"Порожній замок"

Марк поволі повернув ключ у замку. Важкі вхідні двері зачинилися за ним із глухим стукотом, який луною розійшовся по порожньому передпокою.

​У будинку панувала непроглядна темрява й абсолютна, майже стерильна тиша. Раніше, повертаючись пізно увечері, Марк зазвичай бачив тьмяне світло на кухні. Там його чекала Аліна чи принаймні залишена для нього чашка чаю, а згори іноді доносилося тихе сопіння Аделінки. Тепер простір здавався вимерлим.

​Він увімкнув світло у вітальні. Величезна кімната з високими стелями та панорамними вікнами виглядала так, ніби це був не дім, а дорогий номер у готелі, де ніхто й ніколи не жив.

​Марк повільно пройшов до кухні. На скляному столі не було жодної зайвої речі. Вона забрала всі свої дрібнички, дитячі малюнки Аделіни, які раніше висіли на холодильнику, і навіть свій улюблений заварник. Лише розкішний букет троянд, який він надіслав їй після виставки, досі стояв у вазі. Квіти вже повністю засохли, впустивши на темну стільницю сухостійні, мертві пелюстки.

​Марк підійшов, узяв одну пелюстку й розтер її між пальцями. Вона розкришилася на пил.

​Він піднявся на другий поверх і зупинився біля дитячої. Двері були відчинені. У світлі з коридору він побачив порожні полиці, де ще вчора стояли казкові хатки, м'які іграшки та дитячі книжки Аделіни. На підлозі залишився лише круглий килимок і один забутий деталь від конструктора.

​Марк опустився на навпочіпки й узяв цю маленьку пластикову деталь у долоню.

​Усередині спалахнув різкий, пекучий імпульс — зателефонувати Аліні прямо зараз. Запитати, як Аделінка, дізнатися адресу цієї нової квартири, приїхати туди й забрати їх назад. Скасувати всіх адвокатів, забрати заяви, сказати, що цей дім не має жодного сенсу без них.

​Він дістав телефон. Ввів перші літери її імені.

​Але в той самий момент у голові спалахнула інша думка — холодна, горда й отруйна: «Вона сама цього захотіла. Вона зібрала речі й пішла. Якщо я зараз зателефоную першим, це означатиме, що я визнав свою поразку. Вона маніпулює, і якщо я піддамся — це триватиме вічно».

​Марк стиснув телефон у кулаку так, що побіліли суглоби, і знову сховав його до кишені.

​Він зайшов до спальні, зняв піджак і кинув його на крісло. Натягнута посмішка впевненого бізнесмена остаточно зникла з його обличчя. Він залишився сам у своєму величезному, розкішному замку, де кожна деталь нагадувала про те, що багатство без людського тепла — це лише дуже дорога самотність.