дмитро. — Звісно. Бо хто краще прокоментує міжзоряний контакт, ніж люди, які вірять, що Меркурій у ретрограді впливає на ваше особисте життя.

Він одягнувся й вийшов у центральний відсік. Нолан вже був там — стояв перед екраном, на якому безперервним потоком ішли повідомлення від ЦУП. Його обличчя мало вираз людини, яка намагається утримати дамбу голими руками.

— Нолане, — сказав Дмитро.

Командир обернувся. Під його очима були тіні, яких Дмитро раніше не бачив.

— Ситуація змінилася, — сказав Нолан голосом, позбавленим будь-яких емоцій. — Протокол «Тиша» більше не діє. Нас переводять на Протокол «Відкритий діалог». Усі наші дані — спектрограми, зображення, аудіозаписи, словник Лисенко — будуть оприлюднені протягом доби.

— Оксана знає?

— Оксана вже двадцять хвилин намагається переконати мене не публікувати її робочі нотатки, бо вони «неохайні». У нас перший контакт із позаземним розумом, а вона хвилюється через почерк.

Дмитро ледь стримав усмішку. Це було так типово для Оксани — серед хаосу турбуватися про деталі, наче від якості її конспектів залежала доля Всесвіту. Хоча, якщо подумати, можливо, і залежала.

— Є ще дещо, — продовжив Нолан, і його голос став ще рівнішим — знак того, що наступна новина буде особливо неприємною. — Земля хоче з нами поговорити. Наживо. Відеозв'язок через двадцять хвилин. Директор NASA, голова ESA, представник ДКАУ. І... — він замовк на мить, — президент.

— Який президент?

— Усі.

Дмитро моргнув.

— Усі президенти?

— П'ять. Штатів, Франції, України, Єгипту та Китаю. Кожен хоче особисто побачити екіпаж і отримати звіт.

— Одночасно?

— Ні, послідовно. Але з інтервалом у тридцять хвилин. Тобто наступні три години ми будемо проводити дипломатичні прийоми. У космосі. У піжамах.

Дмитро подивився на свій комбінезон — зім'ятий, з плямою від кави на рукаві та з написом «ГОРИЗОНТ» на грудях, який починав стиратися від частого прання.

— Я не в піжамі, — заперечив він.

— Лисенко — в піжамі. З котиками.

— Це її кращий вигляд. Вона в них виглядає як серйозний науковець.

— Чумак.

— Йду перевдягатися.

Через двадцять хвилин четверо членів екіпажу «Горизонту» стояли перед камерою зв'язку в чистих комбінезонах, зачесані й побриті — або, у випадку Оксани, із волоссям, зібраним у щось, що хоча б віддалено нагадувало зачіску.

Першим на екрані з'явився директор NASA — сивий чоловік у костюмі, з виразом обличчя людини, яка не спала щонайменше стільки ж, скільки вони.

— Екіпаж «Горизонту», — сказав він, і його голос дивно тремтів для людини, що десятиліттями керувала космічною програмою, — від імені Сполучених Штатів Америки та всього людства... дякую вам. Те, що ви зробили... те, що ви виявили...

Він замовк. На його очах блиснули сльози, і він швидко відвернувся від камери.

— Вибачте, — сказав він. — Я готувався до цієї розмови всю ніч, але...

— Все добре, сер, — тихо відповів Нолан. — Ми розуміємо.

Це був довгий день. Президенти змінювали один одного на екрані, кожен — із власним стилем: американський — діловитий і стриманий, французький — емоційний і філософський, український — теплий і трохи нервовий, єгипетський — урочистий, китайський — дипломатично непроникний.