Глава 4. Брудершафт

Глава 4. Брудершафт

У житті ми всі підсвідомо шукаємо те, чого нам бракує. Хтось мріє про купу грошей, вважаючи, що це зробить його щасливим, гарує з ранку до ночі двадцять чотири на сім.

А хтось, теж гаруючи, ховає свої прагнення під шаром неважливих речей, забуваючи про найважливіше.

Чого шукали ці хлопці? А нічого. Вони просто насолоджувалися життям, байдужі до вимог і викликів суспільства. Їх не турбувало оточення, нулі на рахунку чи відмова чергової дівчини. Вони знали, що завтра отримають нову можливість все налагодити. Перед ними щодня відчинялися десятки дверей і лише від їхнього поточного бажання залежало, яку з них обрати.

Колись, ліниво думала Іванна, повільно жуючи грецький салат, і вона така була. Безтурботна, мрійлива, сповнена надій і віри у безмежні можливості майбутнього, яке на виднокраї маячіло успіхом, визнанням і коханням. Авжеж, без любові нікуди. Та доля закрутила так, що ця остання з цілей на якомусь незбагненному етапі просто випала з життя, залишаючи чіткий рівний шлях, яким вона мала йти. І привівши її до цієї точки, шлях раптово обірвався серед хвиль, зеленаво-прозорої солоної води, яка з безжальною відвертістю оголила те, про що жодна людина не скаже вголос і навіть побоїться думати. Вона не мала сенсу жити. 

І зараз, спостерігаючи за безтурботними хлопцями, Іванна понад усе захотіла повернутися у минуле і пустити свою стежку в іншому напрямку.

Вони замовили картоплю фрі, піцу і пиво і, здавалося, не звертали на жінку, що зайняла їхній столик, жодної уваги. Однак вона слухала їхні розмови, пропускаючи крізь себе, мовби розтріпані нитки, окремі слова. Та коли нарешті звернулися до неї, виявила, що загубила суть.

– А як ви думаєте?

– Про що вам йдеться, хлопці?

Артур прострілював її поглядами, пускаючи бісики понад келихом пива.

– Які риси в чоловіках найбільше приваблюють дівчат? Скажіть нам як дівчина. Ви ж дівчина.

– Суттєве зауваження, – зіронізувала Іванна. – Вам справді цікава моя думка?

– Звісно, – занадто інтенсивно кивнув один з хлопців, кучерявий і кирпатий, на ім’я Антон.

– Ви впевнені, що хочете це почути? Боюся, моя відповідь вас розчарує.

– Ми заклалися на пляшку пива, – підключився третій, худорлявий Микита, – що ви назвете три риси, за які ми тут сперечаємося.

– А ж все чула. Який сенс? Ви програєте.

Усміхаючись так, ніби знає якусь таємницю, Артур похитав головою, від чого його чуб прикрив одне око, роблячи хлопця схожим на зірку якогось аніме. Його обличчя прорізали смужки світла, підсилюючи ефект.

– Салат такий смачнючий, що подумки ви точно були десь на батьківщині походження його назви.

Іванна засміялася. Невже він дійсно помітив її “відсутність”?

– Ну що ж, – сказала вона, відрізаючи шматочок млинця, политого згущеним молоком. Поки жувала, вирішувала, чи озвучувати власні судження або те, що вони очікують почути? – Загинайте пальці. По-перше, чоловік має бути відповідальним. Здивовані? Так, це явно не має стосунку до зовнішньої краси. – Вона кинула короткий погляд у бік Артура. – По-друге, чуйний… Хлопці, ви так дивитеся, ніби взагалі такого слова не чули. Не в тому сенсі, щоб ридати разом із дівчиною над сльозливою мелодрамою. Для цього існує інше визначення... Яке? Ну напружте мізки, а в кого їх бракує – скористайтеся гуглом.

Поступово Іванна входила у смак і вже продовжувала повчальним тоном, достоту як на лекціях:

– І по-третє, не останнє, звісно, але вже які умови. Твердий… Що смішного? Здогадуюсь, про що ви подумали, але ні. Та твердість, від якої ви регочете, має значення, куди ж без цього, але дуже другорядне. А чи може мені хтось пояснити значення останнього слова у розрізі людських якостей?

Хлопці, що ті мавпи, хіба що не тицяли один в одного пальцями, переводячи одне на одного стрілки.

– Цікавий список якостей, – нарешті висловився Артур. – За це треба випити. – Він посунув до Іванни пиво. – Тим більше, ми всі програли, отже, вечеря – за наш рахунок.

– Оце вже ні! – заперечила жінка. – Чи я, по-вашому, не здатна сама за себе заплатити?

– Річ не в тому, а в принципах. Ви всіх нас поклали на лопатки, тож дозвольте зробити приємне. До речі, пригощайтеся!

Якраз принесли піцу, і він запропонував їй перший шматок.

– Дякую.

Іванна взяла гарячий трикутник, але тільки щоб не образити. 

Закинувши в себе кусень, Артур навіть не поморщився і спитав, ледь проковтнувши:

– Цікаво, а ваш хлопець відповідає всім цим критеріям?

Іванна поперхнулася пивом. Мимоволі поглянула на свою праву руку – безіменний палець був пустий, наче порожня макітра бовванчика. Де зараз її обручка, Іванна абсолютно не уявляла. Може, вдома забула, а може, море забрало...

– То ви тут самі, – тоном, яким виголошують прописні істини, сказав Антон.

– Та де там!  – скрикнула Іванна. – Я оце розважаюсь тут з трьома молодиками, поки мій тиняється десь у кущах.

– Хах! – зареготали всі, а найбільше худорлявий Микита, чий бас рознісся у вечірньому повітрі, перекриваючи шум налаштовуваних інструментів. – Прикольно!

– Гадаю, – зауважив Артур, підливаючи їй пива, – це достатній привід, щоб нарешті ближче познайомитися і випити на брудершафт.

Його рука, міцна, тверда, з відчутними м’язами, раптом опинилася перед її обличчям, так що Іванна не встигла ні відсунутися, ні заперечити. Вона трохи зависла, не впевнена до кінця, чи варто продовжувати у такому занадто веселому тоні, але Артур, не залишаючи місця для роздумів, обвив її передпліччя. Від дотику гарячої шкіри Іванну ніби струмом пройняло. Вона мимоволі посунулася ближче, відчуваючи заледве помітний запах алкоголю і юного здорового чоловіка.

“Хай йому грець!” – зблиснула і згасла невловима думка. 

Кров завирувала, й Іванна почала пити гіркий напій, котрий взагалі-то не любила, не відриваючи очей від чистого погляду напроти. На хвилину, за яку келихи повільно спорожнялися, Іванні здалося, що її бажання здійснилося і вона опинилася у минулому. Молодеча легкість наповнювала її прямо пропорційно тому, як зникало у горлянці пиво.