Пролог

– Ма, ти зробила бутерброди? – Яна несамовито кричала з вітальні, торохтячи столовими приборами.

– Вже майже готові, – відізвалася з кухні Іванна, облизуючи пальці від масла печінки минтая.

Яна, двадцятирічна дівчина, жвава і не в міру активна сьогодні, завжди поводилася так, ніби цієї миті мало щось вибухнути поруч, в основному, вона сама, на відміну від матері, спокійної і врівноваженої, як і належало бути викладачу кафедри української мови та літератури. Особливий день для дочки, яка хотіла, щоб все було ідеально. Тому довелося їм удвох витягти на середину кімнати розкладний стіл-тумбу, застелити його новенькою скатертиною і сервірувати неначе для прийому високопосадових гостей.

На кухні з магнітофона у кутку лунали пісні по радіо. Іванна розкладала на таці від сервізу акуратними рядочками канапки, прикрашаючи їх зеленню. Інші страви вже стояли на столі. Тільки м'ясо по-французьки чекало своєї черги у духовці, розповсюджуючи заманливий аромат, від якого текли слинки.

Світловолоса дівчина увірвалася на кухню, мов ураган, з розпашілими щоками і дурнуватою усмішкою на пів обличчя.

– Він прийде з хвилини на хвилину! Швидше неси на стіл… Ой, а вино у холодильнику?

– Так, все там, де треба. Янко, заспокойся, – мати посміхнулася одним кутиком губ, – все буде добре. Чого ти так розхвилювалася? Він же не свататися прийде, а тільки познайомитися. До речі, хоч скажи мені, як звуть хлопця. А то негарно вийде, ніби ти спеціально приховувала його від нас.

Дівчина закотила очі, кидаючи до рота шматочок ковбаси.

– На, – Іванна простягнула їй листочок петрушки, – заїж, а то часником смердітимеш.

Незважаючи на розкутість та енергійну вдачу, донька була забобонною. Нещодавно познайомилася з хлопцем і навідріз відмовлялася розповідати хоч щось про нього. Тільки вихваляла його вдачу, таку саму, як у неї. За словами Яни, вони були обоє рябоє. Закохана по вуха, дівчина необережно запросила хлопця у гості, і той, звісно, погодився. Цим вони намагалися показати батькам Яни, що він серйозний і вартий довіри одразу, як то кажуть, з місця навскач.

Яна прожувала листочок і похитала головою:

– Терпіння, ма.

– Ну добре. Шкода, що твого тата немає. Некрасиво виходить.

Дівчина пхикнула, змахуючи довгим білявим волоссям:

– Його ніколи немає. Згадай, коли востаннє він був удома довше ніж два дні? Га? Не чую!

– Янко, – мати суворо глянула. 

Так, дівчина мала рацію. Але що ж поробиш, якщо заради більш-менш стерпного існування родина мала пожертвувати цілісністю. Постійні відрядження чоловіка нікого не радували, але завдяки цьому Яна мала новенький айфон останньої моделі, та й взагалі ні в чому їй не було відмови. А Іванна вже давно змирилася з тим, що вона практично самотня мати при живому чоловікові. Врешті-решт, з плином часу до такого стану речей всі звикли.

– Ходімо, подивися, як я склала серветки, – гордовито повідомила Яна, вказуючи на так-сяк складених птахів, чи що воно там мало бути. Пів ночі просиділа, переглядаючи ролики на ютубі, але щось таки змайструвала.

– Молодець. Це якраз те, на що хлопці звертають увагу.

– Ма! Знущаєшся? Краще на себе подивися! Зав’язала свій вузол на голові, наче тобі не тридцять дев’ять, а всі шістдесят.

– Янко, зараз отримаєш на горіхи!

– Іди, я тобі зроблю шикарну зачіску.

Вона потягла мати до дзеркала у передпокої. Витягла шпильки, дозволяючи волоссю вільно впасти на плечі. Іванна зблідла. Тільки він так робив, той, кого вона зачинила всередині себе, її найстрашніша таємниця і скарб, невгамовний щем її серця.

Яна шкірилася з-позаду материного плеча, збиваючи руками темно-русяве волосся, пофарбоване у стилі омбре.

– Дивися, тепер ми з тобою, як сестри.

– Доню, не будь такою банальною.

Хоча Яна казала чисту правду. Її мати виглядала набагато молодшою за свій вік, а якщо одягалася не у строгі костюми, як належало викладачу, її легко плутали зі студентами. Вік видавали хіба що очі, яскраво-зелені, втомлені і самотні.

– Благаю, зніми цей бабський халат!

– Я й так збиралася переодягтися. Не тисни. Візьми себе в руки, а то хлопець подумає, що ти несповна розуму.

– Він знає мене як облуплену. Не хвилюйся.

– Чи не занадто мало часу, щоб так добре пізнати один одного? Скільки ви вже знайомі?

Яна, ніби під лінійку, вирівнювала келихи. Вона ніколи не була акуратисткою, в її кімнаті сам чорт голову зверне, але, звісно, як кожна дівчина, що перебуває на початку захоплених стосунків, подавала себе у кращому світлі і зараз старалася справити відповідне враження.

– Достатньо, – відрубала донька.

У будь-якому випадку, Яна досить розважлива, щоб не накоїти дурниць, заспокоювала себе Іванна, змінюючи потертий домашній одяг на звичайну осінню сукню по фігурі кольору зів’ялого листя. Вона не прикрашала жінку, але та свідомо вибирала таке вбрання, яке б відтіняло свіжу красу її дівчинки. На шию повісила кулон у вигляді мушлі, закарбованої в бурштині, – подарунок моря і того, хто перетворив звичайну відпустку на незабутній спомин. 

– От тепер краще, – підсумувала Яна, простягаючи матері помаду.

– Ні, фарбуватися не буду.

– Ох, яка ти нудна.

– Послухай, – Іванна без тіні посмішки поглянула в обличчя дочки, – не перегинай палицю. Ти за нього заміж зібралася чи що? Цілком достатньо цього, – вона зробила широкий жест, окреслюючи вітальню з явними приготуванням до приходу гостя.

Донька надулася, а Іванна подумки закотила очі. Ну що за нестерпне дівчисько! Не заспокоїться, доки все не буде, як захоче. І в кого тільки вдалася така? Й Іванна, й чоловік її обидва були стримані у прояві емоцій, дівча ж їхнє – наче кульова блискавка. От і зараз – мигцем метнулася до кімнати, хряпнувши дверима. Ну нехай. Трохи посердиться, та й попустить.

Але минали хвилини, а Яна не виходила з кімнати.