"Стіна гордині"

Світле приміщення елітного ресторану в центрі міста сяяло дзеркалами та кришталем. Марк зібрав за цим столом ключових партнерів по бізнесу, щоб відсвяткувати успішне закриття чергової великої угоди. Поруч, як і вимагав статус, сиділа Аліна — у вишуканій сукні, з бездоганною укладкою та м’якою, приємною посмішкою.

​— Марку Сергійовичу, ви прямо-таки зразок сучасного чоловіка, — з усмішкою мовив один із партнерів, піднімаючи келих. — І масштабні проєкти запускаєте, і дружині приділяєте стільки уваги. Сподіваюся, Аліно Володимирівно, ви цінуєте такого чоловіка? У наш час подібна відданість родині — рідкість.

​— Звісно, — легко відповіла Аліна, зустрічаючись поглядом із Марком. — Марк робить усе, аби наш дім був повною чашею.

​Марк ледь відчутно кивнув, приймаючи похвалу як належне. Але за цією короткою паузою ховалася зовсім інша реальність. Аліна бачила, як протягом усього вечора він ні разу не торкнувся її руки під столом, жодного разу не запитав стиха, чи не втомилася вона, і навіть не помітив, що вона майже не торкнулася їжі.

​Вона була для нього красивим, ідеально підібраним елементом цього вечора — таким самим, як якісний сервіз чи витримане вино.

​Коли банкет закінчився і вони сіли у салон автомобіля, тиша знову накрила їх, ніби важка ковдра. Марк одразу дістав телефон, гортаючи робочі чати, поки найманий водій спокійно ніс машину вечірніми вулицями.

​— Ти була переконливою, — мовив Марк, не відриваючись від екрана. — Партнери залишилися під приємним враженням. Дякую, що підтримала.

​Аліна повернула голову до вікна, спостерігаючи, як за склом миготять ліхтарі.

​— Я була не переконливою, Марку. Я була слухняною, — тихо сказала вона.

​Марк зітхнув і нарешті сховав телефон у кишеню піджака.

​— Починається... Аліно, що знову не так? Ми провели чудовий вечер, усе пройшло ідеально. Чому ти обов'язково маєш зіпсувати момент своїми натяками?

​— Тому що для тебе це був «момент у бізнесі», а для мене — черговий вечір, коли я почуваюся самотньою поруч із власнім чоловіком, — вона розвернулася до нього, і в її очах спалахнув блідий вогник образи. — Ти хоч разу за весь вечір подивився на мене не як на частину твоєї репутації, а як на жінку, яку кохаєш?

​Марк зціпив зуби. Його власна гордість спалахнула у відповідь — миттєво, закриваючи будь-який простір для співчуття.

​— Я втомився від цих безкінечних допитів! — відрізав він, знизивши голос, щоб водій не чув розмови. — Я працюю без відпочинку, тримаю на собі все наше життя, роблю так, щоб ти ні в чому не мала потреби! А у відповідь отримую тільки претензії. Якщо тобі так важко бути поруч зі мною на офіційних зустрічах — просто скажи, я більше не буду тебе просити.

​— Справа не в зустрічах, Марку! — її голос затремтів, але вона вчасно зупинила себе, намагаючись зберегти залишки гідності. — Справа в тому, що ти вже давно перестала бачити в мені людину.

​— Якщо я такий поганий чоловік, то, можливо, проблема не в мені, а в твоєму бажанні шукати образу там, де її немає? — холодно підсумував Марк.

​Він розвернувся до свого вікна, демонструючи, що розмову закінчено.

​Аліна більше не стала нічого казати. Вона закрила очі. Тріщина між ними перетворилася на глибокий рів. І замість того, щоб кинути міст, кожен із них ступив на крок назад, міцніше загорнувшись у власну гордість.