Розділ 9. Словник

Розділ 9. Словник

Відповідь на друге повідомлення прийшла швидше — через чотирнадцять годин. Або, як підрахувала Оксана, на дві години й сорок три хвилини швидше, ніж попередня. Джерело сигналу продовжувало наближатися, і відстань між ними скорочувалась.

Цього разу відповідь була... великою.

— Сто двадцять вісім на сто двадцять вісім пікселів, — Оксана дивилася на екран із виразом дитини, яка зустріла Різдво посеред літа. — Двісті п'ятдесят шість рівнів яскравості. Це вже справжнє зображення, не піксельарт.

На екрані повільно проявлялася картинка — рядок за рядком, як стара фотографія у проявнику. І коли вона проявилася повністю, у центральному відсіку стало дуже тихо.

Зображення складалося з двох половин. Ліва половина — коло. Праве — теж коло, але з числом всередині. Числом, яке екіпаж знав дуже добре: 3,1415926535.

— Вони зрозуміли, — прошепотала Оксана. — Вони прийняли наше пі й показали, що знають, що воно означає. Коло і його властивість. Вони зв'язали символ із концепцією.

Але це було лише початком. Після зображення пі пішов потік даних, який Зоря обробляла двадцять хвилин — рекордний час для штучного інтелекту, який зазвичай справлявся з будь-яким завданням за секунди.

— Це словник, — нарешті сказала Зоря, і в її синтетичному голосі Дмитрові почулося щось, подібне до здивування. — Вони надіслали нам візуальний словник.

На екрані одне за одним з'являлися зображення — кожне тридцять два на тридцять два пікселі, але їх були десятки. Зоря розкладала їх у таблицю: зліва — зображення, справа — числовий код.

Зірка — код. Планета — код. Орбіта — код. Велика фігура — код. Маленька фігура — код. Відстань між фігурами — код. Рух — код.

— Вони створюють спільну систему символів, — Оксана швидко набирала нотатки. — Кожному візуальному об'єкту присвоюється унікальний ідентифікатор. Це не мова у нашому розумінні — це... піктографічна система. Як єгипетські ієрогліфи, тільки цифрові.

— Скільки символів? — запитав Нолан.

— Наразі — сорок вісім. Але кожен цикл додає нові. За поточними темпами через тиждень у нас буде словник із кількох сотень.

Дмитро дивився на таблицю символів і відчував дивне, тепле почуття, яке не одразу розпізнав. Потім зрозумів: це було те саме, що він відчував у дитинстві, коли вперше навчився читати. Коли закарлючки на папері раптом стали словами, і світ відкрився.

— Мені потрібен час, — сказала Оксана. — Багато часу. Я хочу систематизувати це. Побудувати граматику.

— У тебе є час, — кивнув Нолан. — Але не забудь спати.

— Я не забуду спати, — відповіла Оксана тоном, який ясно говорив, що вона забуде.

Наступні три дні Оксана Лисенко перетворилася на щось середнє між одержимою лінгвісткою та шаленим вченим із фільмів. Вона заповнила нотатками кожну вільну поверхню у своїй каюті, розвісила роздруковані спектрограми по стінах центрального відсіку, і одного разу Дмитро застав її, коли вона пояснювала структуру інопланетного словника... помідорам у лабораторії Аміри.

— Вони хороші слухачі, — пояснила Оксана без тіні іронії. — Не перебивають.

— Я теж не перебиваю, — образився Дмитро.

— Ти перебиваєш постійно. Зазвичай жартами.

— Це не перебивання. Це емоційна підтримка через гумор.

— Це перебивання.

Але результати Оксаниної одержимості були вражаючими. До кінця третього дня вона мала систему із двохсот тридцяти символів, організованих у категорії: об'єкти (зірки, планети, істоти), дії (рух, обертання, наближення, віддалення), властивості (великий, малий, швидкий, повільний), та абстрактні поняття, які вона поки не могла класифікувати.

— Ось що цікаво, — розповідала вона екіпажу під час вечері. — У них немає окремих символів для кольорів. Ні одного. Є символи для яскравості — від «дуже темного» до «дуже яскравого» — але кольорів немає. Це може означати, що вони не бачать кольорів. Або що кольори для них не є важливою категорією.

— Або що їхні очі працюють інакше, — додала Аміра. — Може, вони сприймають інші частини спектра. Інфрачервоне, ультрафіолетове...

— Або вони взагалі не мають очей, — сказав Дмитро. — Може, вони «бачать» через ехолокацію, або магнітні поля, або щось, чому ми навіть не маємо назви.

— Саме! — Оксана аж стукнула ложкою по столу від ентузіазму. Рисова каша бризнула в невагомість маленькою хмаринкою, і Аміра подивилася на неї вбивчим поглядом. — Вибач. Але саме тому це так важливо. Їхній словник розповідає нам не тільки про їхню мову, а й про їхнє сприйняття. Те, що вони включають у словник — це те, що для них важливе. А те, що вони не включають — це те, чого вони або не мають, або не вважають вартим уваги.

— І що вони вважають вартим уваги? — запитав Нолан.

Оксана відкрила на планшеті свою таблицю.

— Рух. У них непропорційно багато символів для різних типів руху. Наближення, віддалення, обертання, коливання, пульсація, розширення, стиснення... Двадцять сім символів тільки для руху. Для порівняння — для статичних об'єктів у них лише дванадцять.